Тема 2. Бюджет як основний фінансовий план держави
Частина 2.
БЮДЖЕТНЕ ПЛАНУВАННЯ
1. Організаційні засади планування та прогнозування бюджету
2. Методологія, завдання та принципи бюджетного планування
3. Програмно-цільовий метод бюджетного планування
1. Організаційні засади планування та прогнозування бюджету
Яке значення взагалі ми вкладаємо в поняття „планування"?
Планування - це:
- вміння передбачати майбутнє та використовувати це передбачення з метою запобігання помилкових дій, небажаних несподіванок або зведення до мінімуму їх негативних наслідків;
- досягнення бажаного майбутнього та розробка ефективних шляхів цього досягнення з урахуванням сьогоденних умов і можливостей.
Планування - це процес прийняття певних рішень як на близьку, так і на віддалену перспективу.
Планування як механізм прийняття рішень знайшло застосування у всіх сферах людської діяльності. Проте найбільше воно використовується в економіці, як один з найважливіших інструментів економічної та фінансової політики держави.
Планування передбачає розробку та обґрунтування планових показників розвитку економіки в майбутньому; економічних нормативів, що визначають взаємовідносини з державою, бюджетно-фінансовою системою тощо.
Необхідною складовою частиною процесу планування та розробки фінансово-економічної політики є прогнозування, яке передує процес планування. Головне призначення прогнозування - це виявлення на основі проведеного аналізу тенденцій та закономірностей розвитку народного господарства для розробки довгострокової економічної політики держави.
Прогнозування з точки зору своєї сутності можна розглядати як певний етап загального процесу планування, який спрямований на розробку не конкретних заходів, а на обгрунтування тенденцій розвитку того чи іншого процесу, рішення проблем.
Макроекономічне прогнозування особливо необхідно і має важливе значення в умовах ринкової економіки не тільки для уряду, але й для всіх суб'єктів фінансово-господарської діяльності. При складанні бюджету на наступний рік потребують оцінки майбутні доходи та витрати, майбутній обсяг національного доходу, рівень безробіття, інфляції, відсоткової ставки та інших показників. Використання макроекономічних прогнозів - необхідний інструмент реалізації економічної політики держави.
Важливу роль у системі прогнозування і планування набувають програми соціального та економічного розвитку країни, які розробляються на довгострокову та середньострокову перспективу. Саме національні, галузеві та регіональні програми, як складові частини системи прогнозування й планування, є основним засобом реалізації державної політики.
Система прогнозування, планування й розробка програм економічного й соціального розвитку країни та її регіонів є важливою складовою загальної системи державного регулювання економічного й соціального розвитку та дієвим інструментом реалізації фінансово-екопомічної політики держави. Вона ґрунтується на взаємоузгодженні матеріальних, фінансових і трудових ресурсів у економічному обороті держави з метою досягти найбільшої ефективності в умовах їх обмеженості. Система складається з прогнозів, індикативних планів і програм та охоплює всі рівні державної влади.
Економічну політику та стратегію розробляють і здійснюють усі державні, або діючі за дорученням держави інститути. В Україні такими інститутами є Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України і підпорядковані йому органи управління, Національний банк України, Міністерство економіки разом з іншими міністерствами, відомствами, науково-дослідними організаціями.
У липні 1997 року Кабінетом Міністрів України постановою № 772 з метою забезпечення розроблення стратегічних прогнозів і програм соціально-економічного розвитку країни був утворений Інститут економічного прогнозування. Інститут перебуває у системі Національної академії наук та проводить дослідження за безпосереднім замовленням Кабінету Міністрів України.
Важливою складовою системи фінансового планування та прогнозування є бюджетне планування.
Економічна сутність бюджетного планування полягає в централізованому розподілі та перерозподілі ВВП між ланками бюджетної системи на основі загальнонаціональної соціально-економічної програми розвитку бюджетів різного рівня.
Бюджетне планування є складовою бюджетного процесу, що включає порядок складання, розгляду та затвердження бюджету, його нормативно-правову та організаційну основу, а також питання теорії та методології складання бюджетів країни.
Результатами бюджетного планування є проект зведеного Державного бюджету - основного фінансового плану держави на поточний рік, а також бюджети різних рівнів державної влади (місцеві, суб'єктів держави тощо).
Основою розробки бюджетної стратегії є бюджетне прогнозування, що є складовою прогнозування макроекономічного розвитку соціально-економічних процесів у країні взагалі. Бюджетне прогнозування - це процес розробки основних показників Державного бюджету на перспективу, прогнозування найважливіших надходжень і видатків бюджету.
Бюджетне планування — це складова загальнодержавного економічного планування. У Бюджетному кодексі відсутнє визначення терміну „бюджетне планування".
Провідні українські економісти дають наступне визначення цього поняття: „Бюджетне планування - централізований розподіл і перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту і національного доходу між ланками бюджетної системи на основі національної соціально-економічної програми розвитку країни в процесі складання і виконання бюджетів та позабюджетних фондів" (Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси: Навчальний посібник/За загальною редакцією Базилевича В.Д. - К.: Атака, 2002. - С. 252).
„Бюджетне планування - це науково обгрунтований процес визначення джерел створення і напрямів використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку" (Василик О.Д., Павлик К.В. Державні фінанси України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - С.60).
„Бюджетне планування - це комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів із визначення доходів і видатків бюджетів у ході їх складання, розгляду і затвердження" (Сафонова Л.Д. Бюджетний менеджмент: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2001. - С.110).
„Бюджетне планування охоплює складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження" (Опарін В.М. Фінанси: Навч. посібник. - 2-ге вид. доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2001. - С.133)
Бюджетне планування - це комплекс організаційно-технічних, методичних заходів із визначення доходів та видатків бюджетів у ході їх складання та затвердження, що здійснюється з метою забезпечення сталого економічного зростання та проведення цілеспрямованої соціальної політики держави.
Нормативно-правова основа бюджетного планування визначається наступними юридичними актами:
- Конституцією України;
- Бюджетним кодексом;
- Законами України;
- Указами Президента України;
- Постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України;
- Пропозиціями Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики;
- Державними Програмами економічного і соціального розвитку;
- іншими актами державних і місцевих органів влади.
Основою бюджетного планування є розроблений і схвалений прогнозний план економічного й соціального розвитку України, тому що тільки в цьому разі бюджет буде сформований на реальній базі, що стане запорукою своєчасного його затвердження. Прогнози соціально-економічного розвитку включають кількісні показники та якісні характеристики макроекономічної ситуації, структури економіки, науково-технічного розвитку, обсягів виробництва, споживання товарів і надання послуг; зовнішньоекономічної діяльності, рівня та якості життя; охорони навколишнього середовища; соціальної структури; розвитку регіонів.
Перший прогноз економічного і соціального розвитку незалежної України був розроблений і поданий Кабінетом Міністрів на розгляд постійним комісіям Верховної Ради України в грудні 1991 року. Прогнозні розрахунки бюджету України були враховані при формуванні проекту республіканського бюджету України на 1992 рік, відповідно до Постанови ВР України № 2150- XII від 21 лютого 1992 року.
30 квітня 1999 року Президентом України був підписаний Указ № 460/99 „Про впровадження системи стратегічного планування і прогнозування", відповідно до якого, виходячи з необхідності поетапного впровадження в Україні системи стратегічного планування і прогнозування, об'єднання з цією метою зусиль державних та недержавних дослідницьких установ та підвищення рівня науково-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади, був утворений в Національному інституті стратегічних досліджень Центр інформаційних ресурсів і технологій.
23 березня 2000 року був прийнятий Закон України №1602-Ш „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України".
Цей Закон:
1) визначив правові, економічні та організаційні засади формування цілісної системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України, окремих галузей економіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць як складової частини загальної системи державного регулювання економічного і соціального розвитку держави;
2) встановив загальний порядок розроблення, затвердження та виконання зазначених прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, а також права та відповідальність учасників державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України;
3) дав визначення таким термінам як:
- державне прогнозування економічного і соціального розвитку - науково обгрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обірунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів;
- програма економічного і соціального розвитку України -документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери;
- прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку - документи, що відповідають вимогам законодавства України щодо документів і відображають прогнози та програми економічного і соціального розвитку;
- учасники державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України - органи державної влади, які розробляють, затверджують і здійснюють прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку, а саме: Кабінет Міністрів України, уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до цього Закону в Україні система прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку складається з:
1) прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди;
2) Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період;
3) прогнозів економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на середньостроковий та короткостроковий період;
4) прогнозів та програм розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період.
Прогноз економічного і соціального розвитку України на середньостроковий період розробляється на п'ять років; на короткостроковий період розробляється щорічно на наступний рік. У разі необхідності прогнозні і програмні документи економічного і соціального розвитку можуть розроблятися на більш тривалий період.
Прогноз економічного та соціального розвитку України на відповідний рік затверджується постановою Кабінету міністрів України.
Основні прогнозні показники економічного та соціального розвитку України на короткостроковий період (табл. 1).
Таблиця 1
Основні прогнозні показники соціально-економічного розвитку України
|
Показники |
Роки | |
|
|
| |
|
Номінальний валовий внутрішній продукт, млрд грн. |
|
|
|
Реальний валовий внутрішній продукт, темп зростання, % |
|
|
|
Індекс споживчих цін, %: - у середньому до попереднього року; - грудень до грудня попереднього року |
|
|
|
Індекс цін виробника, %: - у середньому до попереднього року; - грудень до грудня попереднього року |
|
|
|
Середньомісячна зарплата робітників, службовців, працівників сільського господарства: - номінальна, грн; - реальний приріст до попереднього року, % |
|
|
|
Чисельність працівників у віці 15-70 років, зайнятих економічною діяльністю (в середньому за рік, млн ос.) |
|
|
|
Рівень безробіття населення у віці 15-70 років за методологією МОП, % до економічно активного населення відповідного віку |
|
|
|
Баланс товарів та послуг (платіжний баланс), млрд доларів США |
|
|
|
Експорт товарів та послуг, % до попереднього року |
|
|
|
Імпорт товарів та послуг, % до попереднього року |
|
|
Валовий внутрішній продукт. За оперативними даними, у 2008р. порівняно з 2007р. реальний валовий внутрішній продукт збільшився на 2,1%.
Промисловість. У промисловості за підсумками 2008р. отримано спад виробництва продукції проти попереднього року на 3,1%. Така ситуа-ція спричинена різким скороченням обсягів виробництва у ІV кварталі 2008р. (на 24,9%). Найбільше падіння порівняно з відповідним кварталом 2007р. спостерігалось на підприємствах гірничо-металургійного комплексу (на 39–45%), хімічної промисловості (на 32,5%), машинобудування (29,2%). Не досягнуто рівня виробництва 2007р. у добуванні неенергетич-них корисних копалин, легкій та хімічній промисловості, металургійному виробництві, виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення, вироб-ництві та розподіленні електроенергії.
Сільське господарство. За попередніми даними, у 2008р. загальне виробництво продукції сільського господарства порівняно з 2007р. зросло на 17,5%, у т.ч. у сільськогосподарських підприємствах – на 35,2%, у гос-подарствах населення – на 5,8%. Обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств у фактичних цінах, за розрахунками, стано-вив 150,8 млрд.грн.
Будівництво. За 2008р. виконано будівельних робіт на суму 64,4 млрд.грн., або на 16,0% менше проти попереднього року. Особливо нега-тивний вплив на загальні підсумки роботи будівельників за рік мало знач-не скорочення обсягів будівництва наприкінці року.
Транспорт. За 2008р. підприємствами транспорту перевезено 891,8 млн.т вантажів, що на 1,3% менше, ніж за 2007р. Вантажооборот зменшив-ся на 0,2% і становив 491,7 млрд.ткм. Пасажирським транспортом переве-зено 8,3 млрд. пасажирів, виконано пасажирську роботу в обсязі 147,3 млрд.пас.км, що відповідно на 1,4% та на 4,5% більше порівняно з 2007р.
Зовнішня торгівля товарами. Обсяг експорту зовнішньої торгівлі товарами України за січень–листопад 2008р. становив 63046,2 млн.дол. США і збільшився порівняно з відповідним періодом 2007р. на 41,7%, ім-порту – відповідно 80757,1 млн.дол. і збільшився на 49,4%. Від’ємне саль-до зовнішньої торгівлі товарами досягло 17710,9 млн.дол. (за січень–листопад 2007р. – 9555,7 млн.дол.).
Оптова торгівля. Оборот підприємств оптової торгівлі за січень–грудень 2008р. становив 1000,1 млрд.грн. Фізичний обсяг оптового това-рообороту порівняно з січнем–груднем 2007р. зменшився на 6%.
Роздрібна торгівля. Оборот роздрібної торгівлі (включаючи роздрі-бний товарооборот підприємств роздрібної торгівлі, розрахункові дані що-до обсягів продажу товарів на ринках і фізичними особами-підприємцями) за січень–грудень 2008р. дорівнював 449,3 млрд.грн., що на 18,6% більше обсягу січня–грудня 2007р. У структурі обороту роздрібної торгівлі на ор-ганізовані та неформальні ринки припадало 30%.
Ціни. Індекс споживчих цін у грудні 2008р. зафіксовано на рівні 102,1%, за рік у цілому – 122,3%.
Індекс цін виробників промислової продукції у грудні 2008р. стано-вив 99,6%, за рік у цілому – 123,0%.
Доходи населення. Номінальні доходи населення за січень–листопад 2008р. порівняно з відповідним періодом 2007р. зросли на 40,1%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 39,8%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора, – на 11,4%.
Витрати населення у січні–листопаді 2008р. порівняно з відповідним періодом попереднього року зросли на 37,3%. Приріст заощаджень досяг 58600 млн.грн.
Заробітна плата. Середньомісячна номінальна заробітна плата шта-тного працівника за січень–листопад 2008р. зросла порівняно з січнем–листопадом 2007р. на 35,3% і становила 1790 грн.
У листопаді 2008р. порівняно з жовтнем номінальна заробітна плата зменшилась на 4,9% і становила 1823 грн.
За січень–листопад 2008р. реальна заробітна плата найманих праців-ників по відношенню до відповідного періоду попереднього року збільши-лась на 7,2%.
Загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати на 1 грудня 2008р. становила 1736,7 млн.грн., що на 59,7%, або на 1068,0 млн.грн. більше, ніж на початок року.
Ринок праці. Кількість зареєстрованих безробітних на 1 січня 2009р. порівняно з 1 грудня 2008р. зросла на 32,0%, з відповідним періодом ми-нулого року – на 31,5% і становила 844,9 тис. осіб.
Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні порівняно з 1 грудня 2008р. зріс на 0,7 в.п. і на 1 січня 2009р. становив 3,0% населення працездатного віку.
Населення. На 1 грудня 2008р. в Україні, за оцінкою, проживало 46162,8 тис. осіб. Упродовж січня–листопада 2008р. чисельність населення зменшилася на 209,9 тис. осіб, або на 5,0 осіб у розрахунку на 1000 жителів.
За станом на 31 липня 2009 року державний та гарантований державою борг України становив 256.049.812,89 тис.грн. або 33.261.861,87 тис.дол.США, в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг – 181.625.384,34 тис.грн. (71,41%) від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 23.593.840,51 тис.дол.США; державний та гарантований державою внутрішній борг – 74.424.428,55 тис.грн. (28,59%) або 9.668.021,36 тис.дол.США.
Державний борг України становив 184.952.366,45 тис.грн. (72,23%) або 24.026.028,36 тис.дол.США. Державний зовнішній борг становив 121.170.963,85 тис.грн. (47,32%) або 15.740.577,27 тис.дол.США. Державний внутрішній борг становив 63.781.402,60 тис.грн. (24,91%) або 8.285.451,09 тис.дол.США.
Гарантований державою борг України становив 71.097.446,44 тис.грн. (27,77%) або 9.235.833,51 тис.дол.США, в тому числі: гарантований зовнішній борг – 60.454.420,49 тис.грн. (23,61%) або 7.853.263,24 тис.дол.США; гарантований внутрішній борг – 10.643.025,95 тис.грн. (4,16%) або 1.382.570,27 тис.дол.США.
Протягом січня – липня 2009 року сума державного та гарантованого державою боргу України збільшилася у гривневому еквіваленті на 66.639.426,07 тис.грн. (35,18%), в основному, за рахунок отримання другого та третього траншів кредитної лінії МВФ у рамках спільної програми “Стенд-бай” в обсязі 4 млрд.СПЗ (спеціальні права запозичень), перевищення випуску ОВДП над їх погашенням та наданням державних гарантій за звітний період.
При цьому, державний зовнішній борг збільшився на 35.147.862,06 тис.грн. (40,86%), державний внутрішній борг збільшився на 19.114.855,01 тис.грн. (42,79%).
Гарантований державою борг України збільшився на 12.376.709,00 тис.грн. (21,08%), що пов’язано з наданням державних гарантій відповідно до статті 14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».
Отже, головним підсумком в середньостроковій перспективі повинно стати стале економічне зростання, яке базуватиметься на розширенні внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, зміцненні конкурентоспроможності української економіки, підвищенні ефективності використання виробничих ресурсів та науково-технологічного потенціалу.
Показники прогнозу економічного та соціального розвитку України на короткостроковий період використовуються для розроблення Державної програми економічного і соціального розвитку України та для оцінки надходжень і формування показників Державного бюджету України.
Державна програма економічного та соціального розвитку України є документом, що визначає цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку, та описує засоби і шляхи їх досягнення.
Державна програма, як елемент системи планування, розробляється щороку та подається на розгляд до Верховної Ради України одночасно з проектом Державного бюджету України на відповідний рік.
У Державній програмі економічного і соціального розвитку України на наступний рік повинні бути відображені:
- аналіз соціально-економічного розвитку країни за минулий та поточний роки та характеристика головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери;
- вплив очікуваних змін зовнішньополітичної та зовнішньо економічної ситуації на економіку країни;
- цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку у наступному році;
- система заходів щодо реалізації державної політики з визначенням термінів виконання та виконавців;
- основні макроекономічні показники, обсяги капітальних вкладень, показники державного замовлення та інші необхідні показники і баланси економічного і соціального розвитку, в тому числі у розрізі галузей економіки, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;
— перелік державних цільових програм, що фінансуватимуться в наступному році за рахунок коштів Державного бюджету України;
- показники розвитку державного сектора економіки, зокрема отримання та використання доходів від розпорядження державним майном, ефективності використання об'єктів права державної власності, розвитку казенних підприємств.
Державні цільові програми - це програми, що націлені на розв'язання найбільш гострих проблем певних галузей промисловості чи одиниць адміністративного поділу.
У державних цільових програмах наводяться:
- основні етапи та терміни їх реалізації;
- необхідні обсяги фінансування кожної з програм в цілому і диференційовано за роками з визначенням джерел фінансування;
- результати виконання кожної програми;
- обсяги фінансування кожної з програм за рахунок усіх джерел фінансування в наступному році, в тому числі за рахунок коштів державного бюджету;
- державні замовники програм.
Державну програму економічного і соціального розвитку України затверджує, відповідно до Конституції України, Верховна Рада України. У разі необхідності Верховна Рада може прийняти постанову про проведення додаткової наукової, економічної, фінансової, правової експертизи проектів найважливіших загальнодержавних програм економічного, соціального і національно-культурного розвитку України або про винесення їх на народне обговорення. Затверджені загальнодержавні програми публікуються в офіційних виданнях Верховної Ради України. Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2005 рік було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2004 року № 1199.
Кабінет Міністрів України:
- організовує підготовку, розробляє і здійснює Державну програму економічного і соціального розвитку України на наступний рік;
- визначає структуру прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, строки і порядок їх розроблення, відповідальних виконавців;
— схвалює проект Державної програми економічного і соціального розвитку України на наступний рік та подає її на розгляд Верховної Ради України;
- схвалює прогнози економічного і соціального розвитку України на середньо - та короткостроковий періоди, прогнози розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період, затверджує програми розвитку окремих галузей економіки;
- забезпечує та контролює виконання Державної програми економічного і соціального розвитку України і програм розвитку окремих галузей економіки.
До основних стратегічних Програм економічного і соціального розвитку України належать Послання Президента.
Щорічне Послання Президента - є офіційним документом глави держави відповідно до Указу Президента України №314/97 від 9 квітня 1997 року „Про щорічні послання Президента України до Верховної Ради України". Послання як конституційний документ (стаття 106 пункт 2 Конституції) розробляється органами виконавчої влади та відображає основні напрями соціально-економічної та зовнішньої політики на кожний наступний період. У цьому документі велика увага приділяється методології та організації формування Державного бюджету.
До найважливіших стратегічних документів належать:
1) „Україна: поступ у XXIстоліття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 роки".
Основна сутність стратегії України на період 2000-2004 pp.,що викладена в Посланні Президента України до Верховної Ради України, полягає у реалізації чітко окресленого завдання: прискорене виведення економіки на траєкторію стійкого зростання через глибокі структурні зміни та поглиблення курсу ринкових реформ, активну і послідовну соціальну політику.
2) „Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки".
У цьому Посланні Президента України до Верховної Ради України від ЗО квітня 2002 року визначені концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на довгостроковий період, на основі яких розроблена Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 pp.,яка відображатиме не лише загальну перспективу української економіки, а й завдання розвитку відповідних галузей та регіонів нашої держави.
Ці концепції стратегії економічного та соціального розвитку є концентрованим вираженням ідеї, стратегічних цілей економічної політики, їх розуміння та практичної реалізації.
У рамках стратегічних завдань та відповідно до Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002 року № 1586 був схвалений „Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2002-2006 роки". Цей середньостроковий прогноз на період 2003-2006 років став основою для вибору варіанта розвитку країни і був конкретизований у відповідних державних та галузевих програмах. У Прогнозі визначено тенденції розвитку економіки держави та рівня життя населення, що представлені за двома сценаріями:
1) базовим, який передбачає максимальне використання можливостей до економічного зростання;
2) альтернативний, який відтворює розвиток економіки в несприятливих умовах та низьких темпів упровадження структурних змін в економіці, з урахуванням можливих ризиків, визначених експертним методом.
У Прогнозі на 2002-2006 роки при розробці основних показників було враховано ризики невиконання завдань структурної, інвестиційної, зовнішньоекономічної, фіскальної політик, валютний, інфляційний ризики та ризик політичної нестабільності.
Для формування цілісної системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України був прийнятий „Порядок розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету", в якому було викладено зміст і напрям виконуваних робіт, головні розробники (виконавці), строк розроблення і подання документу та співвиконавці.
Функція взаємоузгодження проектів прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньостроковий та короткостроковий період, Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період з проектом Державного бюджету на відповідний рік була покладена на Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції та Міністерство фінансів.
Причому Міністерство економіки було призначено головним виконавцем та координатором розроблення прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо- і короткостроковий період та Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період.
Функція розробки прогнозів та програм розвитку галузей економіки покладена на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
Ще один нормативний документ, що сприяє та забезпечує ефективне планування показників бюджету, - Постанова Кабінету Міністрів № 1427 від 9 вересня 2003 року „Про прогноз показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків та фінансування на 2005-2007 роки". Він був розроблений на основі аналізу рівня розвитку податково-бюджетної системи держави та виходячи з основних завдань щодо посилення соціальної спрямованості реформ, викладених у вищеназваних Посланнях Президента України до Верховної Ради України.
Розроблений у цьому документі середньостроковий прогноз дасть можливість забезпечити ефективне і раціональне управління державними фінансами, насамперед подолання бідності і поліпшення якості життя найбільш уразливих верств населення, а також допоможе виконати бюджет відповідно до цілей податково-бюджетної політики.
Розроблено цей Прогноз з метою:
- визначення прогнозних обсягів бюджетних ресурсів, що необхідні для обгрунтування податково-бюджетної стратегії на 2005-2007 роки;
- забезпечення послідовної реалізації короткострокових цілей, закладених у проекті Закону України „Про Державний бюджет України".
Таким чином, прогнозні показники економічного і соціального розвитку України використовуються для розроблення Державної програми, а також для оцінки надходжень і формування показників бюджету при складанні проекту бюджету на плановий рік. Державна програма економічного і соціального розвитку разом з проектом бюджету України на відповідний рік надається на розгляд Верховній Раді. Тому, такі документи, як Прогноз і Державні програми економічного і соціального розвитку України є важливими і обов'язковими елементами системи планування Державного бюджету країни.
Бюджетне планування й прогнозування з важливими інструментами управління, що дають змогу:
- взаємозв'язати політику і бюджет для досягнення довгострокових планів;
- окреслити фінансове майбутнє і залишити час для запобігання несприятливим подіям;
- поліпшити якість прийняття фінансових рішень;
- визначити альтернативні шляхи вирішення зазначених проблем;
- удосконалити процес формування бюджету;
- сприяти відкритості управління і прозорості прийняття рішень.
Рівень бюджетного планування, його так звана якість, визначається трьома головними чинниками:
- чіткістю формулювання цілей та завдань, які необхідно державі вирішити на даному етапі розвитку;
- достовірністю та своєчасністю інформації, яка використовується в процесі бюджетного планування;
- методами, що застосовуються при плануванні бюджетних показників.