26

Зм № 1 системна характеристика планування

Тема 1. Сутність планування та особливості його здійснення на підприємстві

План

План

1. Планування як наука.

2. Предмет, зміст та завдання курсу.

3. Сучасні методологічні підходи до планування господарської діяльності підприємства.

4. Філософські концепції планування.

5. Планування як функція управління підприємством.

6. Методи та інструменти планових розрахунків

Основні поняття й терміни: планування, планологія, формальне планування, інкрементальне планування, системне планування, цілі функціонування підприємства, невизначеність, структурова­ність, гіперконкуренція, процес, аналіз стратегічних процесів, процесуальна раціональність.

Список літературних джерел

1. Бухалков М. И. Внутрифирменное планирование. — М.: Инфра-М, 2005. — 392 с.

2. Горемыкин В. А. Планирование на предприятии: Учебник. — М.: Издат. дом «Филинъ», 2006. — 520 с.

3. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С. Ф. Покропив­ного. — К.: КНЕУ, 2008. — 528 с.

4. Ильин А. И. Планирование на предприятии: Учебник. — 2-е изд., перераб. — Мн.: Новое знание, 2004. — 635 с.

5. Организация, планирование и управление деятельности промышленного предприятия / А. В. Антонец, Н. А. Белов, С. М. Бухало и др.; Под ред. С. М. Бухало. — 2-е изд., перераб. и доп. — К.: Вища шк., 2006. — 472 с.

6. Орлов О. О. Планування діяльності промислового підприємства: Підручник. — К.: Скарби, 2009. — 336 с.

7. Планування діяльності підприємства: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / За заг. ред. В. Є. Москалюка. — К.: КНЕУ, 2009. — 252 с.

8. Турченюк М. О., Зінь Є. А. Планування діяльності підприємства. — К.: ВД «Професіонал», 2008. — 320 с.

Питаннями планування різноманітними видами своєї діяльності людина займається з прадавніх часів. Першим навчальним посібником з планування вважається найдавніше китайське письмове джерело «Книга змін» — «І-цзін». Її було написано приблизно в ІV ст. до н. е. Відтоді розвиток планування не припинявся.

На сьогодні планування є наукою, що охоплює сукупність систематизованих знань про закономірності формування й функціо­нування різних господарських систем. Планологію — науку про планування (методологію, моделі, принципи планування) — варто розглядати як складову економічної науки та її фундаментальної частини — економічної теорії. Парадигмальні зміни, що відбуваються в багатьох наукових галузях протягом останніх десятиріч, супроводжуються поступовою інтеграцією багатьох з них. Саме внаслідок нестачі «чистої» планології наука про планування нині перетворюється в сутнісно оновлену міждисциплінарну науку, що набуває рис органічної цілісності.

Тож планування охоплює всі сфери не лише економіки, а й суспільного життя. У кожній з них людина впорядковує, планує свою діяльність. Царина планування простирається від нано- та мікрорівня до рівня глобальних систем.

Планування як економічну категорію заведено розглядати із загальноекономічної та управлінської позицій. Загальноекономіч­на позиція дає уявлення про планування як один з методів регулювання пропорцій суспільного виробництва. Централізоване планування тривалий час було основним регулятивним механізмом у вітчизняній економіці. Здійснення ринкових перетворень супроводжувалося, як відомо, відмовою від планування та невизнанням його об’єктивно вагомого місця в регулюванні економіч­ними процесами, протиставленням плану й ринку тощо. Нині історичний досвід централізованого системного планування й регулювання соціально-економічними процесами активно переосмислюється. За висловом відомого професора Токійського університету Сабуко Окіто — автора плану подвоєння національ­ного доходу Японії, «всяке велике перетворення повинно бути старанно підготовлено, тобто йому має передувати розробка плану чи програми перетворень» [89, с. 106]. Це положення можна віднести до будь-якого рівня економічної системи, що передбачає свій майбутній стан та прагне його досягти.

З управлінської позиції планування розглядається як одна з функцій управління, як засіб узгодження учасників діяльності. Основна сутність планування полягає в цілепокладанні та обґрун­туванні способів досягнення цілей. За допомогою планування встановлюються параметри функціонування економічної системи. Це відбувається завдяки дії з боку суб’єкта планування на об’єкт його впливу.

Загальний зміст планування як процесу людської діяльності полягає в проектуванні бажаного майбутнього стану. Уявлення такого образу, моделі майбутнього зазвичай формується на основі певної філософської концепції. Найпоширеніші концепції можна звести до трьох основних — формальної, інкрементальної та системної [62]. Вони по-своєму визначають цінність процесу планування, спираються на різні припущення, мають відмітний методичний апарат та інструментарій. Формальне планування спирається на кількісні моделі, які вважаються точним відобра­женням проблем. Для нього характерні логічна структурованість і емпірична обґрунтованість, але перелік альтернатив невиправдано обмежений рамками об’єктив­них, кількісних порівнянь. Формальна філософія планування при­пускає механістичний погляд у майбутнє, де результати або відомі, або ж обчислені з певною імовірністю.

Повною протилежністю формальному є інкрементальне планування. Різноманітність проблем і способів їх розв’язання, яку визнає цей підхід, виключає можливість застосування формалізованих моделей. Натомість тут значно більше довіри до людських знань, інтуїції, набутого досвіду, особливо коли об’єктивні дані неповні, ненадійні, а для пояснення проблем і підготовки рішень не існує адекватних надійних теорій. Ідентифікація та оцінювання альтернатив відбуваються як взаємне пристосування: інакше кажучи — торги, пошук компромісів учасників процесу. Отриманий план часто є прийнятним для всіх, але ні для кого не є оптимальним. Інкременталізм часто буває безсилим у вирішенні зовсім нової проблеми.

Синтезом зазначених підходів є системний. Якщо формальне планування ставить наголос на передбачуванні, а інкрементальне — на реагуванні, то системне дає змогу досягати взаємодії об’єкта із зовнішнім середовищем, ураховуючи ризикованість невизначених ситуацій. У системному плануванні проблема не «вирішується», а швидше — «розв’язується» та постійно перевизначається через процес пізнання ситуації, навчання — у широкому розумінні слова. Тому планування розглядається не як дискретна діяль­ність, а як процес, що безперервно розвивається. Майбутнє уявляється через альтернативні сценарії, що спираються на активні дії, а не на пасивне очікування розвитку подій. Нині системний підхід є методологічно загальновизнаним.

Зважаючи на те, що за допомогою планування не лише будується модель майбутнього стану, а й обґрунтовуються альтернативні комплекси заходів, спрямованих на її реалізацію, величезну роль у виборі альтернатив відіграє дотримання принципу раціональності. У прийнятті економічних рішень перевагу віддають тим, які відповідають принципу економічної раціональності, тобто виходячи з порівняння вигід із затратами, що найчастіше зводиться до оцінювання ефективності використання ресурсів. Разом з тим, цілі економічної організації не можна уявити суто економічними, без пов’яза­них з ними соціальних, економічних тощо. Можна припустити досяг- нення найкращого вибору в різних аспектах.

Приміром, технічно раціональною буде визнана та альтернатива, за якої досягається найкраще забезпечення рішень наявним техніко-технічним потенціалом. З погляду юридичної раціональності найкращим вибором буде той, що найбільшою мірою відповідає законам суспільства. Порівняння альтернатив з точки зору їхнього внеску в підтримку та поліпшення діючих соціальних інститутів відповідає соціальній раціональності. За контекстуаль­ною раціональністю здійснюється оцінка компромісів, пов’яза­них з виділенням і зверненням особливої уваги тільки на певний перелік проблем (контекст), а інші — порівняно нехтуються.

Оскільки планування покликано враховувати багатоаспектність і взаємозв’язаність проблем, то воно має містити метараціо­нальність, що визначає пріоритетність усіх типів раціональності відповідно до того, як сприймається їхній вплив на результат. Метараціональність дає змогу комплексно й різнобічно оцінювати наслідки варіантів планових рішень.