Заздалегідь обдуманий:
виникає у винного ще до початки вчинення злочину;
найважливіші дії і умови, які будуть мати значення для успішного здійснення злочинного наміру, обдумуються завчасно.
Умисел, що виник раптово формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину, тобто винний здійснює свій злочинний намір одразу ж після його виникнення.
Афектований умисел виникає у процесі сильного душевного хвилювання (афекту) раптово, під впливом тих чи інших обставин, найчастіше внаслідок протизаконного насильства з боку потерпілого.
Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання (п.4 ст.40 ККУ), викликаного неправомірними діями потерпілого, є обставиною, що пом‘якшує відповідальність, а у деяких випадках — обов‘язковою ознакою так званого привілейованого складу злочину (ст.95, 103 КК України).
Вопрос №34
Прямий умисел — це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 Кримінального кодексу України).
Вопрос №35
Необережність, поряд з умислом, є основною формою вини у кримінальному праві України. Необережна форма вини характерна для порушень правил безпеки руху й експлуатації транспорту, порушень правил охорони праці та безпеки виробництва, для деяких господарських і службових злочинів та інших злочинів.
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.
Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, та легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25).
Інтелектуальний елемент злочинної самовпевненості. У законі він відображений вказівкою на ставлення суб’єкта до суспільно небезпечних наслідків. Особа, здійснюючи певний вчинок і усвідомлюючи фактичний бік власного діяння, не оцінює свою поведінку як суспільно небезпечну. При цьому суб’єкт передбачає, що діяння, подібні вчиненому ним, взагалі призводять до суспільно небезпечних наслідків, однак саме вчинена ним дія (бездіяльність) таких наслідків не повинна спричинити.
Вольовий елемент злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків. При цьому особа розраховує на цілком реальні обставини, котрі за своїми властивостями дійсно здатні відвернути настання наслідків.
Необережність єзлочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25).
Інтелектуальний елемент злочинної недбалості. Непередбачення особою наслідків свідчить про зневажливе ставлення до суспільних інтересів, недостатню передбачливість у здійсненні службових обов’язків, виконанні спеціальних правил, які регулюють певну діяльність.
Вольовий момент злочинної недбалості означає обов’язок особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків за дотримання обов’язкових для цієї особи запобіжних заходів (об’єктивний критерій); при цьому особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для того, щоби здійснити вольові дії, необхідні для запобігання таких наслідків (суб’єктивний критерій).
Вопрос №36
Злочинна самовпевненість - це необережність, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
Джерело: ст. 25 КК
Вопрос №37
Злочинна недбалість - це необережність, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити
Джерело: ст. 25 КК
Вопрос №38
У переважній більшості випадків злочини скоюються з якоюсь однією формою вини. Але іноді законодавець посилює відповідальність за умисний злочин, якщо воно з необережності заподіяло наслідок, якому надається значення кваліфікуючої ознаки. У таких випадках можливе паралельне існування двох різних форм вини в одному злочині.
Дві форми вини можуть паралельно співіснувати тільки в кваліфікованих складах злочинів: умисел як конструктивний елемент основного складу умисного злочину і необережність щодо кваліфікуючих наслідків.
Поняття злочинів з двома формами вини законодавчо закріплено в ст. 27 КК: «Якщо в результаті вчинення умисного злочину заподіюються тяжкі наслідки, які за законом тягнуть більш суворе покарання і які не охоплювалися умислом особи, кримінальна відповідальність за такі наслідки настає тільки у випадку, якщо особа передбачала можливість їх настання, але без достатніх до того підставі самовпевнено розраховувало на їх запобігання, або у випадку, якщо особа не передбачала, але повинна була і могла передбачити можливість настання цих наслідків. В цілому такий злочин визнається вчиненим умисно ».
Таким чином, суб'єктивні особливості подібних злочинів похідні від специфічної конструкції об'єктивної сторони: умисел (прямий чи непрямий) є суб'єктивним ознакою основного складу злочину, а необережність (у вигляді легковажності або недбалості) характеризує психічне ставлення до наслідків , що грає роль кваліфікуючої ознаки.
При цьому кожна з форм вини, що поєднуються в одному злочині, повністю зберігає своє якісне своєрідність, не утворюючи ніякої нової форми вини.
Злочинів з двома формами вини у кримінальному законодавстві небагато, і всі вони сконструйовані по одному з наступних двох типів.
Перший тип утворюють злочину з двома зазначеними в законі і мають неоднакове юридичне значення наслідками. Мова йде про кваліфікованих видах злочинів, основний склад яких є матеріальним, а в ролі кваліфікуючої ознаки виступає більш тяжке наслідок, ніж наслідок, що є обов'язковою ознакою основного складу.
Другий тип злочинів з двома формами вини характеризується неоднорідним психічним ставленням до дії або бездіяльності, що є злочинним незалежно від наслідків, і до кваліфікуючою наслідку. При цьому кваліфікуюче наслідок полягає в заподіянні шкоди, як правило, додатковому об'єкту, а не тому, який поставлений під кримінально-правову охорону нормою, що формулює основний склад даного злочину. До цього типу належать кваліфіковані види злочинів, основний склад яких є формальним, а кваліфікований склад включає певні тяжкі наслідки. Вони можуть зазначатися в диспозиції в конкретній формі (наприклад, смерть людини при незаконному виробництві аборту, при викраденні судна повітряного або водного транспорту або залізничного рухомого складу - ч. 3 ст. 123, ч. 2 ст. 211 КК) або оцінюватися з точки зору тяжкості (великий збиток, тяжкі наслідки). У складах подібного типу умисне вчинення злочинної дії (бездіяльності) поєднується з необережним ставленням до кваліфікуючою наслідку.
Підводячи підсумок розгляду питання про злочини з двома формами вини, можна зробити наступні висновки:
а) вони характеризуються поєднанням двох різних форм вини, тобто умислу і необережності (поєднання прямого умислу з непрямим або легковажності з недбалістю не утворює двох форм вини);
б) ці форми вини встановлюються по відношенню до різних юридично значущих ознаками суспільно небезпечного діяння;
в) у злочинах з двома формами вини необережним може бути відношення тільки до кваліфікуючою наслідків;
г) дві форми вини можуть існувати тільки в кваліфікованих складах злочині;
д) злочини з двома формами вини в цілому, як це зазначено в законі, відносяться до умисним, що визначається умисною формою вини в основному складі злочину.
Вопрос №39
Мотив злочину - це спонукання до вчинення злочину, а мета - уявлення про його суспільна небезпечний наслідок, про ту шкоду, яка зазнаки для винного настане для охоронюваних кримінальним законом відносин і яка, проте, є для нього бажаною. З огляду на це мотив дозволяє визначити, чому особа вчиняє злочин, а мета - заради чого, до якого результату спрямована її суспільно небезпечна діяльність. Звідси очевидно, що, по-перше, про мотиви і мету злочину можна говорити лише у разі вчинення умисних злочинів. При цьому мета може бути тільки в злочинах, вчинюваних з прямим умислом, тому що вона є свідченням бажання певного наслідку. По-друге, суб'єктивна сторона містить у собі не всі мотиви і мету, а тільки ті з них, що визначають суспільну небезпечність, антисоціальну спрямованість діяння, впливають на ступінь його тяжкості або ступінь суспільної небезпечності особи винного.
Вопрос №40
"Випадок" - це такий психічний стан особи, коли вона не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, не повинна була або (і) не могла їх передбачити. Випадок виключає вину в поведінці особи.
У визначенні злочинної недбалості в поведінці особи важливе місце посідає встановлення обов'язку і можливості особи передбачити суспільно небезпечні наслідки. Обов'язок чи повинність передбачити наслідки ("повинна була") в теорії кримінального права називають об'єктивним критерієм злочинної недбалості; можливість передбачення ("могла") - суб'єктивним критерієм. Для констатації злочинної недбалості необхідно сполучення об'єктивного і суб'єктивного критеріїв.
На відміну від необережності, "випадок" характеризується відсутністю об'єктивного чи суб'єктивного критеріїв, які визначають необережність як вид вини, або одночасною відсутністю цих критеріїв.
Вопрос №41
Помилка у кримінальному праві – це неправильне уявлення особи про дійсний юридичний або фактичний характер учиненого нею діяння та його наслідки.
Характер помилки може значно вплинути на правильне встановлення дійсного змісту суб’єктивної сторони злочину, а також на вирішення питання про правову оцінку вчиненого. Залежно від змісту неправильного уявлення особи розрізняють два види помилки: юридичну та фактичну.
Юридична помилка – це неправильне уявлення особи про юридичну природу вчиненого діяння, його правову оцінку та наслідки.
Фактична помилка – це неправильне уявлення особи про обставини, що утворюють об’єктивні ознаки конкретного складу злочину.
Вопрос №42
Стадії вчинення злочину - певні етапи готування і здійснення навмисного злочину, що різняться характером дій на кожному етапі. Відомі три стадії вчинення злочину; готування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин.
Готування до злочину - це підшукання чи пристосування засобів чи знарядь, чи інше умисне створення умов для вчинення злочину. Підшукання - це придбання, відшукування, виявлення різних засобів чи знарядь вчинення злочину. Пристосування - це дії, що змінюють форму, якості засобів чи знарядь злочину, їх ремонт.
Вопрос №43
За́мах на зло́чин — вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованного на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від волі винного.
Кримінальний кодекс України (ст. 15) розрізняє закінчений і незакінчений замах.
Замах визнається закінченим, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не був закінчений з причин, що не залежали від її волі.
Замах визнається незакінченим, якщо особа, з причин, що не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, котрі вважало необхідними для доведення злочину до кінця.
Незважаючи на ненастання запланованого злочинцем результату, а часто взагалі будь-якої небезпечної події, замах на злочин вже сам по собі є злочином. Тим не менш, покарання за замах не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найсуворішого виду покарання за відповідний злочин, якщо його було б доведено до кінця.
Вопрос №44
Готування до злочину, згідно з ч. 1 ст. 14 КК, – це підшукування чи пристосування засобів або знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.