70

Зміст

Вступ…………………………………………………………………….

1. Об’єднання підприємств як впливовий фактор конкурентоспроможності………………………………………

1.1. Добровільні та інституціональні об'єднання підприємств………

1.2. Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій………………………………….

1.3. Маркетингова діяльність і формування програми випуску продукції. …………………………………………………………

1.4. Ресурсне обґрунтування виробничої програми……………..

1.4.1.Матеріально-технічне забезпечення виробництва…………….

1.4.2. Обчислення потреби в матеріалах………………..

1.5. Якість та конкурентоспроможність продукції………………..

2. Аналіз стану ЗАТ «Одесакондитер»……………………….

2.1 Сучасний стан і перспективи розвитку ЗАТ Одесакондитер»………………………………………………………………….

2.2 Техніко-економічний аналіз виробничо-господарської діяльності ЗАТ Одесакондитер» ……………………………………………………………

3. Пропозиції щодо підвищення конкуренто-спроможності продукції підприємства…………………………

ВИСНОВКИ………………………………………………………………

Список літератури………………………………………………….

Вступ

В жорсткому міжнародному конкурентному середовищі вітчизняні підприємства можуть успішно діяти завдяки створенню механізму забезпечення стійкого стану на міжнародному ринку. Під механізмом стійкості на рівні підприємства необхідно розуміти сукупність економічних, екологічних і соціальних факторів. Економічна стійкість в більшості забезпечує досягнення стійкості і в інших напрямах функціонування підприємства. Економічну стійкість підприємств на міжнародному конкурентному ринку сучасна теорія і практика поєднує з забезпеченням конкурентоспроможності.

Сучасний стан розвитку економіки України супроводжується низкою невирішених проблем, серед яких однією з найважливіших і актуальних для більшості українських підприємств є проблема досягнення та збереження певного рівня конкурентоспроможності. Конкурентоспроможність – одна з головних складових успіху будь-якого підприємства. Найбільш успішним учасником даного змагання являється той, хто здатний витримати конкурентну боротьбу на вітчизняному і зовнішньому ринках, тому в умовах сучасного ринку конкурентоспроможність є вирішальним фактором успіху підприємств.

Оцінка конкурентоспроможності продукції підприємств є складною і комплексною, оскільки конкурентоспроможність складається з багатьох різних факторів. Однак за результатами оцінки конкурентоспроможності, підприємство зможе виявити сильні та слабкі сторони, оцінити свій стан на ринку, виявити резерви підвищення конкурентоспроможності і на основі цього побудувати конкурентну стратегію, за допомогою якої б воно покращило свої конкурентні позиції на ринку.

Стійку діяльність підприємств можна забезпечити за рахунок інноваційної діяльності, пошуку нових рішень та ідей, тобто – підприємництва. Для успішного існування і стійкого розвитку підприємства повинні бути конкурентоспроможними не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку. Якщо підприємству притаманні риси підприємницької структури, то в нього є всі шанси бути конкурентоспроможним і займати стійке положення на ринку. Тільки постійне вдосконалення, пошук нового, використання новітніх технологій і методів організації виробництва та управління допоможуть підприємствам досягти й утримати стійке положення на конкурентному ринку.

Для досягнення конкурентоспроможності підприємству на міжнародному ринку потрібно мати переваги не тільки за рахунок лідирування по витратах або ціні, але й по впровадженню нових ідей, як у виробничу сферу так і в управління, стратегічному розвитку. У зв'язку з тим, що проблема управління міжнародною конкурентоспроможністю є актуальною для підприємств суб’єктів ЗЕД, це зумовило вибір теми дослідження.

Одними з основних сфер діяльності підприємства є маркетингова та збутова. Маркетингова діяльність є ланцюгом, що зв’язує виробника і споживача. Останнім етапом цієї діяльності є збут. Збут завершує цикл господарської діяльності підприємства і заслуговує на спеціальну увагу для підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Соціально-економічне значення підвищення якості і конкурентоспроможності продукції полягає в тому, що способи такого напряму впливають на формування більш ефективної системи господарювання в умовах ринкових відносин.

На рівень якості і конкурентоспроможності продукції підприємства впливає багато різнопланових показників. Досягти необхідного рівня якості і конкурентоспроможності, реалізовуваних на відповідних ринках товарів можна різними способами, скоординованими в часі і просторі. Сукупність найважливіших конкретних способів підвищення якості і конкурентоспроможності всіх видів продукції підприємства можна об'єднати в чотири взаємозв'язані групи: технічні, організаційні, економічні і соціальні.

Серед технічних способів підвищення якості продукції визначаюче місце належить постійному удосконаленню проектування, технико-технологічної бази підприємства. Це обумовлюється тим, що необхідні основи технічного рівня і якості виробів, формуються в процесі їх проектування. Саме в цьому циклі відбувається комплекс лабораторно-дослідницьких і конструкторських робіт, спрямованих на забезпечення необхідних (бажаних) техніко-економічних параметрів зразків продукції. Про вирішальне значення стадії проектування для досягнення рівня якості згідно з вимогами ринку, свідчить хоча б той факт, що більш 50% відмов технічних пристроїв створюють дефекти, допущені при проектуванні виробу. Досягнення запроектованого рівня якості будь-якої продукції можливе тільки за допомогою умови високої технічної оснащеності виробництва, впровадження нової технології, суворого виконання технологічної дисципліни.

До важливих і ефективних способів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому ринку взагалі обгрунтовано відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації і забезпечення певного рівня якості. Проте саме стандарти і технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів до технічного рівня і інших якісних характеристик виробів, відображають тенденції розвитку науки і техніки.

Ринкові умови управління припускають активне і широке використання організаційних показників підвищення якості продукції на підприємстві. До пріоритетних відносяться: впровадження сучасних форм і методів організації виробництва і управління ними, які роблять можливим ефективне використовування високоточної техніки прогресивної технології; удосконалення методів технічного контролю і розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції.

Кондитерська галузь, де працює 170 тисяч фахівців, – одна з найрозвиненіших у харчовій промисловості нашої країни. Загальний обсяг виробництва становить понад 1 млн. продукції на рік, що дає змогу не лише повністю забезпечити потреби внутрішнього ринку, а й експортувати її у значних обсягах за кордон.

Підприємства галузі є активними споживачами вітчизняної сільськогосподарської сировини – цукру, борошна, крохмалопатоки, молока тощо і основою експорту переробленої продукції агропромислового комплексу країни. Українські кондитери і виробники крохмалопроктів забезпечують значний обсяг валютних надходжень, експортуючи продукцію у більш, ніж 50 країн світу.

Асортимент її охоплює практично всі групи кондитерських виробів. Зокрема, експорт карамелі, шоколаду та інших харчових продуктів з вмістом какао, хлібобулочних і борошняних кондитерських виробів з вмістом або без вмісту какао за останні чотири роки зріс з 814,5 млн. дол. у 2011 р. до 1,1 млрд дол. у минулому році, тобто майже на 36%, і становить близько 40% від загального обсягу виробленої продукції. Потенційно можливим є експортувати продукцію галузі на суму до 2 млрд. дол., що дозволить знизити девальваційних тиск на національну валюту, істотно збільшити податкові надходження до бюджету, підвищити зайнятість робітників на 2-4%.

Наші підприємства щороку інвестують в розвиток галузі значні кошти. На провідних кондитерських фабриках проведено повну модернізацію, встановлено найсучасніші виробничі лінії. Значно підвищено технологічність і наукомісткість підприємств.

Галузь розвивається в умовах жорсткої внутрішньої і зовнішньої конкуренції, що стимулює постійно вдосконалювати управлінські процеси і забезпечувати високі світові стандарти якості виробленої продукції.

Міжнародні системи управління якістю ISO 9000 впроваджено на 19-ти, НАССР –на 11-ти, ISO 22000 – на 16-ти підприємствах «Укркондпрома». Фахівці галузі останнім часом розробили майже 100 національних стандартів на готову продукцію і сировину, які гармонізовані до вимог стандартів Європейського співтовариства. Ці  фактори поряд з помірним державним регулюванням дали змогу у попередні роки закріпити позиції вітчизняних виробників. Однак останнім часом погіршується ситуація на зовнішніх ринках через антидемпінгові розслідування зарубіжними країнами, введення додаткового мита та інші жорсткі заходи стосовно нашої продукції.

Метою виконання роботи є об’єднання підприємств як спосіб підвищення конкурентоспроможності продукції ЗАТ «Одесакондитер.

Об’єктом аналізу, узагальнень і дослідження виступає діяльність ЗАТ «Одесакондитер».

Завданням роботи передбачено вивчення об’єднань підприємств, оцінки та аналізу конкурентоспроможності продукції, проведення аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства за два послідуючі роки та розробка пропозицій щодо впровадження заходів покращення роботи підприємства та підвищення конкурентоспроможності продукції.

Інформаційною базою дослідження є статистична та бухгалтерська звітність підприємства за два поточних роки, методичні вказівки для виконання курсової роботи, різноманітні літературні джерела та фахова періодична література і т. ін.

1. Об’єднання підприємств як впливовий фактор конкурентоспроможності

1.1. Добровільні та інституціональні об'єднання підприємств

 Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створювати­ся і функціонувати два типи об'єднань підприємств та організацій (інтеграційних утворень):

1) добровільні;

2) інституціональні.

Підприємства (організації, фірми) мають право на добровільних засадах об'єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерцій­ну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству.

Як свідчить світовий і вітчизняний досвід господарювання за умов ринкової економіки, підприємства та інші первинні суб'єкти господарювання можуть створювати різні за принципами й цілями добровільні об'єднання: – асоціації – найпростіша форма договірного об'єднання під­приємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у ви­робничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);

– корпорації – договірні об'єднання суб'єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комер­ційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централі­зованого регулювання діяльності кожного з учасників;

– консорціуми – тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад здійснення спільного великого господарського проекту). Учасни­ками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави (наприклад Міжнародний консорціум супутникового зв'язку);

– концерни – форма статутних об'єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю; об'єднання від­бувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один кон­церн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (про­мисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, стра­хова справа). Після створення концерну суб'єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фі­нансовим структурам. За сучасних умов значно розширюється ме­режа міжнародних концернів;

– картелі – договірне об'єднання підприємств (фірм) переваж­но однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції;

– синдикати – організаційна форма існування різновиду кар­тельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників че­рез створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу од­ного з учасників об'єднання. Так само може здійснюватись заку­півля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об'єднан­ня підприємств є характерною для галузей з масовим виробницт­вом однорідної продукції;

– трести – монополістичне об'єднання підприємств, що рані­ше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарсь­кий комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності;

– холдинги (холдингові компанії) – специфічна організаційна форма об'єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосе­редньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших під­приємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об'єднувані у холдингу суб'єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право ви­рішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії;

– фінансові групи – об'єднання юридичне та економічно само­стійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності. Нині основними формами добровільних об'єднань підприємств (фірм, організацій) дедалі більше стають концерни, корпорації та фінансові (промислово-фінансові) групи.

В Україні поряд із добровільними створюються й функціонують так звані інституціональні об’єднання, діяльність яких започатко­вується в директивному порядку міністерствами (відомствами) чи безпосередньо Кабінетом Міністрів України. До таких належать ви­робничі, науково-виробничі (науково-технічні), виробничо-торго­вельні та інші подібні об'єднання (комплекси, центри), що інтегру­ють стадії створення (проектування), продукування, реалізації та післяпродажного сервісного обслуговування виробів тривалого ви­користання. У народному господарстві України функціонують по­тужні державні корпорації, створені на базі колишніх вузько галузевих міністерств (наприклад державна корпорація «Укрбудматеріали»). Інституціональні міжгалузеві об'єднання підприємств та організацій створюються і діють під різноманітними офіційними назвами в агропромисловому комплексі, будівництві, житлово-ко­мунальному господарстві та інших взаємозв'язаних секторах еко­номіки України. До таких інтеграційно-організаційних утворень за­стосовуються економічні методи управління корпоративного харак­теру, які належним чином корелюють з методами управління пер­винними ланками (підприємствами, фірмами, компаніями) відпо­відних виробничо-господарських систем.