2. Етапи здійснення соціального супроводу неблагополучної сім'ї.

Перший етап.

Для виявлення в життєдіяльності сім'ї тих порушень, (матеріального, соціального, медичного, психологічного характеру і тому подібне) які призвели до неблагополуччя, виникнення психологічного дискомфорту в одного або декількох членів, необхідно всебічно вивчити сім'ю, визначити головні її проблеми.

Процес визначення проблеми клієнта включає діагностику різних показників, які дозволяють розпізнати особливості даної проблеми та причин її виникнення. Для отримання необхідної інформації і постановки сімейного діагнозу можна використовувати показники визначення благополуччя/неблагополуччя сім'ї за такими чотирма сферами:

- відчуття і думки людини відносно самої себе (самооцінка).

- засоби, за допомогою яких люди передають один одному різноманітну інформацію, діляться переживаннями та думками (засоби комунікації).

- правила, яких дотримуються і якими керуються люди в своєму житті. Вони в сукупності складають сімейну систему.

- методи, за допомогою яких сім'я здійснює свої зв'язки з іншими соціальними інститутами (соціальні зв'язки).

Щоб визначити проблему, слід мати на увазі, що проблемна (неблагополучна) сім'я характеризується:

- низькою самооцінкою;

- нецілеспрямованими, переплутаними, неясними комунікаціями;

- ригідними, інертними, стереотипними, негуманними, не спрямованими на допомогу іншим і такими, що надмірно обмежують життя, правилами поведінки;

- соціальними зв'язками, наповненими страхом і загрозою.

Інформація про неблагополучні сім'ї може поступати як від самих членів сім'ї, так і з інших джерел (наприклад, органів освіти, органів охорони здоров'я, органів внутрішніх справ, органів у справах сім'ї і молоді, органів опіки, житлово-комунальних служб, підприємств, установ, громадських організацій, від громадян і тому подібне).

Зібрана інформація дає можливість зробити аналіз таких характеристик сім'ї, як: життєвий цикл (динаміка); структура; функції; відносини, які склалися.

З'ясувати, на якій стадії життєвого циклу знаходиться сім'я, допоможе бесіда соціального працівника з сім'єю (клієнтом), в процесі якої важливо з'ясувати, як давно виникла проблема, що відбувалося в сім'ї у той час (наприклад, народження другої дитини, розлучення батьків і тому подібне).

Для аналізу інформації важливо також мати уяву про структуру сім'ї. А саме: яка сім'я за складом, віком, яким чином в сім'ї розподілені права та обов'язки, які процеси в сім'ї хвилюють найбільше, коли і хто визначив цю проблему і звернувся по допомогу.

З'ясувати, чи можливо допомогти порушеним функціям сім'ї, яким саме і як, виявляється за допомогою питань спрямованих на уточнення проблеми. Основні функції сім'ї включають виховну, господарчо-побутову, емоційну, духовного спілкування, первинного соціального контролю, сексуально-еротичну. Причини порушення кожної з них можуть бути різними. Наприклад, причиною порушення виховної функції може бути як відсутність у батьків відповідних знань та навичок, так і напруження в їх стосунках (конфлікти з питань виховання і тому подібне).

Важливим показником неблагополуччя сім'ї є з'ясування міжособистісних відносин в сім'ї, процесів, які супроводжують ці відносини.

Методами збору інформації на етапі початкового визначення ознак неблагополуччя сім'ї можуть бути інтерв'ю, спостереження, анкетування, опитування, тестування, аналіз документів і тому подібне.

Результатом вивчення сім'ї (діагностики) стає складання висновку про стан конкретної сім'ї, основні проблеми і тенденції, що їй властиві, характер зв'язків, які сформувалися при взаємодії як членів сім'ї один з одним, так і з оточенням.

Для діагностики особливостей сім'ї соціальному працівнику слід мати чіткі уявлення про основні показники благополуччя або неблагополуччя сім'ї, а також з'ясувати уявлення самих членів сім'ї про своє життя, їх ставлення до себе, інших людей, причини сімейного неблагополуччя. Для цього використовуються спеціальні методики, широко описані в літературі.

Наступним кроком технології роботи соціального педагога з неблагополучною сім'єю є розробка методики втручання. Істотно, воно повинно здійснюватися не спонтанно, а за чітко визначеним планом. Вже під час оцінки ситуації та потреб сім'ї та її окремих членів соціальний педагог інформує клієнтів про необхідність розробки плану співпраці. При цьому важливо визначити пріоритети діяльності, бо більшість проблем мають різнобічний характер. Важливо, щоб клієнти активно приймали участь у визначенні пріоритетів, тобто тих завдань, які слід вирішувати в першу чергу.

У загальному вигляді пріоритети діяльності з неблагополучними сім'ями можна класифікувати за такими напрямками соціальної роботи:

- соціальна опіка, допомога та патронаж соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення їх соціального статусу;

- попередження аморальної, противоправної, та іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, проявлення будь-якого негативного впливу на життя та здоров'я дітей та молоді, попередження такого впливу;

- поліпшення морального, психічного та фізичного стану дітей, їх соціальних функцій, доведення особистісної чи колективної поведінки згідно загальноприйнятим суспільним нормам та правилам;

- контроль за дотримуванням вимог законодавства стосовно захисту прав та свобод дітей та молоді.

Основними видами соціальних послуг для неблагополучних дітей є:

психологічні, соціально-педагогічні, юридичні, соціально-медичні, соціально-економічні, інформаційні;

соціальний супровід, соціально-профілактичні робота з попередження правопорушень та наслідків негативних явищ в сім'ї разом з органами внутрішніх справ, охорони здоров'я, освіти, служби у справах неповнолітніх;

здійснення соціально-реабілітаційних заходів з відновлення соціальних функцій, психологічного та психічного стану дітей та молоді, які стали жертвами насилля, потрапили у екстремальну ситуацію.

Різни причини неблагополуччя потребують надання різних видів послуг, які конкретизуються частіше за все за такими групами:

надання прямої матеріальної допомоги;

психолого-педагогічна робота з сім'єю;

сприяння поліпшенню матеріального становища сім'ї;

сприяння навчанню та розвитку дитини;

сприяння захисту здоров'я та оздоровлення дитини;

представництво та захист прав дитини;

сприяння поновленню та налагодженню контактів між батьками та дітьми, соціальним оточенням.

Розробляючи план дій соціальний педагог повинен мати на увазі необхідність виконання наступних принципів:

• співпраця з іншими спеціалістами та службами;

• активних дій;

• своєчасності та ефективності втручання;

• концентрації на головному напрямку вирішення проблеми;

• конфіденційності.

Плануються методи, засоби втручання, обробки та аналізу інформації, можливі варіанти висновків та рекомендацій. В разі необхідності планується використанні різноманітних технік психологічної підтримки (наприклад методика вербалізації емоційного стану, програвання ролей один одного, методика опосередкованого сімейного спілкування та ін.).

Особливо важливо вірно спланувати стратегію пошуку порушень в сім'ї та їх корекції, тобто передивитись основні напрямки співпраці з клієнтом, мету, завдання та бажаного результату на весь час роботи. Цьому сприяє зведення даних, зібраних раніше в ході діагностики, їх аналіз та виявлення думок усіх учасників процесу планування, документування та подальшої реалізації соціальної роботи з клієнтом.

Соціальні педагоги часто використовують спеціальну форму обробки інформації, необхідної для ефективного планування допомоги неблагополучної сім'ї, яка має проблеми з дітьми, в ній відображаються наступні дані:

1. Вид допомоги.

2. Строк початку реалізації даного виду допомоги.

3. Юридична основа для надання даної допомоги.

4. Прізвище, ім'я, дата народження клієнта (дитини, підлітка, молодої людини).

5. Відповідальний соціальний педагог за надання допомоги, його контактні реквізити.

6. Відповідальний член сім'ї (один з батьків), його реквізити.

7. Дата, місце проведення співбесіди та складання плану допомоги.

8. Особи, які прийняли участь у складанні плану допомоги.

9. Описання соціальної проблеми та попередньої історії її виникнення.

10. Думка соціальної служби стосовно необхідності допомоги.

11. Думка учасників процесу допомоги окремо по кожній з нижче визначених проблем.

12. Думка самого клієнта стосовно необхідності допомоги.

13. Думка члена сім'ї, відповідального за виховання клієнта, стосовно необхідності допомоги.

14. Описання допомоги, яка надавалась до цього часу.

15. Описання особистісної ситуації клієнта.

16. Описання ситуації в середині сім'ї.

17. Описання ситуації в поза сімейному оточенні клієнта (за місцем навчання, роботи та ін).

18. Описання досудових побажань клієнта.

19. Описання можливостей соціальної служби.

20. Додаткові інформаційні матеріали зі усіх джерел, які матимуть значення для реалізації процесу допомоги.

Після завершення діагностики, визначення проблеми та потреб сім'ї, розробки стратегії та плану співпраці, клієнт та соціальний педагог складають угоду, де оговорюють, які дії сторони будуть виконувати, та яку відповідальність вони на себе беруть.

Другий етап.

Після того, як план складено, починається його реалізація. В цьому процесі приймають участь обидві зацікавлені сторони (соціальний педагог та клієнт).

На цьому етапі соціальний педагог намагається налагодити зв’язки між сім'єю та іншими місцевими соціальними службами та закладами, які можуть та повинні в подальшому надавати постійну допомогу сім'ї. він інформує дані служби про потреби сім'ї, а сім'ю – про види допомоги та послуг, які вона матиме змогу отримувати від цих закладів.

Слід пам’ятати, що теоретичні основи соціально-педагогічної допомоги на етапі безпосередньої реалізації втручання основуються на принципі «допомога для самодопомоги».

Соціальний педагог ще на першому етапі повинен упевнити членів сім'ї, що всю відповідальність за те, щоб використовувати на практиці нові (альтернативні) навички та уміння несуть вони самі, оскільки ніхто інший не зможе за них це зробити. Соціальні служби в змозі лише допомогти розвинути навички альтернативної поведінки, навчити, створити сприятливі умови.

Методи втручання, які використовуються на етапі реалізації, доволі різноманітні, обираються в залежності від конкретних завдань допомоги та особливостей ситуації в сім'ї, можуть втілюватися окремо або комбіновано, одночасно або поступово. Готових рецептів методичного забезпечення на всі випадки бути не може, все залежить від особливості випадку, можливостей соціальних служб та їх співпраці з іншими спеціалістами та закладами.

Але важливо, щоб методи втручання обиралися в співвідношенні з тими формами, які соціальний працівник вважає необхідними у даний час, та в даній ситуації. Таких форм в узагальненому вигляді можна виділити три:

• індивідуальна робота з членом сім'ї окремо;

• спільна робота з усіма членами сім'ї;

• групова робота, що виходить за межі сім'ї.

індивідуальна робота прагне компенсувати окремому члену сім'ї досвід позитивного ставлення до інших членів сім'ї, якого, звичайно, не вистачає в неблагополучних сім'ях.

Індивідуальні бесіди та консультації окремих членів сім'ї спрямовуються на формування розуміння труднощів інших членів сім'ї, переконання в потребі взаємопідтримки.

Спільна робота з усією сім'єю базується на використанні методів сімейної терапії, які служать налагодженню сімейних стосунків.

Аналіз невірної поведінки при участі всіх членів сім'ї дає можливість оприлюднити помилки внутришньосімейного спілкування, спільно знайти альтернативні засоби, замінити неконструктивні прояви функціональними.

В роботі з усією сім'єю важливо цілеспрямовано починати з тих проблем, від яких вона страждає в першу чергу ( або такими вони вважаються оточенням), і добитися сенсибілізації (підвищення чуттєвості) до основних причин, які стали коренем конфлікту взаємостосунків.

Групова робота ефективна тоді, коли ситуація в сім'ї характеризується соціальною ізоляцією (що виникає дуже часто) і від того в сім'ї панує низька самооцінка, страх бути неприйнятими суспільством. В ході групової роботи члени сім'ї добувають досвід встановлення контакту та спілкування з іншими людьми. Таким чином людина має змогу боротися з соціальною ізоляцією.

Третій етап.

На стоговому етапі, який містить оцінку результату, припинення активної діяльності, іноді – додаткове кураторство клієнта, слід враховувати, що критерії оцінки та уявлення стосовно ефективності можуть бути різними в залежності від того, хто оцінює проведену роботу.

Наприклад, для клієнта основним критерієм успішності своєї участі в програмі може бути емоційне задоволення від діяльності та зміни емоційного балансу в цілому в інтересах позитивних почуттів та переживань.

Для соціального працівника, який є відповідальним за організацію та виконання прогарами, головним критерієм оцінки стане досягнення поставлених у програмі цілей.

Для осіб з оточення клієнта ефективність програми буде визначатися ступенем задоволення їх запиту, мотиву, який спонукав звернутися за допомогою, а також особливістю усвідомлення ними власних проблем пов’язаних з проблемами клієнта.

Важливо, щоб клієнти приймали участь в процесі оцінки як з точки зору потреб визначення їх особистісного погляду на успішність проведеної соціально-педагогічної роботи, так і з іншої причини. В ході вирішення проблеми, яка була визначена на початковій стадії, можуть виникнути нові проблеми, бо ситуація клієнта є динамічною, вона постійно змінюється. В даному випадку процес необхідно починати знову – з визначення нової проблеми, з розробки нового плану та ін. В наслідок цього результатом роботи з клієнтом повинно стати досягнення такого стану, коли сама людина, її стосунки з близькими та суспільством в цілому не будуть вимагати постійної допомоги.

Постійна самооцінка роботи соціальним працівником найкраще здійснюється за допомогою стандартизованої технологічної карти, де відображаються загальні (заключні) та діючі цілі та завдання даного випадку, дії, які були використанні, використані методи та засоби втручання, дії та результати роботи інших спеціалістів, оцінки клієнтів та ін.

В цілому соціальна робота з неблагополучною сім'єю роздивляється соціальною службою як процес, який повинен продовжуватися до того часу, доки не будуть досягнуті спільно оговорені цілі або визначиться остаточна неможливість цього. Якщо цілі досягнуті і сім'єю це усвідомлено (або подальша робота стосовно означених цілей не можлива взагалі або тимчасово), роздивляється питання стосовно завершення співпраці. За необхідності, на прикінці заключного етапу соціальна робота з клієнтом не завершується ще визначений час, доки продовжується виконання всіх заходів, які означені в плані відносно процесу «виходу із сім'ї», то є завершення активної роботи. Після завершення активної фази може продовжуватися додаткове кураторство випадку, коли здійснюється контроль та наглядання за сім'єю протягом 1-2 місяців.