1. Актуальність соціального супроводу сім'ї з дітьми з обмеженими можливостями.

Впродовж останніх 10-12 років чисельність дітей у складі населення України щорічно зменшувалася, натомість зросла частина дітей з функціональними обмеженнями (дітей-інвалідів).

Так, якщо в 1993 р. чисельність дітей у віці до 16 років складала 11,7 млн., з яких дітей-інвалідів налічувалися трохи більше 93 тис., то вже 2001 р. кількість дітей цього віку зменшилося до 9,3 млн., а чисельність дітей з функціональними обмеженнями серед них досягла майже 154 тис.

Отже, підвищення рівня інвалідизації дітей України відбувається активно і це, природно, відображається на специфіці діяльності системи соціальної роботи. Адже сімей, які, виховують дітей з функціональними обмеженнями, стає все більшим і, відповідно, все більше зусиль і ресурсів соціальних служб доводиться спрямовувати на допомогу цій категорії населення.

Для того, щоб ефективно налагоджувати роботу, практичним соціальним працівникам слід орієнтуватися щодо видів обмежень, які найчастіше зустрічаються в дитячому віці, загальних правил реабілітації, основних форм і методів роботи з цією категорією клієнтів.

У міжнародному спілкуванні слово "інвалід" не вживається для характеристики людини. Вважається, що воно принижує людську гідність, підкреслює нездатність особистості до повноцінного життя, виконання соціальних і біологічних функцій. Прийнято вживати таке словосполучення, як людина з функціональними обмеженнями, з особливими потребами, з обмеженими фізичними або розумовими можливостями і тому подібне. Оскільки в Україні не існує єдиного визначення, то в засобах масової інформації, навіть спеціальній літературі, достатньо часто уживаються різні характеристики (інваліди, люди з інвалідністю, з обмеженою дієздатністю, з вадами розвитку і тому подібне). У законодавчих документах, як правило, домінує визначення "інвалід", хоча останні рік-два все частіше застосовується словосполучення "з обмеженими фізичними (розумовими) можливостями".

Соціальному працівнику в спілкуванні з цією категорією клієнтів і членами їх сімей доцільно уникати слова "інвалід", користуючись сучаснішою термінологією (функціональні обмеження, обмежені можливості, особливі потреби і тому подібне).

Інвалід - це особа, яка має порушення здоров'я із стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми або дефектами, які приводять до обмеженої життєдіяльності і викликають необхідність її соціального захисту.

Інвалідність - це обмеження в можливостях, обумовлених фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими і іншими бар'єрами, які не дозволяють людині бути інтегрованим в суспільство і брати участь в житті сім'ї і держави на тих же умовах, як і інші члени суспільства.

Інвалідність у дітей визначається вченими як стійка соціальна дезадаптація, зумовлена хронічними захворюваннями або патологічними станами, що різко обмежує можливість включення дитини в адекватні його віку виховні і педагогічні процеси, у зв'язку з чим вона постійно потребує огляду і допомоги.

Діти з функціональними обмеженнями, на відміну від деяких інших категорій клієнтів, складають об'єкт соціальної роботи з надзвичайно складною структурою, через це існує багато класифікацій цього об'єкту за різними ознаками. Практичному соціальному працівнику немає сенсу докладно вивчати всі ці класифікації, досить знати, що основні обмеження дитячої життєдіяльності пов'язані з такими порушеннями і захворюваннями:

• порушення слуху і мови (глухі; ті, що слабо чують, логопати);

• порушення зору (сліпі; ті, у кого слабкий зір);

• порушення інтелектуального розвитку (розумово відсталі; із затримкою психічного розвитку і тому подібне);

• порушення опорно-рухового апарату;

• комплексні порушення психофізіологічного розвитку (сліпоглухонімі; з дитячим церебральним паралічем, сполученим з розумовою відсталістю і тому подібне);

• хронічні соматичні захворювання;

• психоневрологічні захворювання.