3. Механізми взаємодії фахівців в ході соціального супроводу прийомних сімей і будинків сімейного типу.

Функціональні обов’язки спеціалістів, які приймають участь у створенні та супроводі прийомної сім'ї та дитячих домів сімейного типу.

Державна адміністрація	визначення юридичного статусу сім'ї; рішення про влаштування дитини; фінансування сімей.
Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді	попередня робота з кандидатами; соціальний супровід.
Відділи (управління) по ділам сім'ї та молоді	інформаційна кампанія з залучення кандидатів; юридичне оформлення; оздоровлення дітей.
Відділи освіти	визначення соціального статусу дітей; захист житлових та майнових прав дітей; оформлення документів на дітей; освіта дітей (школа, дитячий садок).
Відділ РАГС	оформлення свідоцтва про народження; свідоцтво про регістрацію дітей, біологічних батьків.
Служба у справах неповнолітніх	захист житлових та майнових прав дітей; пошук біологічних батьків; вирішення питань доцільності контактів з біологічними батьками, родичами.
Паспортний стіл	прописка дитини.
Територіальне медичне об’єднання	обстеження потенційних прийомних батьків та батьків-вихователів; оформлення медичних документів на дітей; медичний супровід дітей.
Відділ соціального забезпечення	соціальні виплати на дітей (аліменти, пенсії, грошові виплати);
Служба з працевлаштування	працевлаштування підлітків; професійна орієнтація.
Кримінальна міліція	інформація про дітей, які мають потребу в опікунстві; пошук біологічних батьків.

Вище перелічене розподілення функцій між спеціалістами різних структур повинні бути формально закріплені на етапі підготовки розпорядження місцевої адміністрації, але цього ще не достатньо. Лише добре налагоджена взаємодія усіх структур на практиці може забезпечити успішний розвиток інституту сімейного виховання дітей-сиріт та дітей-позбавлених батьківського піклування в Україні.

Лекція 6 Соціальний супровід ВІЛ – позитивної вагітної жінки, матері з дитиною.

План.

1. Особливості соціального супроводу ВІЛ – позитивної вагітної жінки, матері з дитиною.

2. Соціально – психологічне консультування сімей, яких торкнулась проблема ВІЛ / СНІДу.

3. Методи та техніки роботи під час консультування та соціального супроводу.

Ключові поняття: соціальна адаптація, соціальний працівник, соціальний супровід, мета соціального супроводу, криза, складні життєві обставини, емпатії, методи консультування, регламентування в роботі консультанта, нормування, наслідування, приклад, заохочення, інформування, критика.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Сьогодні джерелом ВІЛ для дітей здебільшого є матері, які належать до вразливих соціальних груп. Між тим, соціальна вразливість не обов'язково означає економічні негаразди, - це перша особливість супроводу ВІЛ-інфікованих.

Сім'ї, в яких є ВІЛ-позитивні, відносяться до сімей із медико-соціальними проблемами. Але, на відміну від сім'ї з дитиною-інвалідом чи сім'ї з проблемами алкоголю, де життєдіяльність членів сім'ї обмежена внаслідок фізичної або психічної хвороби і виникає потреба в соціальній адаптації, сім'ї з ВІЛ обмежені в життєдіяльності більшою мірою штуч­но, внаслідок стигматизації у суспільстві.

Виходячи з цього, соціальний – медичний патронаж ВІЛ-позитивних вагітних жінок та членів їх сімей, крім традиційних завдань із надання соціальних по­слуг, має специфічні особливості, як: профілактика вертикальної трансмісії, інформування ВІЛ-позитивних жінок про хворобу та методи безпечної поведінки, контроль за дотриманням лікування антиретровірусними препаратами. Соціальному працівнику при плануванні роботи обо­в'язково потрібно враховувати здебільшого негативне ставлення оточу­ючих до ВІЛ-позитивних, зокрема і серед тих, хто надає їм послуги (ме­дичні працівники, педагоги, працівники системи соціального захисту на­селення тощо), та особливості психічного стану ВІЛ-позитивних на різних етапах розвитку хвороби.

Мета соціального супроводу полягає у здійсненні соціального патро­нажу ВІЛ-позитивних вагітних жінок, наданні їм допомоги з метою подолання життєвих труднощів, попередження інфікування дитини, про­філактики випадків стигматизації.

Соціальний – медичний патронаж ВІЛ позитивних жінок і дітей здійснюється за 4 основними напрямами:

1. Консультування щодо особливостей ВІЛ-інфекції та догляду за ВІЛ-позитивною дитиною.

2. Вирішення комунікативних проблем із оточенням (внутрішньо-сімейні стосунки і зовнішні відносини) та профілактика дискримінації.

2. Вирішення проблем догляду і виховання дитини.

2. Сімейна психотерапія.

Завдання, які постають перед соціальним працівником, що здійснює супровід ВІЛ-позитивної вагітної жінки чи матері з дитиною наступні:

Надання психологічної допомоги та підтримки ВІЛ-позитивним жінкам та членам їх сімей.

Надання соціальних послуг (надання інформаційних, соціально-психологічних, психолого-педагогічних, соціально-медичних послуг).

Надання або сприяння отриманню натуральної допомоги.

Здійснення співпраці з державними та недержавними організаціями.

Сприяння в дотриманні вагітними жінками медичного режиму, прийому антриретровірусних препаратів.

Залучення клієнток та членів їх сімей до участі в групах взаємопідтримки.

Здійснення профілактики поширення ВІЛ / СНІДу та пропаганди безпечної поведінки.

Планування роботи соціального працівника з такою сім'єю будуєть­ся, відповідно запиту клієнта, його фізичного та психологічного стану.

Слід звернути особливу увагу на порушення психологічної адаптації при ВІЛ-інфекції, як і при будь-якому важкому або невиліковному за­хворюванні. Але ВІЛ-інфекція відрізняється від інших захворювань не­гативним відношенням суспільства, яке ізолює ВІЛ-позитивних.

Друга відмінна риса ВІЛ-інфекції від інших невиліковних недуг - це те, що від поведінки хворої людини залежить поширення захворювання. Тому емоційний стан, соціально-психологічна адаптація ВІЛ-позитивних дуже важливі для стабілізації епідемічної ситуації в суспільстві.

ВІЛ-інфекція - це тривале захворювання, що протікає через певні стадії. Протягом великого періоду часу людина почуває себе фізично здоровою, але переносить важкі психологічні страждання. Тому психо­логічна допомога і підтримка є дуже важливим компонентом ведення ВІЛ-інфікованих клієнтів.

Психологічні проблеми виникають і у близьких ВІЛ-позитивної лю­дини: страх стигматизації, страх зараження, смерті близької людини, са­мітності, утрати годувальника. Ці люди найчастіше самі потребують пси­хологічної допомоги. Консультування близьких людей і членів родин ВІЛ-позитивних повинно також бути спрямоване на їх навчання - підтриму­вати і надавати психологічну допомогу ВІЛ-позитивному члену сім'ї на різних етапах захворювання.

Термін здійснення соціального супроводу визначається в кожному ви­падку індивідуально, відповідно до потреб сім'ї. При цьому потрібно вра­ховувати кризові періоди, пов'язані з розвитком хвороби.

У ВІЛ-позитивних пацієнтів можна виділити 3 періоди, коли най­більше виражена психологічна криза. Перший критичний період настає після установлення факту інфікування. Другий критичний період пов'я­заний із появою опортуністичних інфекцій після періоду відносно задо­вільного самопочуття. Третій критичний період пов'язаний з переходом захворювання в термінальну стадію. На кожному з цих етапів ВІЛ-позитивній людині та її близьким потрібна професійна психологічна допомо­га фахівців-психологів, які знають особливості ВІЛ-інфекції.

Професійна психологічна допомога ВІЛ-інфікованому може бути про­ведена шляхом індивідуального психологічного консультування, індиві­дуальної, сімейної або групової психотерапії. В останніх 2 видах психо­логічної допомоги ВІЛ-інфікований бере участь добровільно з інформо­ваної згоди.

Соціальний працівник повинен допомогти ВІЛ-позитивній жінці та її близьким знайти власні ефективні й безпечні способи виходу з кризи, досягнення психологічної стабілізації в складних ситуаціях.

У розробленій нами моделі процес супроводу поділений на декілька етапів, починаючи від звернення жінки за допомогою. Необхідно пам'я­тати, що взяття під соціальний супровід, і взагалі надання послуг, мож­ливе лише з добровільної згоди та самостійного звернення жінки до со­ціальних служб.

/ ЕТАП. Звернення ВІЛ позитивної жінки до соціальної служби. Первинна консультація

При розгляді першого етапу ми розглянемо наступні теми: критерії взяття під соціальний супровід ВІЛ-позитивної вагітної жінки; категорії звернень до соціального працівника, його робота на першому етапі.

Слід відрізняти дві категорії жінок, що звертаються, в залежності від яких, первинна консультація матиме свої особливості. Перша катего­рія жінок, на жаль, найвагоміша в Україні, в яких виявили ВІЛ-позитивність під час вагітності. Інша категорія жінок - вагітні жінки, які отримали статус ВІЛ-інфікованих до вагітності. (В першому випадку потреба в психологічній підтримці буде більша).

Але в обох випадках завдання соціального працівника будуть такими:

провести первинну діагностику, визначити проблеми клієнтки, її соціальний та громадянський (наявність документів, прописки тощо) статус, потребу в соціальному супроводі чи будь-якій допомозі спеціалістів;

при потребі (екстреної допомоги) здійснити соціальну відсилку до громадських організацій або відповідних спеціалістів (психолога, юрис­та, лікаря тощо);

надати необхідну інформацію про ВІЛ-інфекцію, безпечну поведін­ку, роботу груп взаємодопомоги;

ознайомити з умовами соціального супроводу і, при згоді клієнта, запланувати первинне обстеження.

Нижче наведено перелік типових проблем, з якими звертаються ВІЛ-позитивні до соціального працівника:

• втрата або неоформлення документів (відновлення паспорта, офор­млення свідоцтва про народження дитини тощо);

• неоформлена державна допомога по народженню дитини, на ди­тину ВІЛ-інфіковану тощо;

• випадок дискримінації або стигматизації (під час знаходження в лікарні, працевлаштуванням, влаштуванням дитини в дитячий садок тощо);

• психологічні проблеми (депресія, конфлікти з оточуючими);

• психолого-педагогічні (виховання дитини);

• отримати пораду: чи народжувати дитину?;

• матеріальні (відсутність грошей на штучне харчування, утримуван­ня дитини тощо);

• відсутність житла.

При первинному консультуванні соціальному працівнику потрібно не тільки зібрати первинну соціальну інформацію та виявити проблему, а й бажано в бесіді виявити особистісні характеристики цієї людини, стійкість його психологічних реакцій. Якщо можливо, допомогти ВІЛ-позитивній жінці знайти серед близьких їй людей того, хто може зрозуміти сформо­вану ситуацію і підтримати. Шоковий стан, інші порушення соціально-психологічної адаптації можуть збільшуватися іншими проблемами, що є в людини з діагнозом ВІЛ-інфекції. Відсутність житла або роботи, брак їжі, одягу підсилюють стрес.

Клієнту необхідно дати адреси організацій, куди він може зверну­тися по допомогу.

Критерії взяття під соціальний супровід ВІЛ-позитивної вагітної жінки:

• бажання отримати цю послугу, добровільне підписання угоди на супровід;

• згода на дотримання умов зазначених в угоді та плану дій;

• проблема, з якою звернулася жінка, не може бути вирішена за одну зустріч.

2 ЕТАП. Первинне та комплексне обстеження сім'ї

Після першої зустрічі з клієнтом соціальний працівник відповідно до Порядку здійснення працівниками центрів ССМ соціального інспектування з метою забезпечення супроводу неблагополучних сімей, проводить пер­винне обстеження сім'ї, заповнює "Акт обстеження умов проживання неповнолітніх дітей" або "Акт обстеження санітарно-гігієнічного стану помешкання" та анкету. На підставі актів на робочій нараді, приймаєть­ся рішення, чи брати сім'ю під супровід.

Обстеження сім'ї проводить соціальний працівник після згоди клієнта на соціальний супровід.

При цьому обстеження сім'ї включає в себе:

1. обстеження матеріально-побутових умов;

2. соціальне обстеження (статус, соціальні зв'язки тощо).

За відсутності фахівця-психолога соціальний працівник може прове­сти первинну психологічну діагностику сім'ї. При цьому діагностика пе­редбачає розв'язання таких завдань:

• з'ясування того, чи є проблема сім'ї об'єктом впливу психолога або інших фахівців (психіатра, юриста, дефектолога тощо);

• виявлення об'єкта психологічної допомоги (дитина, її батьки, сім'я загалом);

• вибір способу впливу (індивідуальна робота з дитиною, її батька­ми, подружньою парою, дитиною і батьком, групою дітей, батьків, сім'єю загалом);

• психодіагностика під час корекційного впливу з метою визначення тактики корекційного процесу (реакції членів сім'ї на психолога й один на одного, особливості їхньої поведінки тощо).

Розв'язати вищевказані завдання важко насамперед через складність сім'ї як системи, на формування і життєдіяльність якої впливають безліч зовнішніх і внутрішніх факторів, а також через відсутність єдиного підходу до вирішення проблем сім'ї.

З ЕТАП. Складання плану-угоди

Під час процесу оцінки ситуації та потреб сім'ї соціальний працівник інформує клієнта про план-угоду. Після завершення оцінки та визначен­ня потреб сім'ї, клієнт і соціальний працівник укладають угоду.

План соціального супроводу - це планування цілеспрямованої діяль­ності соціального працівника та членів родини, які в партнерстві ство­рюють необхідні умови для функціонування сім'ї.

При складанні плану-угоди також необхідно врахувати психологічний стан, у якому знаходиться жінка. Після встановлення діагнозу люди відчу­вають втрату багатьох речей: утрату здоров'я або відчуття, що ти здо­ровий; утрату можливостей або планів, що у них були; утрату волі зро­бити ті речі, що вони хотіли зробити; утрату можливості поводитися так, як до цього; утрату контролю над тим, що з ними відбувається; утрату друзів тощо.

• ■

Депресія у ВІЛ-позитивної жінки, що настає внаслідок досягання межі своїх адаптивних можливостей, може приводити до порушення соціаль­ної угоди й відмови від соціального супроводу. Необхідно зважати на перші ознаки феномена "згоряння" і вчасно проводити профілактику.

При здійсненні соціального супроводу можливі наступні види послуг для ВІЛ-позитивних та їх сімей:

• консультації з догляду та підтримки людей із ВІЛ і ВІЛ-позитив­них дітей;

• інформація по ВІЛ-інфекції, організаціям, куди можна звернутися за додатковою допомогою;

• психологічна підтримка;

• робота з сім'ями. Посередництво в конфлікті,

• залучення батьків до груп взаємопідтримки;

• залучення волонтерів до підтримки дитини;

• сприяння у пошуку житла;

• сприяння придбанню засобів для заробітку;

• консультування щодо працевлаштування;

• допомога в оформленні відсутніх документів;

• сприяння в оформленні пільг;

посередництво у наданні гуманітарної допомоги;

сприяння навчанню та розвитку дитини;

сприяння захисту здоров'я та оздоровлення дитини;

представництво інтересів та захист прав ВІЛ-позитивних дорос­лих та дітей;

залучення інших державних та недержавних установ до надання

допомоги.

4 ЕТАП. Здійснення соціального супроводу

Після того, як план сформульовано, починається його реалізація. У цьому процесі беруть участь обидві зацікавлені сторони. Реалізація пла­ну передбачає застосування різноманітних процедур із вибору та апро­бації обраної послідовності використання методів і засобів допомоги. їх зміст залежить від конкретного випадку.

По-перше, необхідно налагодити соціальні зв'язки та внутрішньосімейні відносини, адже необхідно мобілізувати сили на підтримку сім'ї. Соціальний працівник інформує клієнта про служби та види послуг, що вони нада­ють. Обов'язково потрібно разом із клієнтом уточнити межі конфіден­ційності та дотримання таємниці діагнозу.

Методи втручання, обираються залежно від конкретних завдань і форм, які соціальний працівник вважає доречним у цій ситуації. Найча­стіше це індивідуальна та спільна робота з усією родиною. Що ж означає слово "криза"? Криза - це ситуація, подія, коли людина стикається з перешкодою на шляху здійснення важливих життєвих цілей, і цю перешкоду не можна подола­ти деякий час за допомогою узвичаєних методів розв'язання проблем. Далі настає період дезорганізації та вибуху, впродовж якого людина намагається розв'язати проблему.

Кризу можуть викликати різні явища: народження і смерть члена сім'ї, раптова хвороба, зростання та старіння, знаходження но­вих цінностей.

У ситуації з сім'єю, в якій є ВІЛ-позитивна людина, криза набуває постійного характеру, така сім'я поступово вичерпує внутрішні ресурси опору. В такому випадку людина чи сім'я часто входить у стан адаптації до кризи; стан, коли важливі потреби не задовольняються, стає для лю­дини/сім'ї нормальним. Це особливо важливо для соціального працівника-практика, адже в такому випадку він має в певному сенсі порушити ба­ланс і вивести сім'ю зі звичного стану, щоб досягти покращання ситуації.

Складні життєві обставини - обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та не­гативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо).

Соціальний супровід - робота, спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу. Основними засадами соціального супроводу сімей у кризових ситуаціях є:

підтримка членів сімей зазначених категорій у вирішенні життєвих проблем, які вони не в змозі подолати за допомогою власних засобів і можливостей;

попередження виникнення нових складних життєвих обставин;

створення умов для подальшого самостійного розв'язання життє­вих проблем, що виникають.

5 ЕТАП. Припинення соціального супроводу

Підсумковий етап, який включає оцінку результату, припинення ак­тивної роботи, інколи додаткові послуги з інших проблем, кураторство клієнта. Слід враховувати, що критерії оцінки різні в залежності від погляду того, хто її здійснює. Оцінювати ефективність соціального су­проводу можуть як мінімум із трьох сторін: соціальний працівник, клієнт, оточення клієнта. Важливо, щоб клієнти брали участь у процесі оцінки для з'ясування його бачення та задоволення результатом.

Соціальний супровід може припинятися у разі:

• подолання сім'єю кризової ситуації, досягнення цілей та усвідом­лення результату родиною;

• зміни якості сімейних стосунків, належного виконання членами сім'ї своїх обов'язків, а також зобов'язань за угодою про супровід;

відмови сім'ї від допомоги, якщо це не загрожує іншим особам;

• переїзду сім'ї (суб'єкт, що здійснює соціальний супровід, повинен повідомити відповідне управління (відділ) за новим місцем проживання (перебування) цієї сім'ї, якщо воно відоме);

невиконання зобов'язань сім'ї за угодою про супровід.

2. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Найчастіше соціальний працівник виступає як консультант, адже ВІЛ-позитивний клієнт потребує перш за все психологічної підтримки та інфор­мації про свою хворобу. Процес консультування, навіть якщо це перша зустріч із клієнтом, може бути умовно структурований на кілька стадій. Консультування має початок, середину та кінець, консультант повинен знати, як почати консультування, за допомогою яких засобів продовжу­вати його, робити інтенсивним і продуктивним, і як його закінчити.

Першій зустрічі з клієнтом соціальний працівник повинен приділи­ти особливу увагу, навіть якщо в цей день було багато відвідувачів. Клієнт приходить за психологічною допомогою з двома сильними почуттями - страхом і надією. Соціальний працівник зобов'язаний послабити страх і зміцнити надію.

Перша зустріч починається зі знайомства. Відразу упадає в око і свідчить про характер клієнта те, як він входить у кабінет - твердим кроком, що демонструє рішучість і сміливість, або нерішуче, неохоче, що говорить про страх, незручність, сумніви. Рукостисканням консультант із перших хвилин зустрічі виявляє дружелюбність, зацікавленість і готовність допомогти, оскільки потиск руки прийнято вважати символом єднання двох людей.

Навіть, якщо в поводженні клієнта не помітно ознак тривоги, про неї не слід забувати, тому що сама ситуація консультування провокує тривогу. Нарешті, тривогу в клієнта викликають його власні проблеми, а також сумнів, чи достатня кваліфікація консультанта, чи готовий він по-справжньому допомагати, що взагалі буде відбуватися під час консуль­тування і т.п. Тривога і напруга заважають клієнтові говорити, тому перша задача консультанта, який помітив хвилювання клієнта, - допомогти йому відчути себе в безпеці. Насамперед необхідно виявляти активність як на початку бесіди, так і під час усієї першої зустрічі. Клієнт сподівається, що консультант першим почне бесіду. Якщо консультант бачить явну напругу клієнта, корисно позначити і прокоментувати цей стан: "Ви дуже стурбовані" або "Ви здаєтеся зляканим", "Що Вас турбує?". Розмова про занепокоєння сприяє зняттю напруги. Консультант може запитати клієнта: "Чи не турбує Вас те, про що сьогодні варто поговорити?" або "Чи не боїтеся Ви моїх питань, на які не хотіли б відповідати?" Іноді клієнт боїться оцінки, діагнозу, турбується через можливе виявлення порушень психіки. Щоб це з'ясувати, консультант може запитати: "Чи не побоює­теся Ви, що Вам поставлять психіатричний діагноз. Занепокоєння такого роду варто усунути на початку бесіди. Консультант повинний пояснити, що клієнт сам вибирає, про що і скільки говорити, що більшість людей звертається до психологів і психотерапевтів через життєві проблеми, а їх не можна вважати хворобами.

На початку першої зустрічі важливо з'ясувати, чи звернувся клієнт сам або його хтось направив (найчастіше клієнта приводять батьки, близькі, вчителі і т.п.). Якщо клієнт приходить не за власною ініціати­вою, велика імовірність його опору консультуванню, оскільки сам клієнт не бачить змісту в звертанні до психолога або соціального працівника. Це вимагає від консультанта додаткових зусиль по створенню необхідної мотивації та взагалі з'ясуванню доцільності подальших зустрічей.

Право першого питання належить консультантові. Питання повинне бути відкритим, невизначеним, що дозволяє клієнтові без будь-яких те­матичних обмежень говорити про те, що для нього важливо. Наприклад: "З чого Ви хотіли б почати свою розповідь?", "Які питання (труднощі, проблеми) привели Вас сюди?", "Отже, про що ми будемо говорити?" і т.п. Якщо консультант бачить, що клієнт напружений, хвилюється, він, щоб полегшити початок бесіди, насамперед повинний запитати про почуття, допомогти їх виразити.

Під час першої зустрічі ми уважно вислухуємо клієнта і намагаємо­ся визначити основну тему бесіди, коло проблем і труднощів. Насампе­ред варто звернути увагу на розуміння проблеми клієнтом, на ймовірні причини ЇЇ виникнення, на спроби вирішити цю проблему, зв'язані з нею труднощі та супутні фактори. Консультант повинен дозволити клієнтові вільно розповідати, іноді вставляючи такі фрази: "Тобто, усі спроби вирішити проблему виявилися невдалими...", "Тільки з цими справами зв'язуєте свою проблему?" і т.п. Не слід переривати клієнта і показува­ти свою особисту згоду або незгоду, необхідно уникати висміювання і приниження клієнта, виявляти свої симпатії теж не потрібно (скоріше клієнт повинний почувати емпатію консультанта), не треба пропонувати поспішні інтерпретації та поспішати з висновками.

Із самого початку першої зустрічі консультант повинен піклуватися про те, щоб клієнт прийняв на себе відповідальність за свої проблеми та їх вирішення. Консультант розділяє з клієнтом відповідальність і вказує, що він зацікавлений в обговоренні проблем клієнта і можливих альтер­натив їхнього вирішення. Наше виховання нерідко суперечить вимозі спільної з клієнтом відповідальності. Консультант думає, що зможе кра­ще справитися зі своїми обов'язками, переживаючи із-за проблем клієнта сильніше, ніж сам клієнт. Однак ми принесемо клієнтові велику користь, спонукуючи його глибше поміркувати над своїми проблемами. Разом з тим не слід намагатися цілком позбавити клієнта тривоги, пов'язаної з прийняттям на себе відповідальності. Клієнтові варто навчатися толерант­ності до деяких доз занепокоєння, оскільки життя повне ситуацій, у яких доводиться бути особисто відповідальним.

Спробуємо вказати на найважливіші цілі першої консультатив­ної зустрічі:

1. Заохочувати відкрите, щире та всеосяжне спілкування з проблем, що клієнтові хочеться обговорити під час зустрічі, з розкриттям факторів, що викликають ці проблеми.

2. Просунутися в напрямі більш глибокого розуміння клієнта, більшої поваги до нього і взаєморозуміння.

3. Настроїти клієнта на конкретну корисність кожної зустрічі.

4. Передати клієнтові розуміння того, що він повинен бути актив­ним учасником вирішення своїх проблем.

5. Позначити проблеми для подальшої роботи.

Іноді наприкінці першої зустрічі клієнти ставлять запитання, чому треба зустрічатися з консультантом (соціальним працівником) неоднора­зово або навіть багато разів. У таких випадках консультант повинен пояснити: "Ваші проблеми виникли не відразу; вони розвивалися посту­пово, і Ви з ними живете вже якийсь час. Щоб розібратися в пробле­мах, насамперед необхідно досить докладно ознайомитися з ними. Це ви­магає часу, як, утім, обговорення і рішення проблем. Неможливо за одну годину усунути те, що накопичувалося роками". Таке пояснення допома­гає клієнтові зрозуміти, що рішення проблем - це не одноразове дійство, а досить тривалий процес.

Про причини відмовлення від консультування

Під час першої зустрічі консультант вирішує, чи буде він і надалі консультувати клієнта. Іноді трапляється так, що соціальний працівник почуває себе некомпетентним вирішувати підняті проблеми, або пробле­ми клієнта вимагають спеціалізованої допомоги, або ще будь-які причини (наприклад, особисті) можуть заважати подальшій роботі. У таких випад­ках клієнта направляють до психолога, або психотерапевта. Якщо причи­ною є розходження особистостей або родинні зв'язки, необхідно напра­вити клієнта до іншого соціального працівника.

Однак ефективність ознайомлення з різними можливостями і доцільність направ­лення до іншого фахівця обумовлені визначеними правилами:

1. Краще направляти клієнта не взагалі в яку-небудь іншу установу, а до конкретного фахівця. Щоб напрямок був ефективним, консультант повинен бути добре знайомий із установами, що здійснюють психологічні і соціальні послуги, із працюючими там фахівцями, їх кваліфікацією, спеціалізацією і т.п.

1. Клієнтові варто передати як можна більш докладну інформацію - адреси установ і осіб (зрозуміло, не домашні), телефони, прізвища фахівців. Іноді клієнт може побажати, щоб сам соціальний працівник зателефонував і домовився про його прийом, однак найбільше правильно буде покласти усю відповідальність за звертання на клієнта, але здійсню­вати це під наглядом та контролем з боку соціального працівника.

2. Якщо клієнт хоче, щоб соціальний працівник розповів про нього своєму колезі, це варто робити без участі клієнта, але за його згодою.

Структура процесу консультування

Розглянемо загальну модель структури консультативного процесу, названу еклектичною, що охоплює шість тісно пов'язаних між собою стадій, відбиває універсальні риси психологічного, соціального консуль­тування або психотерапії будь-якої орієнтації.

1. Дослідження проблем. На цій стадії консультант установлює кон­такт із клієнтом і досягає взаємної довіри: необхідно уважно вислухати клієнта, який говорить про свої труднощі, і виявити максималь­ну щирість, емпатію, турботу, не прибігаючи до оцінок і маніпулювання. Варто заохочувати клієнта до заглибленого розгляду проблем, які у ньо­го виникли, і фіксувати його почуття, замість висловлювань, оцінити невербальне поводження.

2. Двовимірне визначення проблем. На цій стадії консультант праг­не точно охарактеризувати проблеми клієнта, установлюючи як емоційні, так і когнітивні аспекти. Уточнення проблем ведеться доти, поки клієнт і консультант не досягнули однакового розуміння; проблеми визначають­ся конкретними поняттями. Точне визначення проблем дозволяє зрозу­міти їхні причини, а іноді вказує і способи вирішення. Якщо при визна­ченні проблем виникають труднощі, неясності, то треба повернутися до стадії дослідження.

3. Ідентифікація альтернатив. На цій стадії з’ясовуються і відкрито обговорюються можливі альтернативи рішення проблем. Користуючись відкритими питаннями, консультант спонукає клієнта назвати всі можливі варіанти, що той вважає підходящими і реальними, допомагає висунути додаткові альтернативи, однак не нав’язує своїх рішень. Під час бесіди можна скласти письмовий список варіантів, щоб їх було легше порівню­вати. Варто знайти такі альтернативи рішення проблем, що клієнт міг би використовувати безпосередньо.

4. Планування. На цій стадії здійснюється критична оцінка обраних альтернатив рішення. Консультант допомагає клієнтові розібратися, які альтернативи підходять і є реалістичними з погляду попереднього досві­ду і дійсної готовності діяти. Складання плану реалістичного рішення про­блем повинне також допомогти клієнтові зрозуміти, що не всі проблеми розв’язні. Деякі проблеми вимагають занадто багато часу; інші можуть бути вирішені лише частково за допомогою зменшення їхньої деструктив­ної, дезорганізуючої функції. У плані рішення проблем варто передбачи­ти, якими засобами клієнт перевірить реалістичність обраного рішення (ро­льові ігри, „репетиція” дій і ін.).

5. Діяльність. На цій стадії відбувається послідовна реалізація пла­ну рішення проблем. Консультант допомагає клієнтові планувати діяльність з урахуванням обставин, часу, емоційних витрат, а також із розумінням можливості невдачі в досягненні цілей. Клієнт повинен засвоїти, що ча­сткова невдача - ще не катастрофа і варто продовжувати реалізовувати план рішення проблеми, зв’язуючи всі дії з кінцевою метою.

6. Оцінка і зворотний зв’язок. На цій стадії клієнт разом із консуль­тантом оцінює рівень досягнення мети й узагальнює досягнуті результати. У випадку потреби можливе уточнення плану рішення. При виникненні но­вих або глибоко схованих проблем необхідне повернення до попередніх стадій.

Ця модель, що відбиває консультативний процес, допомагає лише краще зрозуміти, як відбувається конкретне консультування. Реальний процес консультування значно ширше і нерідко не підкоряється даному алгоритмові. Виділення стадій умовне, оскільки в практичній роботі одні стадії перетинаються з іншими, і їхня взаємозалежність складніша, ніж у представленій схемі.

Основні принципи психологічної консультації:

1. Активність суб'єкта (клієнт повинний виявляти активність, самостійність).

2. Комплексний підхід до клієнта (досліджувати різні за складністю психічні та соціальні властивості, їхні взаємозв'язки).

1. Добровільність.

3. Індивідуальний підхід.

4. Конфіденційність.

5. Персональна відповідальність.

3. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Методи та техніки, які використовуються під час консультування та соціального супроводу, залежать від комплексу проблем (соціально-психологічних, соціально-медичних, економічних тощо) та типу (нуклеарна, неповна, асоціальна і т.д.) кожної сім'ї та завдання, яке стоїть перед со­ціальним працівником.

Найбільш широко застосовуються такі методи як патронаж, аналіз проблеми, планування роботи, індивідуальне та групове консультування, дискусії, бесіди, інтерв'ю, анкетування, нагляд та спостереження, соціальні тренінги (рольові ігри), соціальні дослідження, обробка результатів, інфор­маційна просвіта.

Методи консультування сім’ї

Методи консультування - це способи здійснення вербального спілкування клієнта і консультанта. На основі загальних основ педагогіки та менеджменту соціальної роботи можна виділити такі методи консульту­вання сім'ї: регламентування, нормування, інструктування, приклад, на­слідування, заохочення, переконання, критика, інформування, перегляд і аналіз відео - та аудіозаписів, творчих робіт, ситуацій, експертні оцінки, рольова гра, написання сценарію рішення проблеми сім'ї.

Розкриємо сутність цих методів

Регламентування в роботі консультанта - це застосування організаційних положень, необхідних для успіху консультування (час на роботу, на міркування, на зустріч). Це дисциплінує клієнта, організовує його роботу з консультантом.

Нормування - це встановлення нормативів, які є орієнтирами в ро­боті з сім'єю: цілі, діяльність щодо їх досягнення, угода, правила пове­дінки на консультаціях.

Інструктування - роз'яснення умов, обставин, перспектив роботи, наслідків проблеми, можливих труднощів, попередження можливих помилок.

Наслідування - це відображення дій і слів клієнта консультантом, так, щоб клієнт побачив себе збоку, проаналізував свої дії і слова, або відбиття клієнтом слів і дій консультанта як навчання діям щодо певної ситуації (як сказати "ні" дитині, чоловікові, як себе тримати, куди ди­витись тощо).

Приклад - це показ дій інших людей у подібних обставинах. Показ може бути словесним, за допомогою аудіо - та відеоапаратури, але він супроводжується описом ситуації, якостей людини, її ресурсів і можли­востей тощо.

Заохочення - це схвалення дій і міркувань клієнта з метою закріп­лення позитивних дій та міркувань. Заохочення створюють ситуацію ус­піху, що збільшує позитивну мотивацію до роботи з консультантом. За­охочення може бути у вигляді прийомів розуміючого слухання, схвален­ня, постановки у приклад іншим членам родини, символу нагороди (квітка, зірка, прапорець).

Інформування - це передача інформації клієнту без оцінок її та клієнта, без урахування особливостей клієнта, але з урахуванням особ­ливостей його проблеми. Інформування передбачає виділення головного, посилання на нормативні документи, авторитетних осіб, свідчення інших людей тощо.

Критика - це метод покарання, який застосовує консультант у ро­боті з клієнтом. Його особливостями є те, що підкреслюються, виділя­ються й осуджуються негативні риси, дії, слова клієнта у порівнянні з опорою на позитивне в людині, підказом шляхів розв'язання проблеми (як могли саме Ви, така витримана людина, вдарити сина. Ви ж така авторитетна людина, яка відрізняється своєю терплячістю, раціональні­стю. Ви ж могли вчинити більш доцільно й раціонально, наприклад...).

Перегляд і аналіз відео - та аудіо записів, творчих робіт, ситуацій клієнта здійснюються з метою вивчення його особливостей, умов його життєдіяльності, позитивного в ньому, ставлення його до інших людей. Передбачає перегляд матеріалів, виявлення в них головного, причинно-наслідкових зв'язків разом із клієнтом, який дивиться на себе "збоку" і менш емоційно аналізує проблему, усвідомлює її разом із консультантом. Маємо співпрацю у пошуках причини проблеми.

Написання сценарію розв'язання проблем - дія, яку виконує клієнт за завданням консультанта після усвідомлення проблеми. Сценарій перед­бачає поділ опису на доцільні дії, слова, які їх супроводжують і відпо­відають діям, невербальні засоби спілкування, які відповідають діям і словам у зазначених обставинах. Стратегію і тактику дій клієнт визна­чає з консультантом. Наприклад, стратегія - позитивне мислення; такти­ка - самопрезентація партнерові по шлюбу.

Рольові ігри - модель реальної ситуації в цікавій формі, яка передба­чає завдання до її розв’язання, розподіл ролей учасників, план роботи з моделлю. Дії та слова, емоції учасники вигадують свої, керуючись страте­гією і тактикою, які запропоновані в умовах гри. Доцільною є зміна ролі члена сім'ї у грі (батько став дитиною, дитина – матір’ю, мати - батьком). Це дозволяє побачити членам сім’ї себе як у дзеркалі, пережити на собі свої вчинки і слова, відчути недоліки тієї ролі, яку вони грають (отже, і дискомфорт, бажання цього члена сім’ї). Гра повинна закінчуватися ана­лізом: що відчували, про що нове дізналися, чому навчалися, як краще було б розв’язати проблему, чому щось не було вдалим, які якості є необхідними для розв’язання проблеми, чому ще слід вчитися тощо.

Метод якісних (експертних) оцінок - метод дослідження, за якими знавець (знавці) з даного питання дає якісні та кількісні оцінки варіантів рішень, що пропонуються. Застосовуються тоді, коли є необхідність із кількох запропонованих варіантів обрати оптимальний, враховуючи мате­ріальні й фінансові можливості, морально-правові та інші конкретні умо­ви, визначити сформованість певних якостей особистості, цінності колек­тиву тощо.

У наукових дослідженнях виділяють такі методи роботи з конкретними випадками, як підтримування; безпосередній вплив; вивчення, опис та вентиляція; рефлексія особи стосовно ситуації. Ці методи доцільно використовувати і в консультуванні сімей та їх окремих членів. Розкриємо сутність цих методів.

Підтримування здійснюється з метою зменшення занепокоєння, поганого уявлення про себе, підвищення самооцінки клієнта. Складовими методу є: висловлювання сприйняття, інтересу, розділу з клієнтом його тривоги, переконання клієнта в тому, що консультант розуміє сильні, ірраціональні почуття, заохочення клієнта до стосунків і дій, які плану­ються, демонстрація бажання допомогти. Прийомами реалізації цього методу є також контакт очима, дотики, які підтримують, розуміюче ки­вання головою.

Консультант повинен працювати як із дорослими, так і з дітьми, що вимагає врахування їх вікових особливостей під час консультування: діти більш емоційні, рухливі, мають нестійку увагу, не вміють її довго зосе­реджувати та розподіляти, мислять за допомогою наочності та образів.

Слід використовувати такі способи вербальної взаємодії дорослого з дитиною, які призводять до побудови демократичних стосунків:

• констатуючі описи;

• відтворення дій і слів дитини;

• використання надихаючих висловлювань;

• чесні та відкриті відповіді.

Для забезпечення позитивної мотивації до подальшого консультуван­ня використовуються такі прийоми: переносити акцент на прив'язаність і позитивну реінтерпретацію. Цьому сприяють спостереження за партнером чи дитиною (з ким виникають або назрівають конфлікти) з чіткою уста­новкою визначення того, що в них радує, подобається, що дає задоволен­ня і приносить відчуття щастя, що утримує разом і т.д. Відповіді на ці за­питання рекомендується записувати, шукати підтвердження цим позитивним якостям в житті. Рекомендується також записувати та аналізувати негативні риси характеру і того, що дратує. Це означає перенесення уваги із зовніш­ньої конфліктної ситуації до аналізу конфлікту, раціонального мислення, вивчення своїх потреб, уподобань, виявлення причин загального дискомфорту, що приводить до переорієнтації в колі сімейних взаємостосунків.

Під час консультування слід враховувати зауваження членів сім’ї й адекватно на них реагувати. Виділяють наступні різновиди зауважень:

- зауваження суб’єктивного характеру (мої проблеми - унікальні);

• об'єктивні зауваження;

• невисловлені зауваження;

• зауваження, які засновані на упередженості;

• іронічні зауваження;

• зауваження, які пов’язані з одержанням інформації.

Третє та сьоме зауваження є позитивними для консультування, інші ж вимагають адекватної реакції: прийняття зауважень, спонукання до висловлювань, посилання на авторитети, настанова, відстрочення, наведен­ня опосередкованих доказів, не йти на поводу у співрозмовника, вника­ти у проблеми людини, ставити себе на її місце, пропозиція на цій ос­нові шляхів розв'язання конфліктів, спонукання до самостійного пошу­ку в діалозі шляхів розв'язання проблеми.

Техніки соціальної сімейної терапії

Сімейна терапія - це робота з усією сім’єю або частиною її складу. Якщо, скажімо, до консультанта звертається сама жінка, він робить все можливе, аби поступово залучити до консультацій і її чоловіка або, за­лежно від проблеми, інших членів сім’ї. Якщо інформація надходить тільки з одного боку, вона, звичайно, є менш об'єктивною і не дає по­вного уявлення про сімейні стосунки. Крім того, більшість технік побу­довано саме на взаємодії членів сім'ї, засвоєнні позитивних засобів спілку­вання.

Процес сімейної терапії умовно можна поділити на два етапи. На першому з них здійснюється з’ясування справжньої проблеми сім’ї, бо вона (проблема) часто не відповідає реальним уявленням членів сім’ї. Так, за агресивною скандальною поведінкою жінки, яку чоловік вважає справж­ньою сімейною проблемою, може стояти її страх перед смертю; неслух­няність дитини може сягати коріннями у перебільшену батьківську опі­ку. На другому етапі сімейної терапії здійснюється власне корекційна робота. Практично перший, діагностичний етап часто побудований таким чином, що уже на цьому етапі опрацьовуються навички конструктивної взаємодії членів сім’ї.

Процес сімейної терапії може тривати кілька місяців, бути безперерв­ним або з певними "канікулами". Консультативні зустрічі (сесії) найчас­тіше проводяться один раз, іноді - двічі на тиждень. Протягом цього часу консультант може використовувати декілька різних технік. Соціальному працівнику, який здійснює супровід необхідно знати найпопулярніші з них, та за відсутності психотерапевта вміти скористатися ними.

Лекція 7 Взаємодія учасників комплексного соціального супроводу сімей, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІДу.

Зміст

1. План робота та функції учасників соціального супроводу.

2. Моніторинг та оцінка ефективності діяльності учасників соціального супроводу.

Ключові поняття: моніторинг, мета моніторингу, критерії статистичні.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Функції лікарів у здійсненні комплексного супроводу у взаємодії з іншими спеціалістами:

• інформування пацієнтів і членів їх сімей про можливість отриман­ня спеціальних соціальних послуг;

• надання медичних послуг пацієнтам на території медичних установ;

• надання консультативних послуг членам сімей, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІД (за їх зверненнями);

• інформування медичних та соціальних працівників про терміни та умови здачі пацієнтами аналізів;

• сприяння в отриманні пацієнтами роздаткових інформаційних матеріалів партнерських установ та організацій, спеціальної літератури;

• надання методичних рекомендацій медичним та соціальним працівникам щодо організації роботи на території сімей, їх оздоровлення, дотримання санітарно-гігієнічних вимог, формування умов для ведення па­цієнтами здорового способу життя, прийому антиретровірусних препаратів;

• надання методичних рекомендацій спеціалістам соціальної роботи з молоддю з питань догляду за дітьми з проблемами ВІЛ/СНІД;

• сприяння в проведенні тематичних занять для медичних та соціаль­них працівників, пацієнтів (клієнтів), членів їх сімей;

• сприяння в організації та проведенні на міському рівні круглих столів, конференцій, громадських слухань із питань медико-соціальної підтримки та допомоги сім'ям, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІД.

Функції медичних працівників у здійсненні комплексного супрово­ду у взаємодії з іншими спеціалістами:

• інформування пацієнтів і членів їх сімей про можливість отриман­ня спеціальних соціальних послуг;

• надання медичних послуг пацієнтам на території сімей, дітям на території дитячих установ;

• надання рекомендацій батькам, членам сімей щодо здійснення дог­ляду за дітьми з проблемами ВІЛ/СНІД, дотримання санітарно-гігієнічних норм;

• сприяння в отриманні пацієнтами вітамінів, медичних препаратів (за рекомендаціями лікарів), продуктів харчування, гуманітарної допомоги;

• участь в організації та проведенні тематичних занять, круглих столів, соціально-культурологічних заходів для сімей з проблемами ВІЛ/СНІД;

• сприяння в розповсюдженні серед пацієнтів тематичних інформа­ційних матеріалів, спеціальної літератури;

• сприяння в організації та проведенні у територіальній громаді міста Києва тематичних колективних заходів;

• сприяння у формуванні умов для ведення пацієнтами здорового способу життя, прийому антиретровірусних препаратів.

Функції спеціалістів соціальної роботи з сім’ями, дітьми та мо­лоддю в здійсненні комплексного супроводу у взаємодії з іншими спе­ціалістами:

• надання клієнтам і членам їх сімей соціальних послуг на території центрів соціальних служб для молоді, інших державних установ, закладів, в умовах вуличного простору під час проведення тематичних групових та колективних заходів, на території сімей (за їх зверненнями);

• надання інформації клієнтам про можливість отримання ними по­слуг в інших державних установах;

• інформування клієнтів, членів сімей (за їх зверненнями) про діяльність організацій, груп взаємодопомоги та самодопомоги людей, які живуть із ВІЛ/СНІД;

• сприяння в отриманні клієнтами медичних послуг на території ме­дичних установ;

• здійснення соціального супроводу сімей за індивідуальними плана­ми та контрактами, соціального патронажу на дому хворих на СНІД у термінальній стадії;

• здійснення посередницьких функцій між сім'ями та іншими держав­ними установами, організаціями;

• залучення дітей, людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, членів сімей до роботи спеціалізованих соціальних служб молоді, участі в тематичних заняттях, соціально-культурологічних заходах;

• сприяння у влаштуванні дітей, які виховуються в сім'ях із пробле­мами ВІЛ/СНІД, в дошкільні та шкільні дитячі установи;

• сприяння в залученні клієнтів до волонтерської діяльності, роботи ВІЛ-сервісних організацій, груп взаємодопомоги та самодопомоги людей, які живуть із ВІЛ/СНІД;

• сприяння в отриманні клієнтами гуманітарної допомоги;

• сприяння у формуванні в клієнтів навичок здорового способу життя;

• забезпечення організації та проведення соціальних програм спеціаль­ного оздоровлення сімей із дітьми, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІД;

• розповсюдження серед клієнтів тематичних інформаційних матері­алів, спеціальної літератури про життя з ВІЛ.

Критерії набору спеціалістів соціальної роботи з сім ями, дітьми та молоддю, залучених до реалізації програм соціальної підтримки та допомоги в контексті проблем ВІЛ/СНІД:

високий рівень особистісної мотивації до участі в реалізації програм;

знання нормативних документів із питань соціальної роботи з дітьми та молоддю;

знання законодавства України з питань профілактики та боротьби зі СНІД;

наявність практичного досвіду в роботі з ВІЛ-позитивними людьми;

володіння навичками телефонного інформування та консультуван­ня в контексті проблем ВІЛ/СНІД;

наявність практичного досвіду роботи в здійсненні догляду за ВІЛ-позитивними дітьми;

наявність комунікативних, креативних, організаторських здібностей;

вміння та бажання працювати в команді;

високий рівень інформованості про особливості хвороби, шляхи її передачі;

участь у тематичних семінарах, тренінгах, групових та колектив­них заходах в територіальній громаді міста;

володіння вміннями проведення індивідуальних та групових форм роботи з дітьми та їх батьками.

Здійснюється також підготовка спеціалістів та волонтерів до практичної роботи за такими формами:

навчання за бюджетні кошти на факультетах та відділеннях соціальної роботи волонтерів, соціальних працівників, у тому числі людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, за відповідними рекомендаціями партнерських організацій;

організація та проведення тематичних занять, семінарів для соціаль­них працівників та волонтерів, методичних зборів працівників центрів соціальних служб для молоді та партнерських організацій;

залучення спеціалістів соціальної роботи з дітьми та молоддю та волонтерів до участі в модульних курсах, які проводяться за фінансової підтримки ЮНІСЕФ, Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД, Британської Ради, Всеукраїнської благодійної організації "Всеукраїнська мережа лю­дей, які живуть з ВІЛ/СНІД";

проведення науково-практичних конференцій, участь у національ­них конференціях ВІЛ-сервісних організацій і людей, які живуть з ВІЛ/ СНІД;

залучення лікарів-інфекціоністів міста до проведення занять з медико-соціальних аспектів ВІЛ/СНІД;

підготовка методичних листів для соціальних працівників і волон­терів.

Зокрема, в 2004 році для соціальних працівників та волонтерів центрів соціальних служб для молоді були проведені тематичні заняття:

• "Мета, завдання та специфіка соціальної роботи з дітьми, людьми, які живуть з ВІЛ/СНІД, членами їх сімей";

• "Основи телефонного інформування та консультування людей, які живуть з ВІЛ/СНІД";

"Догляд за дітьми з ВІЛ-інфекцією";

"Загальні поняття про ВІЛ-інфекцію та СНІД";

• "Етичні правила соціальної роботи з сім'ями, яких торкнулася про­блема ВІЛ/СНІД";

"Комунікативні особливості взаємодії з клієнтами";

"Організація обліку роботи зі зверненнями клієнтів";

• "Складові соціальної роботи з сім'ями, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІД" та інші.

Особлива увага приділяється підбору спеціалістів, які працюють із хворими на СНІД у термінальній стадії. До цієї роботи залучаються найбільш досвідчені працівники з числа ЛЖВ, рекомендовані Всеукраїн­ською благодійною організацією "Всеукраїнська мережа людей, які жи­вуть з ВІЛ/СНІД". Працюють вони за методикою "рівний - рівному", здійснюють соціальний патронаж на дому 43 клієнтів, тримаючи постійний зв'язок із лікарями.

Основними принципами соціальної роботи з дітьми, молоддю, сім'я­ми, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІД, є:

• законність, додержання і захист конституційних прав людини, Кон­венції ООН "Про права дитини", прав клієнтів, Обітниці соціальних пра­цівників центрів соціальних служб для молоді міста Києва;

• диференційність, впровадження індивідуального підходу в роботі з клієнтами;

доступність та адресність у соціальній роботі;

збереження анонімності та конфіденційності в роботі з клієнтами;

• відповідальність спеціалістів соціальної роботи з молоддю та до­тримання ними етичних і правових норм;

добровільність у прийнятті допомоги.

Всі послуги надаються безкоштовно, адресно та конфіденційно! 2 міські спеціалізовані соціальні служби молоді - "Телефон Довіри" та "Інформаційно-консультативна соціально-наркологічна приймальня" працю­ють у цілодобовому режимі, служби соціальної підтримки та допомоги сім'ям, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІД, за регламентом: понеділок-субота з 10 до 19 години.

Не рекомендується спеціалістам районних центрів соціальних служб для молоді надавати медичні консультації про особливості лікування антиретровірусними препаратами, соціально-педагогічні консультації щодо особливостей догляду за ВІЛ-позитивними дітьми, проводити до - та після тестове консультування, надавати послуги соціального патронажу на дому людям, хворим на СНІД. Медичні послуги надаються в місті Києві ква­ліфікованими спеціалістами спеціалізованих медичних установ, соціально-медичними працівниками міських спеціалізованих соціальних служб молоді.

Особливості обліку роботи з клієнтами, які живуть із ВІЛ/СНІД

Облік роботи з клієнтами, які живуть із ВІЛ/СНІД, здійснюється відповідно до стандартів центрів соціальних служб для молоді, на прикладі міста Києва:

1. Після 2 та більше звернень спеціалістом районного центру со­ціальних служб для молоді, який надавав чи надає послуги громадянину, який живе з ВІЛ/СНІД, заповнюється стандартна картка клієнта, в якій за згодою з клієнтом може не зазначатись прізвище людини та його до­машня адреса.

2. Робота за зверненнями громадян у контексті проблем ВІЛ/СНІД відноситься до обліку справ відповідної спеціалізованої соціальної служ­би районного центру, спеціалісти якої надають послуги.

3. Соціальний супровід клієнта або сім'ї з проблемами ВІЛ/СНІД оформлюється відповідним контрактом та справою соціального супрово­ду за стандартами центрів соціальних служб для молоді міста Києва.

4. Надання будь-якої інформації про клієнтів, їх статусу, контакт­них телефонів та адрес на вимогу інших державних установ, правоохо­ронних органів може здійснюватись тільки за згодою з клієнтами.

Послуги громадянам у контексті проблем ВІЛ/СНІД можуть нада­вати як штатні, так і залучені спеціалісти районних центрів соціальних служб для молоді в межах компетентності та відповідно до функціона­лу. Проблемними залишаються питання спільної підготовки медичних, со­ціальних працівників, освітян до реалізації національної та міських про­грам. Київський міський центр соціальних служб для молоді не тільки ініціює розгляд цих питань, але і здійснює конкретні кроки для здійснення такої підготовки шляхом організації спільних навчань із залученням спе­ціалістів Київського міського центру профілактики та боротьби зі СНІД, Київської міської організації Товариства Червоного Хреста України.

Проте набутий досвід та налагоджена взаємодія у вирішенні конк­ретних запитів та потреб сімей із проблемами ВІЛ/СНІД, свідчить про те, що центри соціальних служб для молоді міста Києва займають чільне місце в організації та здійсненні комплексної соціально-медичної підтримки та допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію / СНІД, членам їх сімей, що є підста­ви говорити про формування та життєдіяльність саме київської моделі, особливостями якої є соціальна підтримка та допомога сім'ям, яких торкну­лася проблема ВІЛ/СНІД, із пріоритетами:

• захист прав клієнтів, дотримання етичних правил, впровадження комунікативних стандартів, принципів організації соціальної роботи в усіх приміщеннях центрів соціальних служб для молоді, де надаються послу­ги спеціалістами соціальної роботи з молоддю;

• формування довіри сімей із проблемами ВІЛ/СНІД до державної політики, підтримки Київською міською владою соціальних ініціатив те­риторіальної громади;

• ініціювання спеціалістами соціальної роботи з молоддю міста Киє­ва розгляду та вирішення на міському рівні механізмів взаємодії державних установ, громадських організацій у забезпеченні захисту прав людей, які живуть з ВІЛ/СНІД;

• комплексний, соціально-медичний підхід в організації роботи з хво­рими на ВІЛ-інфекцію та СНІД, членами їх сімей;

• взаємодія соціальних та медичних працівників, представників дер­жавних установ, громадських організацій, груп взаємодопомоги у вирі­шенні конкретних запитів та звернень сімей;

• формування умов для самостійного вибору клієнтами місць отри­мання послуг і соціальних працівників, які здійснюватимуть на контрактній основі соціальний супровід сім'ї;

• надання послуг клієнтам як на території центрів соціальних служб для молоді, інших державних установ, організацій, так і в сім'ях (за їх зверненнями);

• впровадження системи індивідуальної (за спеціально розробленими планами соціального супроводу) та групової роботи з хворими на ВІЛ-інфекцію /СНІД та членами їх сімей;

• підтримка діяльності груп взаємодопомоги та самодопомоги людей, які живуть із ВІЛ/СНІД (надання приміщень центрів соціальних служб для молоді, інформаційне та методичне забезпечення);

• підтримка ініціатив сімей у виборі форм та змісту організації сімей­ного навчання, дозвілля;

• організація системи інформування територіальної громади міста про можливість отримання соціально-медичних послуг у контексті проблем ВІЛ/СНІД;

• фінансування за бюджетні кошти оплати навчання на факультетах соціальної роботи працівників.

2. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Особливість моніторингу діяльності в даному напрямі полягає в тому, що сама робота знаходиться у постійному розвитку і ще не набула рівня сталості та завершеності, тому відбувається в умовах постійного коригу­вання основних форм та засобів діяльності.

Моніторинг - це спостереження, контроль за виконанням запланова­них напрямів, видів, заходів із метою визначення їх відповідності меті та завданням діяльності центру та з'ясування її ефективності.

Мета моніторингу - контроль та оцінка відповідності конкретних форм та видів діяльності запланованим, визначення проблем та "вузьких" місць, коригування діяльності центру з урахуванням життєвих потреб дітей та сімей із ВІЛ/СНІД.

Важливими складовими проведення моніторингу також є:

• з'ясування можливих негативних та позитивних наслідків діяльності центру для користувачів;

• оцінка відповідності діяльності центру запланованим активностям;

• визначення сприйняття діяльності центру громадською думкою, ЗМІ, іншими партнерськими організаціями.

Для проведення поточного моніторингу та оцінки стану реалізації про­грами доцільно проаналізувати основні передбачені напрями, види діяль­ності з двох позицій:

• забезпечення умов, необхідних для реалізації даного напряму;

• сам процес діяльності, його кількісні та якісні показники/індикатори.

Кількісні показники:

• кількість ВІЛ-позитивних дітей, дітей із невизначеним діагнозом та ВІЛ-негативних дітей членів сімей із проблемою ВІЛ/СНІД - кори­стувачів центру, щодо яких здійснено соціальний супровід;

• кількість сімей із проблемою ВІЛ/СНІД - користувачів центру, щодо яких здійснено соціальний супровід;

• кількість спеціалістів, які працюють в центрі, її відповідність штат­ному розкладу;

• число проведених тренінгів;

• кількість виданих та розповсюдження методичних матеріалів, інформаційних буклетів;

• число проведених груп взаємодопомоги;

кількість послуг, консультацій наданих працівниками центру за певний період його діяльності (тиждень, місяць, квартал, рік);

число осіб, які скористались послугами центру;

число волонтерів, залучених до роботи у центрі, в тому числі з його користувачів.

Якісні показники:

недостатня/належна/висока якість та комплексність наданих по­слуг дітям та сім'ям із ВІЛ/СНІД (групова та індивідуальна робота, виховні, культурно-освітні, оздоровчі послуги);

фахова відповідність спеціалістів, які працюють у центрі посадам, які займають;

ступінь ефективності взаємодії центру з соціальними службами, центром СНІД, ЮНІСЕФ, Міжнародним Альянсом з ВІЛ/СНІД та інши­ми партнерськими організаціями щодо задоволення життєвих потреб дітей та сімей із ВІЛ/СНІД;

висока якість розроблених інформаційно-методичних матеріалів, забезпечення належних контактів зі ЗМІ, громадою;

недостатній/належний/високий рівень проведення навчальної та тренерської роботи з персоналом денного центру, суттєве підвищення рівня його кваліфікації.

Оцінку ефективності діяльності центру протягом певного періоду необхідно здійснювати, виходячи з мети кожного з основних напрямів його роботи та беручи до уваги такі основні показники, як:

• підвищення рівня задоволення життєвих потреб дітей та сімей із ВІЛ/СНІД;

• суттєве покращання здоров'я та якості життя дітей і сімей із ВІЛ/ СНІД.

Оцінка ефективності діяльності центру проводиться згідно з відповідями на запитання:

Як будуть досягнуті головні цілі його діяльності?

відповідність здійснюваних заходів планам проекту, міра виконання поставлених цілей та завдань, відповідність реальних результатів запланованим;

розширення спектра необхідних послуг дітям та сім'ям із ВІЛ/СНІД;

• залучення до роботи волонтерів;

• розширення функціональних обов'язків соціальних працівників;

• проведення регулярних індивідуальних та групових супервізій, моніторингу та оцінки ефективності проекту.

Які важливі ресурси залучені та як вони використовуються?

• доцільність витрат та цільове використання бюджету у відповід­ності до плану та фактичних потреб;

• залучення додаткових фінансових, матеріальних та технічних ресурсів інших організацій для виконання основних напрямів діяльності центру;

• кадрове забезпечення проекту, ефективність кадрової політики, відповідність штатного розпису проекту та кваліфікації співробітників, залучених фахівців завданням, що реалізуються в проекті;

• зміни в структурі фінансування, заходи спрямовані на залучення додаткових джерел фінансування, та забезпечення життєздатності центру.

Який вплив має діяльність центру на його основних користувачів?

Для отримання відповідей на це запитання доцільно проводити систематичне (бажано анонімне) опитування чи анкетування користувачів центру за розробленими опитувальниками й анкетами.

Іншим важливим джерелом отримання інформації за цим питанням є відгуки та пропозиції щодо роботи центру висловлені користувачами цен­тру та представниками партнерських організацій, які співпрацюють із цен­тром. Ці відгуки та пропозиції можуть фіксуватись у відповідній книзі, а також як результат проведення систематичних фокус-груп з користу­вачами та опитування у телефонному режимі за певним коротким опитувальником представників партнерських організацій, які за сферою діяль­ності постійно контактують з центром.

Щодо з'ясування впливу діяльності центру на розвиток громади та політики державних органів у цій сфері важливим є наступне:

• аналіз публікацій ЗМІ про діяльність центру;

• аналіз співпраці центру з науковими та державними установами, які надають допомогу дітям та сім'ям із ВІЛ/СНІД;

• започаткування нових інноваційних соціальних технологій супро­воду та підтримки, які стали зразком для діяльності інших, у тому числі державних організацій;

• розробка та видання методичних матеріалів та рекомендацій на основі досвіду діяльності центру;

• аналіз відгуків партнерів.

Проведення комплексного моніторингу та оцінки ефективності діяль­ності центру дозволить суттєво поліпшити його роботу, побачити й оці­нити зроблене та намітити подальші нові напрями вдосконалення надан­ня всебічної допомоги та підтримки, захисту прав дітей і сімей, яких торкнулась проблема ВІЛ/СНІД в Україні. Внаслідок проведених співро­бітниками центру заходів, спрямованих на психологічну підтримку та спілкування з дітьми з проблемами ВІЛ/СНІД покращилась якість їхнього життя та їхніх сімей, підвищилась поінформованість суспільства про про­блеми ВІЛ-інфекції.

ЛЕКЦІЯ 8: Соціальний супровід сім'ї, де виховується дитина з обмеженими можливостями.

ПЛАН:

1. Актуальність соціального супроводу сім'ї, де виховується дитина з обмеженими можливостями.

2. Традиційні технології, форми та методи роботи з сім'ями, де виховується дитина з обмеженими можливостями..

3. Патронаж та соціально-реабілітаційна робота з сім'ями, в яких виховуються діти з обмеженими можливостями.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: «дитина з обмеженими можливостями», «соціальний супровід сім'ї, де виховується дитина з обмеженими можливостями», «патронаж».