Розділ ііі. Відповідальність за порушення в сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю.

Стаття 18. Порушеннями в сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю визнаються:

• порушення принципів здійснення соціальної роботи з дітьми та молоддю;

• невиконання спеціалістами з соціальної роботи своїх обов’язків;

• порушення порядку здійснення соціальної роботи з дітьми та молоддю;

• порушення суб’єктами соціальної роботи інших вимог законодавства в сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю.

За порушення законодавства стосовно соціальної роботи з дітьми та молоддю суб’єкти соціальної роботи несуть відповідальність згідно з законами України.

ЛЕКЦІЯ 5: Соціальний супровід прийомної сім'ї та будинків сімейного типу.

ПЛАН:

1. Актуальність проблеми створення та соціального супроводу прийомної сім'ї.

2. технологія супроводу прийомної сім'ї.

3. Механізми взаємодії спеціалістів в ході соціального супроводу прийомних сімей та будинків сімейного типу.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: «прийомна сім’я», «дитячий будинок сімейного типу», «соціальна опіка», «соціальне сирітство», «соціальний супровід прийомної сім'ї», «соціальний супровід будинку сімейного типу».

1. Актуальність проблеми створення і соціального супроводу приймальної сім'ї.

Для вирішення такої гострої соціальної проблеми, як сирітство, бездоглядність дітей, в Україні ведеться перебудова мережі принципово нових соціальних інститутів, заснованих на сімейних формах опіки. Вони є альтернативою державним закладам, які функціонують в цій сфері. В цілому переорієнтація від державної інтернатної концепції до сімейних форм опіки дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, триває з 1990-х років. До основних причин, які визначають на зміну соціальних орієнтирів в цьому питанні, можна віднести:

- формування соціальної політики, заснованої гуманістичних принципах, що передбачає конкретнішу орієнтацію соціальних інститутів на облік потреб особистості;

- стрімке зростання кількості дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують влаштування;

- неспроможність державної інтернатної системи забезпечити соціалізацію вихованців з урахуванням їх потреб і умов розвитку суспільства.

Перелічені чинники вимагають вживання дієвих заходів, спрямованих на забезпечення дітям, які залишилися без батьківської опіки, права на виховання в сімейному оточенні. Одним з напрямів рішення проблеми соціального сирітства в країні є створення інститутів сімейного влаштування дітей-сиріт, і дітей, позбавлених батьківського піклування: прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу як альтернативних формам виховання інтернатних закладів

Юридично інститут прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу в Україні закріплений Законом України від 26 квітня 2002 року "Про охорону дитинства", де безумовно статус таких форм влаштування дітей. Практичні механізми створення і діяльності цих соціальних інститутів обумовлено Положенням про прийомну сім'ю і Положенням про дитячий будинок сімейного типу, затвердженими відповідними ухвалами Кабінету Міністрів України.

Діти, які виховуються в прийомних сім'ях і дитячих будинках сімейного типу, не втрачають статусу сироти дитини і дитини, позбавленої батьківського піклування, а отже, вони користуються пільгами при отриманні житловій площі, влаштуванні на навчання, наданні матеріальної підтримки і тому подібне.

Від сталих форм сімейного влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, прийомна сім'я і дитячий будинок сімейного типу відрізняються, перш за все, тим, що держава надає сім'ї, яка бере на виховання дитину, матеріальну і соціальну підтримку. Для таких інститутів необхідною умовою є підготовка кандидатів до соціальної ролі вихователів приймальних дітей, що забезпечується проходженням ними системи відповідного навчання (курс тренінгу по підготовці кандидатів).

Виховання дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування, в прийомних сім'ях і дитячих будинках сімейного типу можна розглядати як делегування державою батькам права на їх виховання та утримання. Такий підхід передбачає контроль з боку держави за тим, як батьки виконують взяті зобов'язання щодо вихованців.

Формою такого контролю є соціальний супровід таких сімей. Соціальний супровід передбачає, з одного боку, контроль за умовами виховання та утримання прийомної дитини в сім'ї, з другого допомагає в вирішенні життєвих проблем (зокрема тих, що потребують юридичного обґрунтування). Соціальний працівник надає практичну допомогу, здійснює соціальну опіку, виступає посередником між батьками і державними структурами, покликаними вирішувати питання життєзабезпечення дітей. Найголовнішим напрямом роботи соціального працівника є налагодження співпраці всіх служб, які захищають права дітей, з метою забезпечення якнайкращих умов їх виховання і розвитку в сім'ях.

Створення прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу дає можливість вирішувати також питання тимчасового влаштування долі дитини, чиї батьки при певних обставинах (хвороба, позбавлення волі і тому подібне) не можуть займатися її вихованням певний час. Тобто дитина влаштовується в сім'ю на деякий час, до моменту, коли біологічні батьки не матимуть можливості приділяти належну увагу дитині, забезпечувати їй необхідний рівень життя та розвитку. Однією з умов мешкання дітей в прийомній сім'ї є збереження зв'язків з біологічними батьками або родичами, за умови, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Розповсюдження в Україні інститутів сімейного влаштування сиріт і дітей, позбавлених батьківської турботи, свідчить про напрям державної соціальної політики на увагу на потреби кожної дитини виховуватися в сімейному оточенні. На даний час вже розроблена юридична база впровадження прийомної сім'ї і дитячих будинків сімейного типу як соціальних інститутів виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Проте, розвиток мережі таких сімей в регіонах України гальмується відсутністю чітко певних механізмів їх створення і функціонування, розуміння на рівні місцевої виконавчої влади переваг сімейних форм влаштування долі сиріт дітей на противагу інтернатному вихованню. Існують певні суперечності і в нормативно-законодавчій базі.

Розвиток мережі прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу вимагає вирішення кадрового питання. Особливо бракує підготовлених фахівців відділам у справах сім'ї та молоді, центрам соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Це, у свою чергу, потребує розробки методик підготовки працівників соціальної сфери з урахуванням специфіки організації і функціонування прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типа, особливостей дітей, які влаштовуються па виховання.

Впровадження в Україні інституту сімейного виховання сиріт дітей і дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім'ях і дитячих будинках сімейного типу зумовило потребу розробки відповідних технологій роботи соціальних працівників. На сьогодні, функціонування цього інституту закріплене законодавчо, практика пристрою дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у формах ПС і ДБСТ в країні щорічно розповсюджується, відповідно і необхідність соціальної підтримки і оволодіння методиками соціального супроводу відмічених сімей і контингенту ДБСТ стає актуальним напрямом роботи фахівців центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (ЦСССДМ).

Технології соціальної роботи з ДБСТ і ПС не мають принципових відмінностей з погляду змісту практичної роботи соціального працівника. Але фахівці, які працюють по цьому напрямом, повинні враховувати дві обставини.

По-перше, батьки-вихователі ДБСТ більше завантажені, ніж прийомні батьки ПС (це пов'язано з великою кількістю вихованців в сім'ї).

По-друге, деякі батьки-вихователі ДБСТ не дуже охоче контактують з фахівцями. Переважне це стосується будинків, які створювалися десять-дванадцять років тому, коли система ЦСССДМ тільки перебудовувалася, переживала етап становлення. Такі батьки можуть сприймати соціального працівника не стільки як носія функції соціальної підтримки і допомоги, скільки як контролера. Правда, слід відмітити, що з практики відомі випадки, коли фахівці мали приводи для застосування і контрольних функцій.

Від інших існуючих в Україні форм сімейного влаштування дітей-сиріт, та дітей позбавлених батьківського піклування (опіка, усиновлення), ПС і ДБСТ відрізняються, перш за все, тим, що держава надає сім'ї, яка бере на виховання дитину (дітей), матеріальну і соціальну підтримку. Необхідною умовою створення таких сімей є підготовка кандидатів до соціальної ролі вихователів прийомних дітей, що забезпечується проходженням ними системи відповідної підготовки (попередня робота з кандидатами, проходження курсу тренінгу і тому подібне).

Прийомна сім'я - це сім'я, яка добровільно узяла із закладів для сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей для виховання і загального мешкання. Загальна кількість рідних і прийомних дітей у ПС не повинна бути більше п'яти осіб. Функціонування ПС регулюється Положенням про прийомну сім'ю, затвердженою ухвалою Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 р.

Дитячий будинок сімейного типу – це окрема сім'я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи (вихователі батьків), яка бере на виховання і загальне мешкання не менше п'яти дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Функціонування ДБСТ регулюється Положенням про дитячий будинок сімейного типа, затвердженою ухвалою Кабінету Міністрів України від 27.04.1994 р. Отже, істотна відмінність ДБСТ і ПС полягає, перш за все, в кількості дітей, які влаштовуються на виховання.