Мовна норма

Упродовж віків випрацьовувалися певні нормативні прави- ла та засади, які стали визначальними й обов'язковими для сучасних носіїв літературної мови. Як зазначав ще 1936р. видат- ний діяч українського відродження проф. І. Огієнко (Іларіон), «Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова, тільки один правопис» [33, с. 218].

Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання. Будь-яке мовне явище може виступати мовною нормою. Зразком унормо- ваності може бути звук і сполучення звуків, морфема, значен- ня слова і його форма, словосполучення й будь-яке речення. Але слід пам'ятати, що мовна норма — категорія історична, оскільки піддається змінам разом із розвитком суспільства.

15

«Як би ми не розглядали питання культури мови — у при- кладному, навчально-педагогічному, виховному аспекті чи у зв'яз- ках з мисленням і психологічними факторами, — усі вони неми- нуче обертаються навколо поняття норми... У якому б аспекті ми не розглядали норму, завжди зіткнемося з її двоїстим характе- ром: з одного боку — мовна норма є, природно, явищем мови, а з другого — норма виразно виступає і як явище суспільне. Су- спільний характер норми виявляється ще сильніпіе, ніж су- спільний характер мови взагалі. Адже норма нерозривно пов'я- зана саме із суспільно-комунікативною функцією мови» [36, с. 9].

Сукупність загальноприйнятих, усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає нор- ми літературної мови, які є обов'язковими для всіх її носіїв.

Мовні норми

Регулюють правильність

Приклади

і

орфоепічні й акцентні

графічні орфографічні

лексичні' морфологічні

належної вимови звуків і звукосполучень, наголо- шування та інтонації

передачі звуків на письмі

написання слів відбо- відно до останнього ви- дання «Українського правопису»

слововживання у власти- вих їм значеннях за зміс- том на сучасному етапі

уживання морфем

[л еу], а не [л' е ф];

[ш' і з д е^и с' а т], а не [ш е с' т' д е с' а т'] інцидент, а не інциндент; посередині, а не посередині

робочі, а не робоча; чотирма, а не чотирьма

гніт у бочці — гніт у лампі; феєрверк, а не фейєрверк; фін, а не фінн; на-гора, а не нагора

надійшло, а не прийшло повідомлення; настала, а не наступила зима

найперший, а не самий перший; протягом, а не па протязі року

16

Продовження таблиці

	2	3
синтаксичні	керування, узгоджен-	Повідомлення, надіслані за
	ня, поєднання і роз-	призначенням, а не За
	міщення слів, речень	призначенням повідомлення
		надіслані; кабінет завідувача
		кафедри, а не кабінет
		завідуючого кафедри
стилістичні	відбору мовних	Він кваліфікований
,	елементів відповідно	працівник, а не він добрий
	до умов спілкування	роботяга.
пунктуаційні	уживання розділових
	знаків

Ці правила оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалектизмів і всього того, що може розхи- тати, спотворити її структуру. Існують своєрідні мовні табу, які не можна порушувати:

65535. фонетичні — їх порушення утруднює передумови вимо- ви: збіг декількох приголосних, зіяння, зсув наголосу;

65535. лексико-фразеологічні — їх порушення переформатовув значеннєве наповнення слів і нерозкладених словосполу- чень: спотворення значень слів, заміна компонентів стійких словосполучень;

— морфологічні — їх порушення чинить збурення у сло- - .розмінних парадигмах: збочення у відмінкових формах,

аномальне ступенювання;

— синтаксичні — їх порушення ламають нормативну забу- дову мовних словосполучень і речень: заміна звичайного

порядку слів у реченні, пропуск семантичного ядра, змішу- вання прямої та непрямої мови;

— орфографічні — їх порушення суперечить вимогам су-, часного правопису: відкидання великої літери, довільне її

і використання, відмова від дефісів;

Літерату

— пунктуаційні'— їх порушення не відповідає чинним пра- вилам уживання розділових знаків: заміна позиції знака, повне або часткове нехтування засобами пунктуації.

їденій вище !ої, які ре-

о ва має дві форми вживання:

2. Усну — розмовно-літературний стиль, що охоплює всі

норми, окрім орфографічної та графічної. Культура усного й писемного спілкування передбачає доско- нале знання та послідовне дотримування всіх мовних норм.

Функціональні стилі сучасної української літературної мови

Стиль' літературної мови — різновид мови (її функціональна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із ба- гатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своє- рідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обстави- нах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль — це власні слова на власному місці.

Кожний стиль має:

1. сферу поширення і вживання (коло мовців);

1. функціональне призначення (регулювання стосунків, по- відомлення, вплив, спілкування тощо);

1. характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

1. систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою обме- жують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вона не заперечує останню, а лише ви- користовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилі- стичним значенням.

Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нор- мативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане.

Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей — надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

Термін «стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функ- ціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить

¹ Стиль (від латин. stilus — паличка для письма)

18

"безпосередньо від основних функцій мови — спілкування, по- відомлення і діяння, впливу.

- Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та ісонфесійний.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають фор- ми мови — усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманна роз- мовному стилю, а іншим — переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній оcнові, їх називають книжними. Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для роз- мовного стилю характерний діалог (полілог) то для інших — переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони — різновиди однієї мови, представляють усе багатство її виражальних засобів і викону- ють важливі функції в житті суспільства — забезпечують спілку- вання в різних його сферах і галузях [35, с. 108—109].

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди — підстилі — для точнішого й доцільнішого відоб- раження певних видів спілкування та вирішення конкретних завдані».

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочис- тий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

Розмовний стиль. Сфера використання — усне повсякден- не спілкування в побуті, у родині, на виробництві.

Основне призначення — бути засобом впливу й неви- мушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових сто- сунків.

Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше — нереґламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге — обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються його мета і зміст, то ділові контакти передбача-

19

ють їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, Час- то не пов'язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер.

Ділова ж розмова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв'язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Основні ознаки:

65535. безпосередня участь у спілкуванні;

65535. усна форма спілкування;

65535. неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);

65535. невимушеність спілкування;

65535. непідготовленість до спілкування (неформальне);

65535. використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

65535. використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка);

65535. емоційні реакції;

65535. потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, ак- центувати головне.

Основні мовні засоби: <

65535. емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, сино- німи та ін.);

65535. суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого за- барвлення, зниженості);

65535. прості, переважно коротккречення (неповні, обірвані, одно- складові);

— часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-);

65535. фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т. д.;

65535. заміна термінів розмовними словами (.електропоїзд — електричка, бетонна дорога — бетонка).

Розмовний стиль поділяється на два підстилі:

а) розмовно-побутовий;

б) розмовно-офіційний.

Типові форми мовлення — усні діалоги та полілоги.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією — їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.

20

Публіцистичний стиль. Сфера використання — громадсько- цолітична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, на- їдання. Основне призначення:

— інформаційно-пропаґандистськими методами вирішува- ти важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні про- блеми;

— активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадянську

, позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

— пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та ак- тивна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

65535. доступність мови й формулювань (орієнтація на широ- кий загал);

65535. поєднання логічності доказів і полемічності викладу;

65535. сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, висловлення наукових положень і фактів з емоційно-екс- пресивною образністю;

65535. наявність низки яскравих засобів позитивного чи нега- тивного авторського тлумачення, яке має здебільшого тен- денційний характер;

65535. широке використання художніх засобів (епітетів, порів- нянь, метафор, гіпербол і т. ін.).

Основні мовні засоби:

65535. синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

65535. лексика насичена суспільно-політичними та соціально- економічними термінами, закликами, гаслами (.електо- рат, багатопартійність, приватизація та ш.);

— використовується багатозначна образна лексика, емо- ційно-оцінні слова (.політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелек- туальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (.чорне золото — вугілля, нафта; голубі магістралі — ріки; легені планети — ліси таін.);

— уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співро- бітництва, президентський старт, парламентський хор, Правофланговий змагання й под.);

21

65535. із морфологічних засобів часто використовуються іншо- мовні суфікси -іст (-ист), -атор, -ація та ін. (.полеміст, реваншист, провокатор, ратифікація); префікси псев- до-, нео-, супер-, інтер- та ін. (.псевдотеорія, неоколоніа- лізм, супердержава, інтернаціональний);

65535. синтаксисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних рйчень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повто- рюваними сполучниками та ін.;

65535. ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючі заголовки.

Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями та способом подачі інформації поділяється на такі підстилі:

а) стиль ЗМІ — засобів масової інформації (часописи, листів- ки, радіо, телебачення тощо);

б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо);

в) есе (короткі нариси вишуканої форми);

г) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

Художній стиль. Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєд- нання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої пере- конливості та достовірності в зображенні подій.

Художній стиль широко використовується у творчій діяль- ності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красно- му письменстві — художній літературі) цей стиль покликаний крім інформаційної функції виконувати найсуттєвішу — есте- тичну: впливати засобами художнього слова через систему об- разів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні пере- конання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

65535. найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсно- сті — образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ- символ, словесний образ, зоровий образ);

65535. поетичний живопис словом навіть прозових і драматич- них творів;

22

— естетика мовлення, призначення якої — викликати в чи- тача почуття прекрасного;

— експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесе- не, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жар- тівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);

— зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршова форма) поетичні фігури), конкретно-чуттєве живописання дійс- ності;

. — відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь- які приписи;

— визначальним є суб'єктивізм розуміння та відображення (Індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).

Основні мовні засоби:

— наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чутгєвої (назви осіб, речей, дій, явищ,

. ознак);

65535. використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів);

65535. запровадження авторських новотворів (слів, значень, ви- разів), формування індивідуального стилю митця;

*~ уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, ар- хаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів, навіть жар- гонізмів;

— поширене вживання дієслівних форм: родових (у минуло- му часі й умовному способі): Якби ми знали, та 6 вас не

питали (Н. те*); особових (у теперішньому й майбут-

ньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме,

як дзбан (Л. Костенко); у наказовому способі: В квітах

всіулищ кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина);

65535. широке використовування різноманітних типів речень, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та рит- момелодики;

65535. повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучни- ковість, безсполучниковість та ін.) -

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

23

а) епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, опо- відання, новела, художні мемуари, нарис);

б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма);

в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);

г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцисти-

ка, драма-феєрія, усмішка).

Науковий стиль. Сфера використання — наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення — викладення наслідків дослід- жень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й система- тизація знань, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

65535. ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

65535. логічна послідовність і доказовість викладу;

65535. узагальненість понять і явищ;

65535. об'єктивний аналіз;

65535. точність і лаконічність висловлювань;

65535. аргументація та переконливість тверджень;

65535. однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

65535. докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пі- знання, вплив і характеризуються:

— великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса йт. ін.);

— наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем ма- тематичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;

65535. оперування абстрактними, переважно іншомовними, слова- ми (.теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);

65535. використовуванням суто наукової фразеології, стійких тер- мінологічних словосполучень;

65535. залученням цитат і посилань на першоджерела;

65535. як правило, відсутністю авторської індивідуальної мане- ри та емоційно-експресивної лексики;

65535. наявністю чіткої композиційної структури тексту (по- слідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літер- ної нумерації);

24

— окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безосо- бові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперіш- нього часу, що констатують певні явища й факти; знач- ну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;

— монологічним характером текстів;

— переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:

а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, ре* цензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

б) науково-популярний — застосовується для дохідливого, доступного, викладу інформації про наслідки складних

. досліджень для нефахівців, із використанням у неспеці- альних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний — наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не виключає використання елементів емоційності.

Епістолярний стиль. Сфера використання — приватне ли- стування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики («Посланій» І. -Вніпенського, «Листи з хутора» П. Куліша, «Листакдо сина» Ф. Честерфілда та ін.).

"Основні ознаки — наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у. якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді пост- скриптум <Р, S — приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби — поєднання елементів худож- нього, публіцистичного та розмовного стилів.

Упродовж століть він, як і всі зазначені вище стилі, зазна- вав змін. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов'язкових раніше вступних звертань та заключних формулювань увічливості.

25

Конфесійний стиль. Сфера використання — релігія та церква.

Призначення — обслуговувати релігійні потреби як окре- мої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль уті- люється (реалізується) в релігійних відправах, проповідях, мо- литвах (усна форма) й у Біблії та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

Основні засоби:

65535. суто церковна термінологія і слова-символи (.дар пра- ведности, гріховність тіла, усі люди — Божий храм);

65535. непрямий порядок слів у реченні та словосполученні (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити¹);

65535. значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруй- ную цей храм рукотворний, — і за три дні збудую інший, нерукотворний²);

65535. наявність архаїзмів.

Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність зазначених вище виражаль- них засобів та поділ на такі підстилі: публіцистичний, науковий, художній. Повернення до загальнолюдських та давньонаціональ- них цінностей зобов'язує нас уважніше ставитися до конфесій- ного стилю як до складової частини загальнонаціональної куль- турно-духовної скарбниці та складової частини нашої історії.