Основи культури мовлення

Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення — процес добору і використання засобів мови для спілкування з інши- ми членами певного мовного колективу. Мовлення є формою існу- вання живої мови, у мовленні мова функціонує, перебуває в постій- ному розвитку. Мова і мовлення нерозривно між собою пов'язані. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовлен- ні її носіїв. Мова щодо мовлення — явище загальне; вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж щодо мови — часткове, окреме, індивідуальне. Та без повсякденного вжитку на всіх вікових і соціальних рівнях, невпинного розвою форм і засобів спілкування навіть найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і зникнення.

Добираючи ті чи інші мовні засоби, слід дотримуватися за- гальних етичних вимог та орієнтуватися також і на позамовні чинники, розглядаючи їх як єдине ціле. Серед цих чинників найважливішими є суспільна сфера й мета спілкування в конк- ретних обставинах.

Оскільки мова є найуніверсальнішим засобом спілкування, нако- пичення й передачі інформації, навчфня, виховання та формування духовного світу вона немислима без належної культури мовлення.

Культура мовлення — збереження мовних норм вимови, на- голошування, слововживання й побудови висловлювань; нор- мативність, літературність усної й писемної мови, що виявляєть- ся у грамотності, точності, ясності, чистоті, логічній стрункості.

«Культура мови починається із самоусвідомлення мовної осо- бистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям на- ціональної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пи- шуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середови- щах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови без- посередньо пов'язана із соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості» [25, с. 9].

А ось як подає визначення поняття «культура мови» словник лінгвістичних термінів: культура мови — це ступінь відповідності

300

І вимови (орфоепії), слововживання та ін. установленим для йої мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивіду- ьному мовленні. Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру тення. Мовлення вбирає в себе конкретне говоріння, що триває у часі й виявляється у звуковій (включно із внутрішнім проговорю- І) або письмовій формі. Але засвоїти літературні норми ви- ови їгдотримувати їх набагато складніше й важче, ніж навчитися яо писати. Основними причинами низької культури усної ви є значний вплив суржику та недостатнє знання норм літера- яої вимови.-Вислів древніх «Заговори, щоб я тебе побачив», — змовно свідчить про те, яке місце мовленню надавали елліни.

Культура усного ділового мовлення

Офіційно-діловий стиль (ОДС), окрім писемної форми, реа- лізується також і в усній (ділові наради, публічні виступи,

спілкування та ін.). Усне ділове спілкування передбачає ілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою .них (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів.

Залежно від способу сприймання інформації, кількості учас- ників, форми спілкування можна поділити на такі види:

65535. контактне (безпосереднє);

65535. дистанційне (телефонне, селекторне);

65535. діалогічне (з одним співрозмовником);

65535. монологічне (доповідь, промова);

65535. полілогічне (диспут);

65535. усне (розмова, бесіда);

65535. письмове (листи, телеграми, електронні засоби);

65535. міжперсональне (нарада, колоквіум);

65535. масове (збори, мітинг);

65535. офіційне, функціональне (пов'язане зі службовою діяль- ністю);

65535. приватне, інтимно-сімейне (у невимушеній, неформальній обстановці);

— анонімне (між незнайомими — вулиця, транспорт). Кінцевий позитивний результат спілкування залежить не

стільки від мотивів, якими керується людина, скільки від умін- ня їх сформулювати й викласти.

ЗО

Кожний із наведених вище видів передбачає дотримання відповідних етичних норм і правил спілкування. Людина може по-різному ставитися до свого співрозмовника, але етикет у по- єднанні з почуттям власної гідності та самоповаги не дозволяє їй відкрито висловлювати негативні оцінки чи іншим чином виявляти негативне ставлення.

Різні прояви мовленнєвого етикету супроводжують більшість ситуацій міжперсонального, як і будь-якого іншого спілкування. Незалежно від змісту розмови мовці послуговуються вислов- люваннями, що включають певні етикетні знаки. Вони й склада- ють тематичні об'єднання різних за структурою мовних одиниць (слів, словосполучень, речень) на ознаку привітання, подяки, ви- бачення, побажання, прощання тощо. Кожне тематичне об'єднан- ня є частиною доволі розгалуженої системи засобів вираження мовного етикету.

Вибір тієї чи іншої одиниці формул увічливості залежить від:

65535. ситуації;

65535. професії;

65535. соціального статусу;

65535. статі;

65535. освіти;

65535. віку.

За умов умілого володіння та врахування цих складових мовець має більше можливостей досягти поставленої мети. Важко не погодитися із соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу на 85% залежить від уміняя спілкуватися.

Науковцями розроблені основні постулати безконфліктно- го спілкування:

65535. постулат семантичного зв'язку (наявність загальної теми);

65535. новизна інформації у викладі точок зору;

65535. уникання зайвої деталізації;

65535. постулат детермінізму (знання причинно-наслідкових відношень, явищ, подій);

65535. постулат тотожності (наявність спільної вихідної точки зору для обох співрозмовників);

65535. обізнаність із минулим;

65535. прогнозування майбутнього;

— істинність у словах і діях, словах і реаліях [42, с. 232—254]. Дотримуючись цих постулатів ділового спілкування та норм

літературної мови, співрозмовники завжди дійдуть згоди й по- розуміються.

302