Розділ V Графіка

Написання великої літери 291

Правила переносу 298

Розділ VI Усне ділове мовлення

Основи культури мовлення 300

Культура усного ділового мовлення 301

Види усного спілкування 303

Ділова нарада 303

Види нарад 303

.Усне публічне мовлення 304

.Види і жанри публічних виступів 306

Підготовка тексту виступу 310

Ділова бесіда .....................311

Культура управління 313

Телефонне ділове спілкування 316

Ділове спілкування 318

Синтаксис усного й писемного ділового мовлення 319

Розділ VII Завдання та вправи 325

Додаток 1

Відмінності слововживання іменників 389

Відмінності слововживання прикметників 391

Відмінності слововживання дієслівних форм 394

Додаток 2

Словничок скорочених слів та словосполучень 400

Додаток З

Російсько-український словничок типових мовних зворотів 410

Додаток 4

Слова з літерою Ґ (загальні назви) 425

Антропоніми з літерою Ґ 429

Додаток 5

Словничок власних географічних назв 431

Додаток 6

Чоловічі імена та імена по батькові 436

Жіночі імена 444

Список використаної літератури 446

Матеріал пропонованого довідкового посібника розраховано передусім на тих, хто вивчає чи поглиблює знання з ділової української мови, прагне навчитися правильно укладати руко- писні документи, опанувати ключові моменти ділового усного й писемного спілкування. Посібник допоможе орієнтуватися у стильовому розмаїтті сучасної літературної мови, оскільки на- водить і характеризує всі її стилі й підстилі. У зручній таблич- ній формі подано критерії класифікації документів та поділ їх за призначенням і найменуванням. Уміщено значну кількість формулярів-зразків сучасних документів та їх складових з де- тальною характеристикою.

Розділ усного ділового мовлення охоплює основи культури спілкування та управління, види й жанри публічних виступів та ін.

За табличним принципом подані також основні правописні норми та правила, морфеміка й морфологія. Акцентовано увагу на специфічності уживання іменних та службових частин мови в офіційно-діловому стилі. Самостійно повторити викладений у попередніх розділах теоретичний матеріал допоможе користу- вачеві система запитань та завдань для самоконтролю, а вправи з усіх тем дадуть можливість закріпити набуті знання. Добри- ми порадниками будуть словнички типових умовних скоро- чень, географічних назв, труднощів російсько-українського пе- рекладу сталих виразів, слів із літерою Ґ, імен та імен по батькові, що наведені в кінці довідника.

Вступ

Роль і значення мови в суспільному житті

Мова — це скарбниця духовних надбань 'нації, досвіду співжиття, праці і творчості багатьох поколінь. У її глибинах — філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чут- тя, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людсь- ких почуттів і явищ природи. Разом із тим мова — це і своє- рідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвою та поступу народу в загальносвітовому житті. Вона характеризується єдністю, взаємозв'язком та взаємозалеж- ністю всіх її складових одиниць. Належачи до так званих вто- ринних систем, мова існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого є. Існує вона у вигляді різнома- нітних актів мовлення, що повторюються усно та фіксуються письмово. Мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури.

Літературна мова — варіант загальнонародної мови; загаль- нонаціональна мова, оброблена майстрами (письменниками, нау- ковцями, митцями, учителями та ін.), відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує багатоманітні культурні потреби народу. Літературна мова є мовою художньої літератури, освіти, науки, державних установ, засобів масової інформації, театру, кіно тощо. Літературна мова протиставляєть- ся діалектам, просторіччю, жаргонам. Вона має дві усну й писемну, ряд функціональних стилів.

Українська мова серед інших мов світу

Серед майже шести тисяч мов, які налічуються в сучасному світі, більшість не мають своєї писемності й державного статусу, ними послуговується незначна кількість мовців. Українська мова належить до давньописемних мов, її писемність налічує понад тисячу років. Наша мова, як і будь-яка інша, посідає своє уні-

кальне місце. Вона належить до східнослов'янської підгрупи слов'янської гілки індоєвропейської сім'ї мов, і найближчою до неї є білоруська. Іноземні дослідники часто підкреслюють ми- лозвучність і лексичне багатство української мови, найчастіше зіставляючи її з італійською. Показово, що 1934 р. в Парижі було проведено своєрідний конкурс мов світу, на якому україн- ська посіла третє призове місце, після французької та перської .мов. Українська літературна мова сформувалася на базі серед- ньонаддніпрянських говірок. Основоположником нової україн- ської літературної мови є Тарас Шевченко, який своїм творчим подвижництвом підніс її на високий рівень суспільно-мовної та словесно-художньої культури.

Закон «Про мови в Українській РСР», який було прийнято 1989 р., попри всі негаразди набуває юридичної сили і дає змогу українській мові посісти належне їй місце, що й закарбо- вано в ст. 10 Конституції України: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функ- ціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України»'.

Упродовж століть Україна зазнавала від своїх найближчих сусідів спланованих і жахливих за своїми наслідками акцій геноциду, голодомору, лінгвоциду й денаціоналізації. На найви- щому державному рівні видавалися закони, постанови та роз- порядження про заборону, викорінення й асиміляцію української мови. Результати цієї політики відлунюють у сьогоденні. Мова однієї з найдавніших націй почала втрачати природну якість, натомість у багатьох регіонах утворився її своєрідний покруч — «суржик*¹.

Під цим поняттям розуміють недоладну мішанину залишків давнього, ібатьківського, із тим чужим, що нівелює особистість, національнд-мовну свідомість. Це назва здеградованого, убогого духовного світу людини, її відірваності від рідних коренів. Ця суміш двох мов є результатом насильницьки вкоріненого по- чуття меншовартості, посередності тій частині населення, яка для задовольняння певних соціальних потреб і сама прагнула аси- міляції та пристосування до нав'язуваної культури. Суржик є не-

Суржнк — суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю я вівса та ін.; борошно з такої суміші. Тут — нечиста мова; мішанина елементів (звуків, слів, словосполучень) різних мов, породжена невмінням мовців відділяти явища однієї мови від іншої, низьким рівнем мовної культури.

10

-безпечним І шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалася внродовж віків, і може призвести до її спотворення та навіть зникнення. Спотворена ж мова робить мислення людини при- мітивним. Адже мова стимулює свідомість, підпорядковує її собі, сформує й розвиває, а не лише виражає думку.

- Апологети асиметричного білінгвізму дбають радше не про дві, а про одну з двох мов (російську), бо їм так «легче», вони так «лривьікли». За визначенням мовознавця Л. Масенко: 4Асимет- ричний масовий білінгвізм має наслідком не тільки зовнішнє звуження сфери вживання української мови. Він «підточує» її зсередини, створює грунт для її внутрішнього розкладу, активізу- ючи процеси змішування російської й української мов» [27, с. 25].

Не до кінця позбувшись одного мовного суржику, певна час- тіша «всеїдних» уже смакує іншими. «Фейс», «лейбл», «шоп», «ноу-хау»,«єс!», «о'кей!» та ін. англомовні запозичення, поряд із полонізмами: «здибати», «злапати», «ніц» та ін. часто можна почути сьогодні. «Дай Боже, щоб люди навчилися англійської мови, але не дай Боже, щоб вона стала другою «общепонятною» [57, с. 99—101]. Це застереження одного з найвидатніших уче- них-мовознавців XX ст. Юрія Шевельова (Шереха) прозвучало Иа Першому міжнародному конгресі україністів.

З утратою рідної мови руйнується сам спосіб світосприй- мання, національного мислення, що, зрештою, призводить до де- націоналізації. Згідно з думкою О. Потебні, для народу, який де- націоналізується, цілком природно складаються надто погані умови для інтелектуального розвитку; його розум перестає бути самостійним, він змушений пристосовуватися, зважати на кон'- юнктуру. Та й узагалі, денаціоналізація, як стверджує наш ви- датний лінгвіст, «зводиться до поганого виховання, до мораль- ної недуги: на неповне використання наявних засобів-с^щзиймання, засвоєння чи ослаблення енергії думки, на мерзлоту запустіння на місці витіснених, але нічим не замінених форм свідомості, на ослаблення зв'язку підростаючих поколінь із дорослими, що замінюються лише кволим зв'язком із чужими; на дезорганіза- цію суспільства, аморальність, спідління» [40, с. 239].

Утративши свою мову, народ гине як окрема історична вели- чина і стає населенням, контингентом, електоратом, біомасою тощо. «Різні мови... є в дійсності різними світоглядами... Своєрідність мови впливає на сутність нації, як тієї, яка розмовляє нею, так і тієї, для якої вона чужа, тому уважне вивчення мови повинно включати в себе все, що історія й філософія пов'язує із

11

внутрішнім світом людини», — зазначав німецький мовознавець В. Гумбольдт.

Виховувати в собі повагу до мови, якою спілкуємося, — це, передусім, шанувати себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури. Адже мова — своєрідний генетичний код нації, а не лише засіб спілкування.

Розвиток мови особистості — непростий процес. Лише лю- .дина, яка невпинно працює над оволодінням мовою, повсякчас прагне правильно говорити, виявляти в усному та писемному мовленні свою індивідуальність, може наблизитися до мовної довершеності. Досягти ж її — ілюзорна мрія, оскільки мова — це океан, який не має меж.

Нерозумно вважати, що знаєш рідну мову досконало. Як мудро зауважено, іноземну (чужу) мову можна вивчити за півроку, а свою треба вчити все життя.

Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.

Кобзареві слова ще довго будуть злободенними, оскільки їх адресовано «і живим, і ненарожденним».

Мова не лише одна з ознак нашої національної самобутності, а й дієвий засіб плекання цього почуття.

Будьмо ж розсудливими, не губімо своєї неповторної, Богом даної мови!

О