Професійна лексика

Професіоналізми — слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповіда- ють нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (а отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жарґонні. Вони доволі різно- манітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни — це, як правило, абстрактні поняття, то професіона- лізми — конкретні, тому що детально диференціюють ті пред- мети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

і. Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок — кухар; камбуз — кухня; кубрик — кімната відпочинку екіпажу; бак — носова частина корабля; чалитися — приставати до берега; ходити в море — плавати; компас, Мурманськ, рапорт тощо.

2. Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, тор- говельної та подібних сфер: зняти касу, підбити, прикинути баланс.

2. Назви фігур вищого пілотажу в льотчиків: штопор, боч- ка, петля, піке та ін.

2. Професіоналізми користувачів ПК:

мама — материнська плата; клава — клавіатура; ски- нути інформацію — переписати; вінт — вінчестер (жорсткий диск накопичення інформації).

64

5. Професіоналізми музикантів:

фанера — фонограма; ремікс — стара мелодія з новою обробкою; розкрутити (пісню, ім'я) — розрекламувати. Здебільшого Професіоналізми застосовуються в усному не- офіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важли- -ву номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писем- ній мові Професіоналізми вживаються у виданнях, призначе- них для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератори з ме- тою створення професійного колориту, відтворення життєдіяль- ності певного професійного середовища у своїх творах.

В ОДС Професіоналізми використовують із певними засте- реженнями.

Канцеляризми — слова й мовленнєві звороти, що позбавляють образності, емоційності та індивідуальності стилю, надають йому -нейтрального, офіційного та шаблонного значення, наприклад:

восени й узимку — в осінньо-зимовий період хвилюватися — переживати стан занепокоєння зголодніти — відчувати потребу в харчуванні.

Використання неологізмів та запозичень

Неологізми — слова, що позначають нові поняття і предме- ти, поділяють на дві групи: неологізми, які стали термінами, та неологізми-професіоналізми, або слова професійного жаргону. Використання нових слів у тексті документа повинно ґрунтува- тися на оцінці того, чи є це слово терміном, чи називає поняття, яке має усталене позначення в мові.

Неологізми першої групи доцільно використовувати в діло- вій мові. Це слова типу автосалон, прес-секретар (речник), теле- супутникова інформація, фінанси, прогрес, політика, демо- ія, бюджет, баланс, авізо, бандероль, бланк, шифр, номер, серія, комп'ютер, робот та ін.

Неологізми другої групи не варто вживати в офіційній Діловій мові, якщо в українській мові є їхні прямі відповідники усталеного традиційного значення.

авторитет повага, пошана, вага

анархія безладдя

З Зуби» м. 65

ознака, риса, прояв, знак доброчинець, попечитель, меценат

Декілька порад щодо вживання неологізмів, іншомовних слів у діловій мові та в науковому стилі:

а) не слід використовувати іншомовні слова, якщо в укра- їнській мові є їхні прямі відповідники;

б) треба використовувати іншомовні слова лише в тому зна- ченні, у якому вони зафіксовані в сучасних словниках, а якщо е синоніми — добирати потрібні найточніші відповідники, виходячи з контексту;

в) не можна використовувати в одному документі (тексті) іншомовне слово та його український відповідник.

Перевага надається державній мові, що значною мірою полег- шить ведення діловодства й допоможе уникнути небажаних двозначностей і помилок.

апеляція

аргумент

асортимент

баланс

бартер

бізнес

дебати

дефект

домінувати

експеримент

ексклюзивний

екстраординарність

електорат

ідентичний

компенсація

конвенція

координувати

лаконічний

лімітувати

превентивний

прерогатива

пріоритет

пролонгація

репродукувати

симптом

спонсор

звертання

підстава, мотив, обґрунтування, доказ

набір

рівновага

обмін

справа, діяльність

обговорення

вада, недолік, хиба, ґандж (-у),

упущення, пошкодження, брак переважати дослід, спроба виключний особливість виборці

тотожний, рівнозначний, однаковий відшкодування, оплата, покриття угода

погоджувати

стислий, короткий, небагатослівний обмежувати запобіжний

перевага, виключне право першість, переважне право продовження (подовження) відтворювати

66

Розділ її

в управлінській діяльності

Організаційні документи

Посадова інструкція — правовий акт, що видається устано- вою, закладом з метою регламентації організаційно-правового ста- ну працівника, його обов'язків, прав, відповідальності та забез- Печення оптимальних умов для його ефективної праці. Посадові інструкції розробляються на кожну посаду, яка пе- редбачена штатним розкладом.

Текст посадової інструкції містить такі розділи: 1. Загальне положення.

2. Посадові обов'язки.

2. Права.

2. Відповідальність.

2. Взаємини.

Розділ «Загальне положення» містить: найменування поса-

ди з позначенням структурного підрозділу; кому безпосеред-

ньо підлеглий працівник; порядок призначення на посаду та

звільнення з посади; перелік нормативних, медичних та інших

документів, якими керується працівник на конкретній посаді;

кваліфікаційні вимоги (рівень освіти, стаж роботи); вимоги, що

висувають робітникові стосовно спеціальних знань.

Розділ «Посадові обов'язки» встановлює конкретний зміст діяльності працівника, перелічує види робіт, які виконує праців- ник даної посади та характер його дій («керує», «готує», «за- тверджує», «розглядає», «виконує», «забезпечує», «відповідає»

тОЩО).

Розділ «Права» закріплює повноваження працівника, які за- безпечують виконання покладених на нього обов'язків: право

сприймати певні рішення, давати вказівки з конкретних питань, самостійно підписувати (візувати) документи в межах нада- ної йому компетенції, право звертатися із пропозиціями до керів- ника; репрезентувати від імені підрозділу чи закладу в інших організаціях, та межі цього представництва; право брати участь У нарадах, де розглядаються питання, що стосуються його ком- петенції; право робити запити щодо необхідної для роботи

67

інформації (статистичної, економічної та ін.), а також право вимагати виконання певних дій від інших працівників.

Розділ <Відповідальність» визначає критерії оцінювання роботи та міру персональної відповідальності працівника. Крите- ріями оцінки є об'єктивні показники, що характеризують якість і своєчасність виконаної роботи. Відповідальність робітника визначається згідно з чинним законодавством і може бути дис- циплінарною або адміністративною.

Розділ «Взаємини» окреслює: від кого, у який термін і яку інформацію, отримує працівник; кому, яку й у який термін її надає; із ким узгоджує проекти документів, які готує; із ким спільно здійснює їх підготовку та інші питання його інформа- ційних взаємозв'язків з іншими підрозділами, особами, органі- заціями, установами.

Обов'язковими реквізитами посадової інструкції є:

1. Підпорядкування міністерству (для державних).

1. Повна назва організації. ^х

1. Найменування структурного підрозділу.

1. Назва документа, число, дата та місце укладання.

1. Заголовок до тексту.

1. Підпис керівника структурного підрозділу, розшифрування підпису.

1. Затвердження (підписується керівником або його заміс- ником — куратором даного підрозділу, якщо йому нада- но це право).

1. Віза (накладається керівниками залежних підрозділів та юридичною службою, а також іншими посадовими осо- бами, від дій яких може залежати її виконання).

1. Дата затвердження.

Час дії посадової інструкції починається від дати її затверд- ження.

Інструкція — правовий акт, що містить правила, які регулю- ють організаційні, науково-технічні, технологічні, фінансові та інші спеціальні сторони структурних підрозділів, служб, філій, посадових осіб.

Текст інструкції складається з розділів, які мають заголов- ки, що поділяються на пункти та підпункти, пронумеровані арабськими цифрами. Текст інструкції повинен починатися з роз- ділу «Загальні положення», де викладено мету та причини ви- дання документа, сфери (межі) розповсюдження (дії), підстави й розробки та інші відомості загального характеру. У тексті

68

.інструкції використовують слова «повинен", «належить», «не- обхідною, «не припускається", «забороняється" та под.

Інструкція оформляється на загальному бланку організації. І Заголовок до інструкції містить визначення об'єкта чи коло питань, на які розповсюджуються її вимоги, наприклад: «Інструк- ція про ведення бухгалтерського обліку в установі».

Інструкція підписується, затверджується та візується анало- гічно до посадової інструкції.

Документи інструктивного характеру «Правила» та «Поло- ження» близькі до попередніх за змістом, призначенням та оформ- ленням.