3. Види ліцензійних платежів

У світовій практиці застосовуються різні види ліцензійних платежів, які поряд з ціною ліцензії суттєво впли­вають на ефективність ліцензійної угоди.

Ліцензійна винагорода — грошова сума, виплачувана Ліцензіатом на користь Ліцензіара за передані першому за ліцензій­ною угодою права на використання визначеного винаходу або науково-технічного досвіду.

Звичайно застосовують такі види ліцензійних винагород:

1) періодичні або поточні відсоткові відрахування — роялті (за визначений період експлуатації, кількість продукції); це найбільш популярний вид платежу, ставка якого коливається в межах 1-12 % від вартості проданої продукції (частіше 2-6 %);

Як база роялті можуть бути використані такі показники:

• продажна ціна продукції, виготовленої за ліцензією;

• поточні витрати на виробництво продукції за ліцензією;

• прибуток, отриманий у результаті використання об'єкта ліцензії;

• обсяги виробництва продукції за ліцензією тощо.

2. сплата первісного (паушального) платежу (твердо зафіксованої в угоді одноразової суми) для покриття витрат за ліцензійною угодою повністю (або частково), витрат з проведення НДР, ДКР по об'єкту угоди; може бути в розстрочку — 50 % після підписання угоди; 40 % — після поставки обладнання і передачі технічної документації; 10 % — після пуску обладнання;

3. комбіновані платежі — виплата ліцензійної винагороди шляхом поєднання одноразових (паушальних) платежів з періодичними на базі роялті. У цьому випадку комерційні умови ліцензійного договору, що визначаються на базі роялті, передбачають виплату ліцензіатом на початковому етапі реалізації договору певної фіксованої суми, яка необхідна ліцензіару для компенсації витрат, пов'язаних з підготовкою та передачею технічної документації, а також витрат на рекламу, підготовку договору тощо. Даний вид платежів дозволяє максимально враховувати взаємні інтереси сторін і найчастіше застосовується у міжнародних угодах.

Можливі інші форми первісного платежу — за ознайомлен­ня (при підписанні договору або після), вступний (до моменту повного розкриття об'єкта ліцензії).

Ліцензійний збір — плата, стягнута з імпортера або експор­тера при видачі йому ліцензії (це не звільняє від сплати мита і ліцензійних винагород за договором).

Як критерій ефективності купівлі ліцензії можна використо­вувати (за аналогією з міжнародною практикою оцінки інвести­ційних проектів) такі показники:

• інтегральний ефект;

• індекс рентабельності;

• норму рентабельності;

• період окупності.

Інтегральний ефект Е. — величина різниці результатів і ви­трат (виражених у грошових потоках) за розрахунковий період, приведених до початкового року, тобто з урахуванням дискон­тування результатів і витрат. Тут під дисконтуванням розумі­ється процес визначення суми майбутніх грошових надхо­джень, приведених (з урахуванням певної відсоткової ставки прибутковості) до теперішнього часу тобто визначення так зва­ної сучасної вартості грошей

де Т_р - розрахунковий рік;

Р_t — результат у t-ий рік;

3_t — витрати у t-ий рік;

a_t -- коефіцієнт дисконтування (дисконтний множний — приймається за таблицями в залежності від відсоткової ставки прибутковості).

Індекс рентабельності інвестицій ІR (індекс прибутковос­ті) — відношення приведених прибутків до приведених на ту ж дату інноваційних витрат:

де Д_j. — прибуток за термін t;

К_t — розмір інвестицій у купівлю ліцензії за термін t.

У чисельнику формули величина прибутків за весь час реалізації ліцензії Т , а в знаменнику — величина вартості лі­цензії. Іншими словами, тут порівнюються дві частини потоку платежів: прибуткова та інвестиційна.

Якщо інтегральний ефект Е_i позитивний, то індекс рентабе­льності ІR>1, і навпаки. Ліцензіату слід купляти тільки ті лі­цензії, для яких ІR>1, а кращим є той варіант, де найбільш високий ІR.

Норма рентабельності Е (внутрішня норма прибутку) — це норма дисконту, при якій величи­на дисконтованих прибутків за певну кількість років стає рів­ною інвестиційним вкладам. У цьому випадку прибутки Д і витрати К ліцензійного проекту визначаються шляхом приве­дення до розрахункового моменту:

Іншими словами, норма рентабельності Е є та відсоткова ста­вка, при якій чиста приведена вартість ліцензії дорівнює нулю. Розрахункова норма рентабельності Е не менше 15-20 % .

Період окупності розраховують за формулою:

де К — інвестиції в купівлю ліцензії;

Д — щорічні грошові прибутки від використання ліцензії.