2.2. Проблеми інтеграції національної економіки в світову.

Соціально-економічні зміни в житті нашої держави торкнулися всіх без виключення сторін суспільного життя. Відступ від адміністративно-командної системи господарювання і управління потребує докорінної перебудови та реконструкції економіки, створення власної моделі економічного розвитку, яка відображає особливості нашої держави, бо як уже неодноразово підкреслювалось ми не в змозі бездумно копіювати західну модель економіки. Те, що Захід пройшов за декілька століть, нам необхідно зробити максимум за одне-півтора десятиліття. І якщо брати до уваги сучасні особливості економіки України, її принципово інші структури виробництва, механізми енергозабезпечення, а це істотні відмінності, специфіку геополітичного положення, то очевидною є необхідність власної концепції реформування української економіки.

Одною з складових економічних перетворень є інтеграція національної економіки в світову і, зокрема, європейську. На цьому шляху перед економікою України постає багато проблем, де найбільш істотною і невідповідність:

1. форм обліку і звітності, а також;

2. методик розрахунку більшості показників, які характеризують ступінь економічного розвитку держави, прийнятими в більшості країн світової співдружності.

Ця проблема загострилась в останні роки, коли Україна стала налагоджувати економічні і політичні зв’язки з зарубіжними країнами. Одною з перших вимог потенційних іноземних партнерів було надання інформації про економічне положення в нашій країні. Водночас, у зв’язку з несумісністю методик розрахунку показників та форм звітності ці вимоги у багатьох випадках виявилися незадоволеними, в результаті чого було упущено безліч можливостей співробітництва. У зв’язку з такою ситуацією Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 326 від 04.05.93 р. "Про концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики".

Для того щоб виконати цю постанову відповідні установи зайнялися розробкою нових форм обліку і звітності, що відповідають прийнятим в міжнародній практиці, а також розробкою методик розрахунку показників, які характеризують економічну ситуацію в країні зрівнюються міжнародними аналогами.

Вже перші кроки в цьому напрямку виявили, що більшість економічних показників, які прийняті в міжнародній практиці, в нашій країні просто не розраховувались, а для багатьох навіть не збиралась необхідна інформація. Так, наприклад, в міжнародних щорічних статистичних збірниках в розділі СРСР, а надалі Україна, Росія і Білорусь з семи показників, що рекомендовані Міжнародною організацією праці, розраховували і публікували лише один, в той час коли більшість країн розраховувало і публікувало п’ять шість показників.

В цій роботі приділяється увага деяким проблемам формування системи показників статистики праці і зайнятості в відповідності з міжнародними нормами та стандартами. Це один з найменш розвинених розділів вітчизняної статистики з точки зору сумісності з аналогічними показниками, які прийняті в інших країнах, так як більшість показників, що рекомендовані Міжнародною організацією праці в Конвенції про статистику праці № 160 від 1985 року, нашою статистикою не розрахувались.

Формуючи систему агрегованих показників статистики праці і зайнятості в Україні, за індикативну базу бажано прийняти показники і нормативи, які представлені у вищезгаданій Конвенції і Рекомендаціях по статистиці праці №170 від 1985 року, так як держави, які надають інформацію в щорічні статистичні бюлетені Міжнародної організації праці і 00Н, в основному дотримуються цієї класифікації.

Такий підхід дозволить, з одного боку, більш повно охарактеризувати ситуацію, що склалася в економіці України з боку основних даних про статистику праці у перехідному періоді, а з іншого боку, надасть можливість проведення порівняльного аналізу нашої країни з іншими державами.

Розглядаючи міжнародні публікації по статистиці праці і зайнятості в періодичних виданнях Міжнародної організації праці і 00Н, не можливо сказати, що всі без виключення країни, які публікують свої статистичні дані, суворо дотримуються положень Конвенції про статистику праці і Рекомендаціям по статистиці праці, які приймаються на сесіях Міжнародної організації праці. Рекомендований характер цих показників закріплений в статті 2 Конвенції про статистику праці № 160 від 07.07.85 рік: при розробці або перегляді понять, визначень та методології, що використовуються при зборі, обробці і публікації статистичних даних передбачених Конвенцією, держави-учасники враховують останні норми і керуючі принципи, які встановлені під егідою Міжнародною організацією праці, а також в статті 19 Рекомендацій по статистиці праці № 170 від 1985 року: “…держави-учасники повинні враховувати міжнародні рекомендації по статистиці праці, які встановлені під егідою Міжнародної організації праці і відповідні рекомендації інших міжнародних організацій ... повинні проводити перегляд понять, визначень і класифікацій, що використовуються при підготовці статистики праці, у відповідності із існуючою Рекомендацією, і, у випадку необхідності, переглядати або поновлювати їх в міру перегляду відповідних міжнародних норм або керівних принципів”[].