- •Методи статистики праці.
- •Завдання статистики праці.
- •1.4.Основні джерела статистики праці.
- •1.5 Основні Форми державної статистичної звітності з праці.
- •2.2. Проблеми інтеграції національної економіки в світову.
- •2.3. Рекомендовані системи показників статистики праці.
- •2.4. Вимоги, які ставляться до показників статистики праці.
- •3.2. Задачі статистики трудових ресурсів.
- •3.3 Основні показники статистики трудових ресурсів.
- •3.4. Методика розрахунку коефіцієнтів інтенсивності зайнятості та безробіття.
- •4.2. Статистика складу робочої сили.
- •4.3. Оцінка забезпеченості підприємств робочою силою.
- •5.2. Поняття робочого часу, його облік та структура.
- •5.3. Показники використання робочого часу.
- •5.4.Методика побудови й аналізу балансу робочого часу.
- •5.5 Показники змінності, безперервності, інтегральний показник завантаження робочих місць.
- •5.6 Джерела статистичних даних з використання робочого часу.
- •5.7. Статистичні методи виявлення резервів поліпшення використання робочої сили.
- •5.8. Методичні рекомендації з організації та проведення моментно- вибіркових спостережень використання робочого часу на підприємствах.
5.5 Показники змінності, безперервності, інтегральний показник завантаження робочих місць.
Для характеристики рівномірності або нерівномірності розподілу робочої сили по змінах, визначення ступеня використання змінного режиму і робочих місць у статистичній практиці застосовуються відносні показники - коефіціенти змінності, використання змінного режиму, безперервності й інтегральний (повний) показник завантаження робочих місць.
Коефіцієнт змінності характеризує рівномірність завантаження змін працівниками. Він розраховується шляхом розподілу кількості людино-днів, відпрацьованих у найбільше заповнену зміну (при розрахунку показника за період).
При визначенні коефіцієнта змінності на дату замість показника відпрацьованих людино-днів використовується показник чисельності робітників.
Наприклад, на підприємстві, де є 800 робочих місць, за місяць, що складається з 24 робочих днів, відпрацьовано по змінах наступне число людино-днів:
Цех |
І зміна
|
II зміна
|
III зміна
|
Усього
|
№ 1 № 2
|
10100 10000
|
4600 10600
|
1000 4000
|
15700 24600
|
Разом
|
20100
|
15200
|
5000
|
40300
|
Якщо на підприємстві в різних цехах найбільша за чисельністі є не одна зміна, а різні зміни (як у нашому випадку), коефіцієнт змінності розраховується шляхом розподілу людино-днів, відпрацьованих у всіх змінах по всіх цехах, на суму людино-днів, відпрацьованих у кожному цеху в найбільше заповнену зміну:
К змінності по заводу = 40300 = 403000 =1,95 (зміни)
10100+10600 20700
Це означає, що кожне фактично зайняте робоче місце щодня використовувалося в середньому 1,95 рази або підприємство фактично працювало в середньому 1,95 зміни.
Відношення коефіцієнта змінності до числа встановлених на підприємстві змін називається коефіцієнтом використання змінного режиму і показує рівномірність або нерівномірність розподілу робітників по змінах. У нашому прикладі:
К використання = 1,95 = 0,65 або 65%
змінного режиму 3
Тобто змінний режим в цеху був використаний на 65%.
При наявності декількох змін вищою межею коефіцієнта використання змінного режиму є одиниця, або 100%, що характеризує рівномірний розподіл робочої сили по змінах або повне використання змінного режиму. Проте це не означає повного використання робочих місць. Тому розглянуті вище коефіцієнти доповнюються коефіцієнтом безперервності .
Коефіцієнт безперервності визначається як відношення числа відпрацьованих людино-днів у найбільшу за чисельністю робітників зміну до числа людино-днів, які могли би бути відпрацьовані в одну зміну при повному завантаженні робочих місць. Така методика застосовується при визначенні коефіцієнта безперервності за той або інший періоди.
За даними приклада коефіцієнт безперервності складає:
К неперервності = 20100 = 20100 = 0,958, або 95,8% (-4,2%)
900 * 24 21600
Це означає, що робочі місця в найбільш численній зміні були завантажені на 95,8%. Отже, 900 людино-днів (21600-20700) не були використані через неповне завантаження робочих місць .
Коефіцієнт безперервності може бути обчислений і на визначену дату шляхом відношення чисельності робітників, зайнятих у найбільшій зміні , до числа робочих місць .
Таким чином, аналіз обчислених коефіцієнтів змінності і безперервності показує, що за рахунок нерівномірного завантаження змін невикористання робочих місць у найбільшу зміну складає (-4,2%) . Спільний вплив цих чинників характеризує інтегральний (повний) показник використання робочих місць (Кj). Він може бути обчислений двома шляхами:
1. Як добуток коефіцієнта використання змінного режиму і коефіцієнта безперервності У нашому прикладі :
Кj = 0,65 * 0,958 = 0,622 або 62,2% (-37,8%)
2. Як частка від розподілу кількості відпрацьованих людино-днів за весь розглянутий період на число людино-днів , що могло бути відпрацьоване при повному використанні робочих місць в усі робочі зміни. За даними приклада:
Kj = 40300 = 40300 = 0,622 або 62,2% (-37,8%)
900 * 24 * 3 64800
Отриманий показник свідчить про те, що робочі місця у всіх змінах були використані лише на 62,2%. Різниця між чисельником і знаменником показує, що внаслідок неповного завантаження робочих місць не були використані 24500 людино-днів. Якщо припустити, що середньодобовий випуск на підприємстві дорівнює 120 грн., то за 24500 людино-днів недовироблено продукції на 2940 тис. грн. (24500 * 120) .
Необхідно відзначити, що коефіцієнт використання робочих місць на більшості підприємств не визначається, що зв'язано з труднощами у визначенні числа робочих місць, особливо в умовах багатоверстатного обслуговування.
Коефіцієнт змінності може бути визначений за даними річної статистичної звітності підприємств по праці (форма № 2-ПВ річна). У формі вказується явочна чисельність робітників промислово-виробничого персоналу на кінець звітного року, у тому числі в найбільше численній зміні (загальна й в основних цехах). Таким чином, статистична звітність дозволяє визначати коефіцієнт змінності робітників на дату (один раз на рік), а не за період, що дає лише приблизне уявлення про змінність.
