5.3. Показники використання робочого часу.

Облік відпрацьованого і невідпрацьованого робочого часу в людино-днях і людино-годинах дозволяє розрахувати цілий ряд абсолютних та відносних показників, які дають в цілому достатньо повне уявлення про фонди часу, рівень і динаміку його використання. Система показників робочого часу включає слідуючи основні їх групи:

1. Показники, які характеризують календарний, табельний і максимально можливий фонди часу, а також коефіцієнти використання цих фондів.

2. Показники, які відображають тривалість робочого дня і робочого періода (місяця, кварталу, року), а також коефіцієнти використання сталої тривалості робочого дня, робочого періоду, інтегральний показник використання робочого часу.

3. Показники, які характеризують структуру і динаміку фондів робочого часу.

Використання робочого часу характеризується, в першу чергу, абсолютними показниками календарного фонду часу, табельного фонду часу і максимально можливого фонду робочого часу.

Календарний фонд часу дорівнює сумі всіх явок і неявок або добуток середньоспискової чисельності на кількість календарних днів в році.

Табельний фонд робочого часу вимірюється в людино-днях і начисляється шляхом віднімання із календарного фонду часу числа людино-днів святкових і вихідних.

Максимально можливий фонд часу (наявний час), тобто максимальна кількість часу, який би міг бути відпрацьований у відповідності з трудовим законодавством. Максимально можливий фонд робочого часу в людино-днях дорівнює календарному фонду, за виключенням числа людино-днів чергових відпусток і числа людино-днів святкових і вихідних.

На основі абсолютних показників робочого часу обчислють відносні показники використання робочого часу, які характеризують ступінь використання того або іншого фонду часу, шляхом визначення питомої ваги відпрацьованого часу в відповідному фонді робочого часу.

Для визначення ступеня використання робочого часу визначаються також: середньофактичну тривалість робочого періоду та середню встановлену тривалість (прийнята в плані).

Середньофактична тривалість робочого періоду показує скількі днів фактичної роботи приходиться на одного середньооблікового робочого за період.Вона визначається відношенням відпрацьованих людино-днів на середньоспискове число робочих.

Встановлена тривалість робочого періоду - це число робочих днів підприємства в даном періоді. Вона може бути обчислена відношенням табельного фонду часу до середньооблікової чисельності робочих.

Якщо поділити фактичну тривалість періоду на встановлену, то отримаємо коефіцієнт, який характеризує використання встановленої тривалості робочого періоду.

Для характеристики використання робочого дня визначають показники середньофактичної (повної і урочної) і середньої встановленої тривалості робочого дня.

Середньофактична тривалість робочого дня показує число годин фактичної роботи, які приходяться в середньому на одного робочого за один день. Повна тривалість робочого дня визначається як частка від ділення відпрацьованих людино-годин, включаючи понад урочні, на число відпрацьованих людино-днів. Урочна тривалість робочого дня - це відношення фактично відпрацьованих людино - годин, в урочний час за зміну, до числа відпрацьованих людино-днів.

Середня встановлена тривалість робочого дня визначається виходячи з тривалості робочого дня, яка встановлена трудовим законодавством України. Але вона неоднакова для всіх робітників, які зайняті в економіці. Звідси - середня встановлена тривалість робочого дня може бути розрахована на основі даних про чисельність окремих груп робітників, які мають відповідну (для кожної групи) встановлену тривалість робочого дня. З цією ціллю використовують середню арифметичну зважену.

Ступінь використання встановленої тривалості робочого дня визначається шляхом відношення середньофактичної тривалості до встановленої.

В статистиці праці обчислюються також показник, який відображає використання робочого часу з урахуванням неявок робітників на роботу, простоїв, тобто з урахуванням втрат робочого часу не тільки цілодобових, але і внутрішньозмінних.

Цей показник називається інтегральним показником використання робочого часу. Він характеризує використання урочного (на відміну від показника використання максимально можливого фонду в людино-днях, який відображає використання урочного та понадурочного часу) і обчислюється шляхом ділення числа відпрацьованих в урочний час людино-годин на число людино-годин, які повинні бути відпрацьовані на протязі даного періоду, тобто на максимально можливий фонд часу в людино-годинах.

Цей показник можна розрахувати також шляхом множення коефіцієнта використання робочого часу на коефіцієнт використання урочної тривалості робочого дня. Також його можна розрахувати і як відношення середнього числа годин, які відпрацював один робітник в урочний час, до максимально можливого числа годин його роботи в періоді.

При вивченні використання робочого часу велику увагу приділяють збиткам робочого часу. Збитки робочого часу породжуються багатьма факторами. Серед них можна назвати такі причини внутрішнього характеру, як:

- недосконала організація праці і виробництва на підприємстві;

- недоліки в системі планування та нормування праці;

- порушення трудової дисципліни (прогули, явки на роботу в нетверезому стані, несвоєчасний початок роботи та передчасне її закінчення, відлучки під час робочого дня та інші, часто зафіксовані, втрати робочого часу);

-плинність робочих кадрів;

-несприятливі умови праці по робочим місцям, які сприяють збільшенню випадків захворювання і виробничого травматизму;

-проведення різних суспільних заходів в робочий час, необґрунтовані відпустки з дозволу адміністрації.

Неповне використання робочого часу є причиною значних втрат в масштабах тієї чи іншої галузі економіки.

Обсяг продукції, недоданої із-за неповного використання робочого дня (ΔV), визначається наступним чином:

ΔV= ,

де - середньогодинна виробітка продукції (в порівняних цінах) на одну відпрацьовану людино-годину в даному періоді, тис.грн.;

l_пл., l_фак. - середньовстановлена планова та фактична тривалість робочого дня, годин;

t - кількість людино-днів, фактично відпрацьованих в даному періоді на підприємстві.

Базисною величиною для розрахунку втрат робочого часу є максимально можливий фонд робочого часу - табельний фонд робочого часу за відрахуванням числа чергових відпусток.

Перевідною величиною, яка використовується в аналізі втрат робочого часу, є середньофактична тривалість робочого дня на підприємствах, яка визначається як частка від ділення відпрацьованих робітниками за одиницю часу людино-годин (урочних та понадурочних) на число відпрацьованих за цей період людино-днів.

Матеріальні збитки від втрат робочого часу (Δt) визначається наступним чином:

Δt = V / t * t^|,

де V - продукція в оптових цінах підприємства на початок року, тис. грн..;

t - число фактичного відпрацьованих робочими людино-днів;

t^| - втрати робочого часу (простої, прогули і т. д.).

Значний розмір матеріальних збитків в галузях економіки свідчить, як правило, про недосконалий механізм господарювання, про недостатній рівень виховної роботи, які є причиною відсутності у відповідного прошарку робочих зацікавленності в економії праці, недостатньої їх орієнтації на кінцевий результат, зниження виконавчої дисципліни.

Величина втрат робочого часу впливає на ріст продуктивності праці.

Ріст продуктивності праці за рахунок зниження втрат робочого часу (ΔW) визначається наступним чином:

ΔW = W^| / W,

де W^| - виробітка продукції на 1 робітника промгрупи з урахуванням втрат робочого часу, грн.;

W - виробітка продукції на 1 робітника промгрупи, грн.

Розглянемо методику розрахунку цих показників на прикладі, скориставшись даними про використання робочого часу на промисловому підприємстві.

Приклад:

Маємо слідуючи дані про використання часу робочими за звітний квартал (90 днів, в тому числі вихідних та святкових -25): Відпрацьовано людино-днів 17100 Число людино-днів простоїв 100 Щорічні відпустки 800 Відпустки по навчанню 200 Відпустки по вагітності та родам 350 Хвороби 450 Інші неявки, дозволені законом 230 Прогули 50 Неявки з дозволу адміністрації 220 Вихідні і святкові 7500 Всього неявок, людино-днів

Відпрацьовано людино-годин, всього 135090 в тому числі понадурочне 5130 Встановлена тривалість робочого дня

для 270 робочих 8,2 години для 30 робочих 7,2 години

Рішення:

Календарний фонд робочого часу (КФ) складає суму явок і неявок за квартал:

КФ = 17100+100+800+200+350+450+230+50+220+7500 = 27000 людино-днів

Табельний фонд робочого часу (ТФ) дорівнює календарному за відрахуванням людино-днів святкових та вихідних:

ТФ =27000-7500 =19500 людино-днів

Максимально можливий фонд робочого часу (МФ) менший за табельний на суму людино-днів щорічних відпусток:

МФ = 19500-800 = 18700 людино-днів

Коефіцієнти використання календарного:, табельного та максимально можливого фондів часу визначається відношенням відпрацьованих людино-днів до величини відповідного фонду. В нашому випадку ці показники складають:

коефіцієнт використання: КФ = 17100/27000=0,633 або 63,3% (-36,7%)

коефіцієнт використання: ТФ = 17100/19500=0,876 або 87,6% (-12,4%)

коефіцієнт використання: МФ = 17100/18700=0,914 або 91,4% (-8,6%)

Це значить, що календарний фонд часу недовикористано на 36,7% (100-63,3), табельний - на 12,4% (100-87,6), а максимально можливий- на 8,6%(100-91,4).

Чим ближче величина розрахованих коефіцієнтів до 100%, тим краще використовується відповідний фонд часу.

Для визначення ступеня використання робочого періоду (в даному випадку кварталу) необхідно розрахувати два показники: середньофактичну тривалість робочого періоду і середньовстановлену тривалість (прийняту в плані).

Здійснимо розрахунок цих показників, використовуючи дані нашого прикладу:

Середньофактична тривалість робочого кварталу складає: 17100/(27000/90)=57 днів,

де - 300 - середньоспискове число робітників (відношення суми явок і неявок робочих за квартал до його тривалості).

Середньовстановлена тривалість робочого кварталу буде дорівнювати числу робочих днів, тобто 65 (90-25) або 19500/300=65 днів.

Звідси коефіцієнт використання числа днів роботи одного робочого за квартал (тривалості робочого періоду) складає: 57/65=0,877, або 87,7%.

Таким чином встановлена тривалість робочого кварталу була використана на 87,7%. Недовикористана величина тривалості робочого періоду складає 8 днів, або 12,3% (100-87,7).

Середньовстановлену тривалість періоду можна визначити виходячи з максимально можливого фонду часу. В даному випадку він складає:

18700/300=62,3 дні,

звідси показник використання робочого кварталу: 57/62,3=0,914, або 91,4%.

За даними прикладу, розглянуті показники складають:

Середньофактична тривалість робочого дня (повна): 135090/17100=7,9 години

Середньофактична тривалість робочого дня (урочна):

(135090-5130)/17100=129960/17100=7,6 години

Середньовстановлена тривалість робочого дня: (8,2*270+7,2*30)/300=8,1 години.

Коефіцієнт використання тривалості робочого дня:

повної - 7,9/8,1=0,975 , або 97,5%,

понадурочної - 7,6/8,1=0,938 , або 93,8%.

Таким чином, щоденно недовикористовувалось з урахуванням понадурочних часів роботи 0,2 години (7,6-8,1). Різниця між показниками повної та урочної тривалості робочого дня дозволяє визначити ту частину невикористаного часу, яка перекривається понадурочними роботами. В нашому прикладі це 3,7% (97,5-93,8), або 0,3 години (0,5-0,2).

Інтегральний (повний) коефіцієнт використання робочого часу відображає ступінь використання робочого часу як внутріробочого дня, так і внутріробочого періоду. Його можна отримати прямим способом та на основі обчислених коефіцієнтів використання робочого періоду і робочого дня.

В першому випадку інтегральний показник дорівнює частці від ділення фактично відпрацьованих людино-годин в урочний час на ту кількість людино-годин, яку могли б відпрацювати середньоспискова кількість робочих при середній встановленій тривалості робочого періоду і робочого дня, т.б. на табельний або максимально можливий фонд часу, який виражено в людино-годинах.

В другому випадку розглянутий показник буде дорівнювати добутку коефіцієнтів використання робочого періоду та робочого дня.

З урахуванням даних прикладу інтегральний показник буде дорівнювати:

К¦= 129960/(300*65*8,1)=129960/157950=0,823 або 82,3% (-17,7%)

К¦=0,877*0,938=0,823 або 82,3% (-17,7%)

Перший метод розрахунку дозволяє встановити кількість людино-годин, яка не була відпрацьована в зв'язку з неповним використанням робочого періоду і робочого дня. Вона складає по нашим даним 27990 людино-годин (129960-157950).

Загальний фонд відпрацьованого часу, який виражено в людино-годинах, формується під впливом трьох факторів: чисельності робітників, тривалості робочого періоду, тривалості робочого дня. При вивченні динаміки цього фонду можна встановити в якій мірі зміна кількості відпрацьованих робітниками людино-годин обумовлена впливом змін кожного з перелічених факторів як в абсолютному, так і відносному виразі. З цією метою застосовується індексний метод.

Якщо позначити середньооблікову чисельність робочих в звітному або базисному періодах відповідно через а₁ та а₀, тривалість робочого періоду - через в₁ і в₀ ,а середньофактичну тривалість робочого дня - через с₁ і с₀, то зміна загальної чисельності відпрацьованих людино-годин в цілому та за рахунок окремих факторів складе:

1) загальна зміна фонду часу за рахунок всіх трьох факторів (а,в,с):

І_авс = а ₁в₁ с₁ / а ₀в₀ с₀ (в відносному виразі)

Δ_авс = а ₁в₁ с₁ - а ₀в₀ с₀ (в абсолютному виразі)

2) за рахунок фактора а, т.б. за рахунок зміни чисельності робочих:

І_а = а ₁в₀ с₀ / а ₀в₀ с₀ (в відносному виразу)

Δ_а = а ₁в₀ с₀ - а ₀в₀ с₀ =(а ₁ -а ₀ )в₀ с₀ (в абсолютному виразі)

3) за рахунок фактора в, т. б. зміни тривалості робочого періоду:

І_в = а ₁в₁ с₀ / а ₁в₀ с₀ (в відносному виразу)

Δ_в = а ₁в₁ с₀ - а ₁в₀ с₀ = а₁ (в ₁ -в ₀ ) с₀ (в абсолютному виразі)

4) за рахунок фактора с, тобто зміни тривалості робочого дня:

І_с = а ₁в₁ с₁ / а ₁в₁ с₀ (в відносному виразу)

Δ_с = а ₁в₁ с₁ - а ₁в₁ с₀ = а₁ в₁ (с ₁ -с ₀ ) (в абсолютному виразі)

Наприклад, маємо слідуючи дані за базисний та звітний періоди:

Показники	Умовні позначки	Базисний період	Звітний період
1. Середньооблікова чисель ність робітників, чол.	а	280	300
2. Середньофактична тривалість робочого кварталу, днів	в	56	57
3. Середньофактична тривалість робочого дня, години	с	7,8	7,6
4. Відпрацьовано людино-годин, всього	авс	122304	129960

З урахуванням цих даних і проведеної методики отримаємо слідуючи дані:

1) Загальне збільшення відпрацьованих людино-годин складає (а,в,с):

6,2%, або 7656 люд.-годин.

Іавс= 129960/122304=1,062 або 106,2% (+6,2%)

Δавс = 129960-122304=7656 люд.-годин.

2) За рахунок збільшення чисельності робочих (а) кількість відпрацьованих людино-годин збільшилось на 7,1%, або на 8736 людино-годин:

Іа = (300*56*7,8) / (280*56*7,8) = 131040/122304=1,071 або 107,1% (+7,1%)

Δа=(300-280)*56*7,8=+8736 люд.-годин.

3) За рахунок збільшення тривалості робочого кварталу (в) приріст відпрацьованих людино-годин складає 1,8%, або 2340 людино-годин:

Ів = (300*57*7,8) / (300*56*7,8) = 133380 /131040 = 1,018 або 101,8% (+1,8%)

Δв = 300(57-56)7,8=+2340 люд.-годин.

4) За рахунок зменшення тривалості робочого дня (с) кількість відпрацьованих людино-годин зменьшилась на 2,6% або на 3420 люд.-годин:

Іс = (300*57*7,6) /(300*57*7,8) = 129960/133380=0,974 або 97,4% (-2,6%)

Δс=300*57(7,6-7,8)=-3420 люд.-годин.

Результат сумісного впливу всіх трьох факторів в нашому прикладі дорівнює: Δавс=Δа+Δв+Δс=8736+2340+(-3420)=+7656 люд.-годин, що співпадає з раніш проведеним розрахунком загального приросту відпрацьованих людино-годин.

Взаємозв'язок обчислених факторних індексів має вигляд:

Іавс = Іа*Ів*Іс = 1,071*1,018*0,974=1,062.