5.2. Поняття робочого часу, його облік та структура.

Відомо, що час зайнятих у економіці трудових ресурсів складається з робочого та позаробочого часу. Робочий час - це та частина фонду часу працівників, яка використовується, чи повинна використовуватися, на виробництво матеріальних та духовних благ або виконувати визначений обсяг роботи. Позаробочий час можливо умовно розділити на :

1) позаробочий час пов'язаний з працею на виробництві, в установі (пересування до міста праці і назад, обідня перерва і т. д.), з купівлею товарів, наглядом за дітьми і т. п.

2) вільний час (відпочинок, підвищення культурного рівня, самоосвіта, виховання дітей і т. п.)

Величина робочого та вільного часу працівників, а також характер його використання зумовлено ступенем розвитку суспільного виробництва, та перш за все рівнем продуктивності праці. Необхідно відмітити, що робочий та вільний час - дві взаємопов'язані категорії економічного розвитку суспільства. З одного боку раціональне використання робочого часу є важливим резервом росту виробництва, з іншого - раціональне використання вільного часу, спрямоване на доцільний відпочинок та всебічний розвиток працівників, сприяє також подальшому росту продуктивності праці. Саме під таким кутом бачення й повинні розглядатися ці категорії у статистиці праці.

Статистика праці останнім часом приділяє більше уваги вивченню бюджету часу працівників. З цією ціллю органи державної статистики проводять спеціальні вибіркові дослідження викоистання робочого часу на підприємствах, організаціях тощо.

Найважливішим завданням статистики праці є визначення кількості вкладеної у виробництво праці та виробничих втрат. Кількість самої праці вимірюється, як зазначав Карл Маркс у "Капіталі", "… її довготривалістю, робочим часом, а робочий час знаходить, у свою чергу, свій масштаб у визначених частках часу, які є: час, день, і т.д."². Кількість праці, обумовленої в одиницях часу, К. Маркс визначає "екстенсивною величиною праці".

В якості основних одиниць вимірювання робочого часу у статистиці праці як правило використовуються людино-день та людино-година.

Відпрацьований людино-день - це день, коли працівник прийшов на роботу та розпочав її незалежно від кількості годин його практичної роботи в цей день.

Людино-день цілодобового простою - вважається день коли робітник вийшов на роботу але фактично її не розпочинав з тих або інших причин. До цілодобових простоїв відносяться також людино-дні невиходів на роботу, дозволених адміністрацією у зв'язку з простоєм (так названі "умовні явки").

Цілодобові простої включають до кількості явок, але не враховуються як відпрацьовані людино-дні.

Людино-днем неявки вважається день, коли працівник нез'явився на роботу, незважаючи на те, повинен він був в цей день працювати чи ні.

Загальна сума людино-днів явок та неявок (включаючи святкові та вихідні дні) усіх працівників за певний термін часу називається календарним фондом часу в людино-годинах. Календарний фонд часу може бути отриманий також множенням кількості календарних днів у періоді на середньоспискову чисельність працівників.

Людино-дні неявок на роботу вивчаються статистикою праці у розрізі причин. До причин неявок відносяться: вихідні та святкові дні, чергові відпустки, відпустки за навчанням, відпустки за вагітністю та родами, хвороби, виконання державних обов'язків, інші неявки, дозволені законом, неявки з дозволу адміністрації, прогули. Більш детально стосовно причин неявки буде сказано при розгляді показників використання робочого часу та методики складання балансу робочого часу.

Облік робочого часу в людино-днях недостатній для уяви про обсяг вкладеної у виробництво праці, так як відпрацьований людино-день може бути різним за своєю тривалістю, можуть мати місце перерви, втрата робочого дня. У зв'язку з цим статистика веде облік робочого часу і в людино-годинах. При цьому окремо враховуються відпрацьовані людино-години внутрішньозмінних перерв.

Відпрацьованими людино-годинами потрібно вважати час фактичної роботи одного працівника. Практично людино-година, враховується як відпрацьована, не завжди складається з 60 хвилин праці. Короткі перерви під час роботи не підлягають під загальний облік, їх можливо виявити лише за допомогою спеціально організованих спостережень.

За режимом роботи відпрацьовані людино-години поділяють на визначений та позавизначений час, при цьому наявність позавизначених часів роботи говорить про недоліки в організації праці і є головним наслідком неритмічної праці. Позавизначеними годинами вважаються години, що були відпрацьовані понад нормальну довготривалість робочого дня, встановлену законом, а також години відпрацьовані в ті дні, які за встановленним графіком мають бути вихідними.

Людино-години внутрішньозмінних перерв - це час в середині робочого дня, коло працівники не виконують виробничих зобов'язань.

Внутрішньозмінні перерви поділяють на внутрішньозмінні втрати робочого часу та внутрішньозмінний час невикористаний на виробництві за поважними причинами.

До першого виду внітрішньозмінних перерв відносять невикористані внутрішньозмінні простої працівників та інші втрати робочого часу (запізнення на роботу, завчасні уходи з роботи, відсутність на робочому місці через неповажні причини). До другого - відносяться: часи перерв годувальниць; години не відпрацьовані за хворобою, години виконання державних зобов'язань та інше.

Необхідно зазначити, що використані внутрішньозмінні простої вносяться до звітності до відпрацьованих людино-годин (таким чином не виконуючи свої головні обов’язки працівники в цей час зайняті на інших роботах), але ці людино-години витрачають з меншою ефективністю а тому, повинні бути виділені з загальної кількості людино-годин.

Внутрішньозмінні простої робітників мають враховуватись за причинами виникнення (поломка та ремонт обладнання, неотримання сировини, матеріалів, відсутність електроенергії і т. д.). Нажаль діюча практика поточного обліку простоїв не дозволяє відображати внутрішньозмінні простої у повному обсязі, а тому наведені в звітності данні перебільшують кількість фактичних відпрацьованих людино-годин та відповідно зменшують кількість людино-годин внутрішньозмінних простоїв.

У зв’язку з цим велике значення для характеристики використання робочого часу має спеціальне дослідження. До числа таких досліджень відносять фотографії та самофотографії робочого дня, тобто записи всіх випадків невикористання робочого часу у середині зміни (дня), спеціальними спостерігачами (фотографія робочого дня) або самими працівниками (самофотографія) з вказівками причин та довготривалості кожної перерви на роботі.

Недоліком фотографії робочого дня є необхідність залучення для виконання такого методу спостереження значної кількості спостерігачів. Під час проведення самофотографії робочого дня не реєструються відомі елементи суб'єктивного порядку, зокрема недостатньо ретельна реєстрація перерв в роботі, що виникають за вини працівника.

У зв'язку з цим широке використання набув статистичний метод вибіркових миттєвих спостережень за використанням робочого часу, як більш простий та не такий трудомісткий метод ніж фотографія робочого дня. Ідея цього метода полягає в тому, що визначені спостерігачі обходять за визначеним маршрутом робочі місця та відмічають в маршрутних листах спостереження стан в якому вони застають працівника на робочому місці при кожному обході (робота за верстатом, підготовка до роботи, простій тощо). Для отримання вірогідних даних необхідно зробити достатню кількість вибіркових спостережень, які визначають за спеціальними формулами, що основані на статистичній теорії вибірки.