4.3. Оцінка забезпеченості підприємств робочою силою.

Однією з важливих задач статистики праці є перевірка в якій мірі фактична чисельність персоналу відповідає нормативній, тобто, іншими словами, виділення забезпеченості підприємства, об'єднання робочою силою, яка знаходить своє вираження або в надлишку, або в економії чисельності.

Забезпеченість підприємства робочою силою перевіряється за звітними даними шляхом зіставлення фактичної середньоспискової чисельності працівників з нормативною, тобто:

±Δабс.=Т₁-Т_норм..,

де Δ- абсолютна економія (-), або надлишок (+) робочої сили,

Т₁ і Т_норм - відповідно фактична і нормативна чисельність персоналу.

Отриманий результат називається абсолютним результатом використання робочої сили.

Але оскільки план по чисельності персоналу розраховані на випуск продукції в певному обсязі, необхідно при оцінці забезпеченості робочою силою прийняти до уваги ступень виконання плану по випуску продукції. З врахуванням цього визначають відносний результат:

±Δ= Т₁ – Т_норм. * І_вик.

де ±Δ - відносний надлишок (+), економія (-) робочої сили,

І_вик. - індекс виконання виробничого завдання.

Наприклад, маємо наступні дані про чисельність працівників та випуск продукції.

Показники	План	Фактично
Товарна продукція, грн. Промислово-виробничий персонал, чол. В т.ч. робітники, чол.	1250 250 200	1200 246 200

Порівнюючи фактичну чисельність промислово-виробничого персоналу з нормативною, можна зробити висновок про наявність абсолютної економії робочої сили, яка дорівнює 4 чол.

±Δабс = 246-250= - 4 (чол.)

В нашому випадку план по виробництву виконаний на 96% (1200/1250*100), тобто недовиконання плану складає 4%. Звідси і норма за чисельності має бути знижена на 4%, тобто доведена до 240 чол. (250*0,96=240). Маємо відносні перевитрати (надлишок) робочої сили 6 чол,

±Δвідн = 246-240 = 6 (чол.)

Більш вірним було б визначити відносний результат тільки у відношення однієї категорії промислово-виробничого персоналу - робітників, оскільки саме та категорія безпосередньо пов’язана з виконанням плану виробництва. В цьому випадку відносний результат використання робочої сили буде визначатися наступним чином:

По категорії робітників:

±Δвідн =200 - 200*0,96 = +8 (чол.) відносний надлишок 8 чол.

По іншим категоріям:

±Δабс. = 46-50 = -4 (чол) - абсолютна економія 4 чол..

По всьому помислово-виробничому персоналу:

±Δ відн = +8-4 = +4 (чол.) – відносний надлишок 4 чол.

Нескладно побачити, що відносний надлишок (перевитрати) робочої сили є наслідком невиконання плану по росту продуктивності праці, а економія, навпаки, наслідком зростання продуктивності праці. Так, в нашому прикладі, по категоріях робітників, якщо б фактична продуктивність праці не перевищувала б планового рівня, тобто складала би 6,25 тис. грн. (1250/200), то для випуску продукції на 1200 тис. грн. знадобилося б 1200/6,25 =192 робітника. Фактично ж чисельність робітників складала 200 чол.

Відносний надлишок = 200-192 = +8 (чол.)

4. Статистичне вивчення руху чисельності робочої сили. Вимір сезонних коливань у її чисельності

Робоча сила підприємств, організацій, як і трудові ресурси в цілому, знаходяться в процесі руху. Тому поряд із вивченням чисельності і складу працівників статистика відбиває зміна числа працівників і вивчає рух їхньої чисельності на кожному підприємстві, об'єднанні, галузі. Для вивчення процес руху робочої сили окремих підрозділів економіки статистика праці використовує систему абсолютних показників, призначення якого складається в тому, щоб відбити загальну динаміку чисельності працівників, обіг робочої сили, їх плинність, змінюваність, сталість кадрів, оборотність робочих місць.

Розглянемо методику розрахунку та аналізу показників руху працівників відповідно до перерахованих напрямків.

Уявлення про загальну динаміка чисельності працівників можна одержати шляхом порівняння облікових чисел на декілька дат або середніх облікових чисел за декілька періодів, тобто способи визначення індексів чисельності.

Так, наприклад, індекс чисельності може бути розраховане як відношення чисельності на кінець періоду до чисельності на початок періоду. Розрахунок цих показників провадиться, як правило, по окремих категоріях працівників. Якщо, наприклад, число працівників на початок місяця було дорівнює 1000 чоловік, протягом місяця було прийнято 30, а звільнено 35 чоловік, то індекс чисельності працівників:

І_числ=1000+30-35/1000=0,995 або 99,5% (-0,5%)

Чисельність працівників у розглянутому випадку змінилася на 0,5 відсотка у бік зменшення.

Індекс чисельності дозволяє судити про зміну чисельності за визначений період, але не характеризує інтенсивності руху робочої сили. Може трапитися, що чисельність працюючих на кінець аналізованого періоду дорівнює чисельності їх на початок періоду, проте це не виходить, що протягом усього періоду не було руху робочої сили .

Рух робочої сили - являє собою процес поповнення, вивільнення та переміщення облікової чисельності працівників.

До числа прийнятих включаються особи, які зараховані в звітному періоді на підприємство (організацію) наказом (розпорядженням) власника підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про прийом на роботу.

До числа звільнених включаються усі працівники, які залишили роботу на цьому підприємстві незалежно від причин звільнення.

До числа прийнятих і звільнених не включаються працівники, які переміщуються в межах одного підприємства; ті, кого залучено до роботи по спеціальних договорах з державними організаціями; прийнято на роботу за сумісництвом; працівники, які виконують роботу за договорами цивільно-правового характеру при умові, що ці працівники зараховані в списках інших підприємств (організацій) і мають запис в трудовій книжці.

Для вивчення руху робочої сили усередині досліджуваного періоду визначають її обіг. При цьому варто розрізняти зовнішній обіг робочої сили і внутрішнього обігу. Зовнішній обіг - це прийом робітників на підприємство і їхні звільнення з підприємства. Внутрішній обіг характеризуються переходом робітників з однієї категорії в іншу, переміщенням його усередині підприємства.

Характеристикою абсолютного розміру обігу працівників є чисельність працівників прийнятих на підприємство (обіг по прийому) або звільнених із нього (обіг по звільненню - вибуттю). Сума прийнятих і звільнених працівників складає загальний абсолютний обіг робочої сили за звітний період.

Прийом працівників на підприємство вивчають по джерелах, а звільнення по причинах. Особливо детально вивчаються причини звільнення працівників. Це пов'язано з тим, що прийом нових працівників може бути викликаний не тільки збільшенням обсягу вироблених робіт, але і необхідністю заміни по різноманітних причинах працівників. Інакше кажучи, причиною обігу по прийомі часто є обіг по звільненню.

У залежності від причин вибуття розрізняють необхідний і зайвий обіг по звільненню.

До необхідного обігу відносять випадки звільнення з причин виробничого або загальнодержавного характеру: у зв'язку зі зменшенням обсягу виробничої роботи, механізацією виробничих процесів, більш раціональною організацією праці; призивом в армію, направленням на навчання й інших незалежних причин. Необхідний обіг по звільненню не завжди викликає потребу в наборі нової робочої сили.

До зайвого обігу відносять звільнення з інших причин, які не викликані загальнодержавною або виробничою необхідністю: за власним бажанням; за порушення трудової дисципліни; в зв'язку з невідповідною кваліфікацією працівника; у зв'язку з рішенням судових органів. Таке вибуття звичайно викликає необхідність притягнення нової робочої сили на підприємство.

Випадки зайвого обігу з вибуття працівників складають плинність робочої сили. Плинність являє собою стихійне переміщення робочої сили, проте у відомій мірі може регулюватися державою.

Цілком очевидно, що розглянутих показників недостатньо для характеристики явища, його інтенсивності. Тільки на основі абсолютних показників неможливо здійснювати порівняння інтенсивності руху чисельності працівників на різних підприємствах і ділянках виробництва.

З цією метою їх доповнюють системою відносних показників. Відповідно до визначеної методики базою для розрахунку цих показників служить показник середньооблікової чисельності працівників.

З урахуванням цього визначають:

коефіцієнт обігу по прийому: К_пр=П/Т_об (відношення числа прийнятих на підприємство за період до средньооблікової чисельності працівників);

коефіцієнт обігу по звільненню: К_зв=З/Т_об (відношення звільнених з підприємства за період до середньооблікової чисельності працівників);

коефіцієнт загального обігу: К_заг=(П+З)/Т_об = К_пр+К_зв (відношення суми прийнятих і звільнених працівників з підприємства до середньооблікової чисельності працівників або сума коефіцієнтів обігу по прийому та звільненню за період);

коефіцієнт плинності: К_плин =І_зайв/Т_об (відношення зайвого обігу по звільненню за період до середньооблікової чисельності працівників);

коефіцієнт необхідного обігу: К_необ= Н_об/Т_об (відношення необхідного обігу по звільненню за період до середньооблікової чисельності працівників).

Поряд із показником плинності статистика праці обчислює й інші показники, що характеризують стійкість, стабільність кадрів на виробництві. До них, зокрема, ставляться коефіцієнт змінюваності (заміщення) робочої сили, коефіцієнт сталості робочих кадрів, коефіцієнт оборотності робочих місць.

Коефіцієнт змінюваності (заміщення) робочої сили визначається відношенням меншого з чисел прийнятих і звільнених до облікового числа працівників, що замінилися за період із тих що мали місце на початок денного періоду. Чим менше значення коефіцієнта заміщення, тим вище стійкість кадрів.

В літературі можна зустріти й іншу інтерпретацію цього показника. Так, може бути обчислений коефіцієнт обігу потребуючої заміни: як відношення числа вибулих осіб, замість яких повинні бути прийняті на підприємство нові робітники, до средньооблікової чисельності персоналу.

Коефіцієнт сталості кадрів обчислюється як відношення чисельності працівників, які працювали весь період (рік) до середньооблікової чисельності персоналу. (Чисельність тих, хто працював весь рік, дорівнює чисельності працівників на початок періоду мінус число звільнених плюс звільнені в звітному році з числа прийнятих в цьому ж періоді).

Чим більше значення цього показника, тим колектив стабільний:

коефіцієнт сталості кадрів: К_стал = Т^| /Т_об = ( Т_{поч.року} - З+З^| ) / Т_об ,

де Т^| - чисельність працюючих, які проробили весь рік на підприємстві;

Т_об – середньооблікова чисельність працівників за період на підприємстві;

Т_{поч.року} – чисельність працівників на початок року на підприємстві;

З – звільнені з підприємства на протязі року;

З^| - звільнені з підприємства з числа прийнятих працівників на протязі року.

Коефіцієнт обіговості робочих місць - це відношення числа усіх вибулих працівників (робітників) до числа місць, на яких сталася заміна працівників.

Показник можна обчислити по причинах вибуття, у тому числі по причинах плинності:

коефіцієнт обіговості: К_обіг= З/Т_об- Т^|

Необхідно відзначити, що розглянуті показники не охоплюють ще всі сторони злагодженого процесу руху робочої сили, частина з них, крім того, страждає визначеними недоліками з погляду методики побудови .

Наприклад, показники, що характеризують інтенсивність руху кадрів, базуються на використанні показника середньооблікової чисельності, що методично не цілком коректно. Так, у чисельнику коефіцієнтів обігу по прийомі і звільненню відбиваються накопичені результати за період, що непорівнянні зі знаменником, де знаходиться середній показник. Крім того, средньооблікова чисельність не включає ряд складових у списку осіб, що можуть потрапити в обіг по прийому або вибуттю.

Далі, розглянуті показники не дають можливість характеристики інтенсивності внутрішньорічного обігу кадрів, тобто числа прийнятих і звільнених на протязі даного періоду.

Наявність такого показника дозволило б характеризувати зміну чисельності працівників, що знаходилися в списках на початок року, характеризувати рух чисельності плинних кадрів, а також відновлення облікового складу.

У зв'язку з цим у економічній літературі ставлять питання про необхідність розрахунку показників інтенсивності обігу (по звільненню) стосовно облікової чисельності на початок року, а не середньооблікової як це звичайно здійснюється на практиці, а також про введення в статистичну звітність показника внутрішньорічного обігу.

Показники руху робочої сили дозволяють незважаючи на деяку методичну неточність давати цілком придатні, достатні для практики результати.

Основною формою статистичного спостереження за рухом робочої сили на підприємствах є статистична звітність з праці. Дані про рух робочої сили відображаються у формі 3-ПВ квартальної “Звіт про використання робочого часу”.

Обчислити вищеназвані показники, використовуючи дані балансу робочих кадрів (без внутрішнього обігу).

Приклад.

Маємо дані про чисельність, прийом і вибуття робітників по підприємству за рік, чол.

Складалося за списком на початок року 880

Прийнято:

- по оргнабору 20

- закінчивших ПТУ 30

- переведено з інших організацій 5

- самим підприємством 40

Вибуло:

- переведено на інші підприємства, організації 10

-в зв'язку з закінченням строку договору або виконанням

роботи 15

-в зв'язку з переходом на навчання, призовом в армію,

виходом на пенсію і з інших причин передбачених

законом 25

- з власного бажання 35

-звільнено за прогул і інші порушення трудової дисципліни 2

Складалося за списком на кінець року 888

Примітка: з числа прийнятих за звітний рік звільнено 7 чол.

Рішення:

Обіг по прийому (сума прийнятих за рік): 20+30+5+40=95 чол.

Обіг по звільненню (сума звільнених): 10+15+25+35+2=87 чол.

Загальний (валовий) обіг: 95+87=182 чол.

Необхідний обіг (число звільнених з причин виробничого й загальнодержавного характеру):

Н_об =10+15+25=50 чол.

Зайвий обіг (абсолютний розмір плинності):

І_зайв =35+2=37 чол.

Для розрахунку відносних показників визначимо середньооблікову чисельність робітників: (880+888)/2=884 чол.

Коефіцієнти обігу робітників:

по прийому : К_пр = 95/884*100=10,8%

по звільненню: К_зв. = 87/884*100 =9,8%

загального обігу: К_заг =182/884*100 = 20,6%

коефіцієнт плинності: К_плин= 37/884*100 = 4,2%

Обчислений нами коефіцієнт плинності робітників показав, що частка звільнених через плинність стосовно загальної (середньої) чисельності робітників склала 4, 2 %.

Коефіцієнт змінюваності: К_зам=87/880* 100=9,9%

Значення цього показника свідчить про те, що за даний рік частка робітників, що замінилися із тих, що були у наявності на початок року, складає майже 10%. Зменшуючи значення цього показника можна досягти стійкості колективу підприємства.

Коефіцієнт сталості: К_стал =880-87+7 =880 *100=90,5%

884 884

Коефіцієнт сталості кадрів показує, що питома вага робітників, що знаходилися в списках цілий рік, до середньорічної чисельності складає 90,5%. Збільшення величини цього коефіцієнта показує зростаючу стабільність колективу.

Коефіцієнт обіговості: К_обіг = 87 =1,04

884-800

Коефіцієнт обіговості робочих місць показує, що на 84 робочих місцях на протязі року зміна робочої сили склала у середньому 1,04 рази.

Скорочення плинності робочої сили - значний резерв праці. Скорочення плинності означає велику економію затрат праці і, отже, збільшення випуску продукції. Тому розробці заходів, спрямованих на зменшення розміру цього явища, приділяється велике значення. Цілком очевидно, що розробці цих заходів повинно передувати ретельне вивчення плинності, у першу чергу причин, що викликають це явище. Велику роботу з вивчення причин плинності робочої сили на підприємствах та організаціях різних галузей економіки проводять органи державної статистики, НДІ й інші організації. З цією метою проводяться спеціально організовані статистичні обстеження.

Найбільшу питому вагу в зайвому обігу (плинності) робочих кадрів складають звільнення за власним бажанням. При цьому фактичні причини звільнення за власним бажанням поділяють на слідуючі: 1) пов'язані з організацією виробництва, культурою праці, а також 2) із матеріальними чинниками. До першої групи причини звичайно відносять несприятливі умови праці, змінний режим роботи, незадоволеність професією тощо. До другої відсутність перспектив одержати житло, незадоволеність величиною заробітної плати, великі витрати часу на дорогу до роботи тощо.

Програмами обстеження можуть передбачатися й інші причини звільнень за власним бажанням.

Статистика праці визначає не стільки розмір, інтенсивность і причини плинності, але і визначає економічний ефект, що може бути досягнутий за рахунок усунення або скорочення причин плинності. Розмір цього ефекту можна визначити у вигляді економії часу або додаткового обсягу продукції, отриманого у результаті скорочення плинності.

Економія часу визначається добутком розміру зайвого обігу на рівень витрат часу в днях, пов'язаних із заміщенням одного робітника, а додатковий обсяг продукції - добутком загальної суми втрат у людино-днях на середньодобовий плановий виробіток.

Повертаючись до даних нашого прикладу, де зайвий обіг робочої сили склав 37 осіб, розрахуємо ці показники, рівень втрат робочого часу складає 3 доби, а середньодобовий плановий виробіток - 95 грн. У цьому випадку економія часу складе: 37*3=111 люд. - днів, а додатковий обсяг продукції - 111*95 =10545грн.

Вимір сезонних коливань у чисельності персоналу.

Через те, що в ряді галузей (переробної галузі промисловості, сільське господарство, будівництво й ін.) виробництво носить сезонний характер, спостерігаються сезонні коливання і у чисельності працюючих. Статистика праці виявляє і вимірює сезонні коливання чисельності працюючих за допомогою різноманітних статистичних методів.

Найбільше простим є розрахунок індексів сезонності. Індекс сезонності може бути визначений шляхом віднесення щомісячних даних про чисельність працівників до середньооблікової чисельності за рік:

Індекс сезонності: І_сез=Т_і/Т_об*100,

де Т_і - середньооблікова чисельність у кожному і-му місяці року;

Т_об - середньооблікова чисельність за рік.

Індекси сезонних коливань можуть бути розраховані і як відношення кількості людино-днів, відпрацьованих у кожному даному місяці, до середньомісячної кількості відпрацьованих людино-днів за рік.

Використання показника відпрацьованих людино-днів для визначення індексів сезонності характерно для сільського господарства, де середньомісячна чисельність персоналу по місяцях року не розраховується.

Вплив сезонного чинника визначають по ступеню відхилення індексів сезонності від 100%, чим менше відхилення, тим менше вплив сезонного чинника. Індекс сезонності з максимальним відхиленням називається коефіцієнтом нерівномірності сезонного навантаження.

Для того, щоб індекси сезонних коливань не носили випадковий характер, обумовлений особливостями одного року, розрахунок індексів варто робити на основі щомісячних даних за ряд років (мінімум 3-5 років). При цьому розраховують середню чисельність для кожного місяця за ряд років, а індекси сезонності визначають шляхом віднесення середніх кожного місяця до загальної середньомісячної чисельності, яка обчислена за даними ряду років.

Розглянутий метод розрахунку індексів сезонності можна застосовувати лише у випадку, якщо на протязі років, які досліджуються не було чітко вираженої загальної тенденції в динаміці чисельності працівників. У випадку, якщо така тенденція спостерігається, потрібно попередньо вирівняти ряд фактичних даних. Частіше усього здійснюють вирівнювання по прямій:

Y_t=a₀ +a₁t ,

де t - умовне позначення місяців;

a₀, а_і - параметри прямої, розраховані за методом найменших квадратів;

Y_t - вирівняні значення чисельності працівників.

Потім визначають процентне відношення фактичних даних (у_ф) до вирівняних (y_t) по кожному року:

І_сез =у_ф/ y_t *100

Так одержують індекси сезонності, які відображають коливання чисельності працівників усередині кожного року. Для визначення індексів за досліджуваний період обчислюють середні по однойменному місяцю за ряд років(І^|_сез):

І^|_сез =I_сез./n,

де n - число років, за які досліджувалася чисельність працівників.

Для наочності індекси сезонності, сукупність яких називається сезонною хвилею, наносять на графік. Дані графіка сезонних коливань можуть бути використані при прогнозуванні чисельності працівників.

Розділ 5. Статистика робочого часу.

1. Сутність закону економії часу та задачі його статистичного вивчення.

2. Поняття робочого часу, його облік та структура.

3. Показники використання робочого часу.

4. Методика побудови й аналізу балансу робочого часу.

5. Показники змінності, безперервності, інтегральний показник завантаження робочих місць.

6. Джерела статистичних даних з використання робочого часу.

7. Статистичні методи виявлення резервів поліпшення використання робочої сили.

8. Методичні рекомендації з організації та проведення моментно-вибіркових спостережень використання робочого часу на підприємствах.

5.1. Сутність закону економії часу та задачі його статистичного вивчення.

Відносини, які формуються з приводу економічного та раціонального використання робочого часу в процесі виробництва матеріальних благ, регулюються об’єктивним загальним економічним законом економії часу, сутність якого відкрив К. Маркс. В своїй праці "К практике политической экономии " він писав: “ Как для отдельного индивида, так и для общества всесторонность его развития, его потребление й его деятельности зависит от сбережения времени: всякая зкономия в конечном счете сводится к зкономии времени.”¹

Закон економії часу виражає об’єктивну необхідність його збереження, економного та раціонального його використання в інтересах розвитку людини як особи, так і суспільства в цілому.

Об’єктом дії закону економії часу є все економічне і соціальне життя суспільства, де він переслідує економію всього суспільного фонду часу, в тому числі і вільного часу.

В посібнику розглядається дія закону економії часу в економіці країни. Причому економія часу проявляється як в масштабі економіки в цілому, так і в кожній галузі економіки, і насамперед це відноситься до галузей матеріального виробництва, значення яких визначається насамперед продукцією і обсягом виробництва в сукупному суспільному продукті.

Тому задачі нашого дослідження будуть обмежені ведучими галузями виробництва - промисловістю, будівництвом, транспортом, в яких створюється більша частина суспільного продукту і національного доходу. Під економією розуміється економія виробничого часу, яка отримана в процесі виробництва продукції. Сутність закону економії часу виявляється в його якісній характеристиці, а також в визначенні кількісних меж економії часу.

Його якісна характеристика полягає в наступному: в результаті трудової діяльності працюючих складаються такі причинно-наслідкові зв’язки в їх відносинах, які відображають скорочення витрат часу по відношенню до його результату за рахунок раціонального та економного використання робочого часу.

Максимальною межею економії часу є повне використання всього фонду часу та сукупної праці при досягнутому в суспільстві максимальному рівні продуктивності праці. Мінімальною межею закону економії часу є фактично досягнутий рівень використання сукупної праці та фонду часу. Форми прояву закону економії часу різні, так як пов’язані з різноманітністю життєдіяльності людей. Основні джерела та фактори економії часу знаходиться в сфері матеріального виробництва. Виробництво являється основною сферою дії закону економії часу, основна форма прояву якого - скорочення часу виробництва промислової продукції та особливо економія робочого часу. Основою економного та раціонального використання часу в цій сфері є використання кожної робочої хвилини та підвищення продуктивності праці. Крім виробництва сферами дії закону економії часу є розподіл, обмін та використання. В цих фазах відтворення економія часу означає прискорення проходження створеного суспільного продукту до виробничого або особистого споживання. Одночасно скорочуються витрати виробництва, прискорюються темпи всього виробничого процесу. Дуже важливо, щоб в процесі розподілу найбільш повно задовольнялися суспільні та особисті потреби працівників. Процес споживання повинен здійснюватися з найбільш оптимальними витратами часу, так як в цій фазі відтворення взаємодіють як суспільні так і особисті форми задоволення різних потреб працівників. Від функціонування фази розподілу, обміну та використання залежить не тільки економія часу зайнятих в них робітників, але й збереження часу всього населення. Дії всіх економічних законів залежать від взаємодії обох складових способу виробництва - виробничих сил та виробничих відносин, не складає виключення і закон економії часу.

В теперішній час Україна переживає складний момент, коли у наявності неспівставність виробничих відносин і виробничих сил, а звідси потрібно бачити причини несприятливих тенденцій, масштабів та ступінь конкретизації умов, в яких проявляється дія закону економії часу. Негативні наслідки цієї неспівставності проявляються в значних втратах та невиробничих витратах на виробництві, які виражаються в простоях та нераціональному використанні робочого часу у внутрішньозмінних та цілодобових втратах робочого часу. Так, на окремих підприємствах промисловості внутрішньозмінні втрати робочого часу складають до 45% фонду робочого часу.

Таким чином, резерви економії часу на рівні промислових підприємств, будівельних організацій та підприємств транспорту у нас доволі суттєві, є також можливості подальшої економії робочого часу в економіці в цілому, наприклад, за рахунок поліпшення організації праці і виробництва, за рахунок скорочення плинності кадрів, покращення умов праці тощо.

Втрати робочого часу негативно впливають на кількісні та якісні показники роботи підприємств. Тому невід’ємною складовою суспільного регулювання робочого часу є ліквідація втрат робочого часу та виробниче використання всього фонду робочого часу.

Розробкою та здійсненням заходів, направлених на більш повне виявлення внутрішніх резервів підприємств промисловості, будівництва, транспорту, раціонального та економічного їх використання з метою забезпечення максимального росту продуктивності праці, на усунення причин втрат робочого часу займаються органи Держаної статистики.

Статистика праці вивчає робочий час в комплексному вигляді в масштабі економіки країни в цілому та в розрізі її окремих галузей. Вона збирає, обробляє, групує та аналізує масу цифрові даних про використання робочого часу як в статиці, так і в динаміці за конкретними галузями матеріального виробництва, виявляє та кількісно вимірює вплив тих чи інших факторів на величину фонду робочого часу.

Основними задачами статистики робочого часу є:

- вивчення величини, складу та динаміки фондів робочого часу;

- розробка та удосконалення методології обчислення показників використання робочого часу;

- виявлення резервів робочого часу та шляхів їх раціонального використання;

- визначення економічного ефекту від скорочення та ліквідації втрат робочого часу.