План

1. Винекнення і розвиток гри

1.2 Погляди на гру відомих педагогів і вчених

1. Гігієнічне і оздоровче значення рухливих ігр і забав

2. Освітнє значення рухливих ігр і забав

3 Виховне значення рухливих ігр і забав

4.Педагогічна характеристика рухливих ігр і забав для дітей у зв’язку з віковими особливостями їх фізичного розвитку

4.1 Педагогічна характеристика рухливих ігр та забав дитини від народження до школи

4.2 Педагогічна характеристика рухливих ігр та забав для дітей молодшого шкільного віку (1-2 класи) у зв’язку з віковими особливостями їх фізичного розвитку

4.3 Педагогічна характеристика рухливих ігр та забав для дітей молодшого шкільного віку (3-4 класи) у зв’язку з віковими особливостями їх фізичного розвитку

4.4 Педагогічна характеристика рухливих ігр та забав для дітей молодшого шкільного віку 5-6 класів

4.5 Педагогічна характеристика рухливих ігр та забав для юнаків та дівчат 9-11 класів

Список використаних джерел

1. Винекнення і розвиток гри

Гра – велике винахід людини; вона не має щодо його біологічного, соціального та духовної розвитку менше, і може бути, навіть великої ваги, ніж вогонь і колесо.… У ньому, як у дзеркалі відображалася історія із його трагедіями і комедіями, сильними і слабкими сторонами. Ще первісному суспільстві існували гри, зображали війну, полювання, хліборобські роботи, переживання дикунів щодо смерті пораненого товариша. Гра пов'язана з на різні форми мистецтва. Дикуни грали як діти, до гри входили танці, пісні, елементи драматичного і образотворчого мистецтва. Іноді ігор приписували магічні дії. Отже, людська гра виник як діяльність, що від'єдналася від продуктивної трудової діяльності й що є відтворення відносин для людей. Так з'являється гра дорослих, гра в якості основи майбутньої естетичної, образотворчої діяльності [1,с.57].

Дитинство існувало який завжди. Про виникненні дитинства можна говорити буде лише тоді, коли зникає можливість безпосереднього включення дітей у виробничий працю дорослих. До людському дитинства, як до етапу підготовки дитину до майбутньої дорослого життя пред'являлися дедалі більші та великі вимоги. Що людський розвиток, то складніше стає період підготовки дитину до дорослого життя.

Гра виникає у ході історичного поступу суспільства на результаті зміни місця дитини на системі суспільних відносин. Вона соціальна за походженням, за своєю природою.

Гра немає стихійно, а складається у процесі виховання. Будучи потужним стимулом розвитку, саму себе формується під впливом дорослих. У процесі взаємодії дитину поруч із предметним світом, обов'язково з участю дорослого, не відразу, але в певному розвитку цього взаємодії і виникає справді людська дитяча гра.

За свідченням Платона [>17,c.10], ще жерці Давнього Єгипту славилися конструюванням спеціальних навчальних і виховують ігор. Арсенал таких ігор поповнювався. Платон у своїй «Державі» етимологічно зближав два слова: «виховання» і «гра». Він справедливо стверджував, що ремесла й військовому мистецтву немислимо без гри.

Спробу систематичного вивчення гри першим зробив наприкінці ХІХ століття німецький учений До. Гросс [>9,c.42], вважав, що у грі відбуваєтьсяпредупражнение інстинктів до майбутнім умовам боротьби за існування (“теорія попередження”). До. Гросс називає гри початкової школою поведінки. Він, хоч би зовнішніми чи внутрішніми чинниками гри не мотивувалися, же сенс їх у тому, щоб стати дітей школою життя. Позицію До. Гросса продовжив польський педагог, терапевт і письменник Януш Корчак [>9,c.44], який вважав, що гра – це можливість відшукати себе у суспільстві, себе у людстві, себе в Всесвіту. У іграх закладено генетика минулого, як й у народному дозвіллі – піснях, танцях, фольклорі.

Гра на будь-яку історичну епоху привертала собі увагу педагогів. У ній міститься реальна можливість, виховувати й навчати дитини на радості.Ж.Ж. Руссо,И.Г.Песталоцци [>8,c.29]намагалися розвинути здібності дітей у відповідно до законів природи й з урахуванням діяльності, прагнення якій притаманний усім дітям. Центром педагогічної системиФ.Фребеля є теорія гри. ПоФребелю, дитяча гра – «дзеркало життя» і «вільне прояв внутрішньої злагоди. Гра – місток від внутрішньої злагоди до природи». Природа представляласяФребелю як єдиної й різній сфери.

>К.Д. Ушинський [>6,c.58] схилявся розумінню неосяжних творчих спромог людини. Він відокремлював вчення від ігри та зовсім вважав його неодмінною обов'язком школяра. «Вчення, заснований лише з інтересі, це не дає зміцніти самовладанню і волі учня, бо всі у вченні цікаво й прийде багато, що потрібно буде взяти силою волі» . Проте, погоджуючись із необхідністю вольових зусиль під час навчання, думати знижувати і значення ігри та зовсім інтересу.

Значення гри акторів-професіоналів у розвитку й фізичному вихованні особистості унікально, оскільки гра дозволяє кожної дитини відчути себе суб'єктом, проявити й розвинути свою особистість. Є підставу казати про вплив гри на життєве самовизначення школярів, на становлення комунікативної неповторності особистості, емоційної стабільності, здібності входитимуть у підвищений рольової динамізм сучасного суспільства. Гра завжди постає як в двох тимчасових вимірах: у цьому і майбутньому. З одного боку, вона дозволяє особистості одномоментну радість, служить задоволенню актуальних потреб. З іншого боку, гра спрямована у майбутнє, позаяк у ній, або прогнозуються чи моделюються життєвих ситуацій, або закріплюються властивості, якості, вміння, здібності, необхідні особистості до виконання соціальних, професійних, творчих функцій.В.В.Сухомлинский писав: «Придивимося уважно, яке займає гра у житті дитині… Він гра – ця сама це справа. У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються здібності особистості. Без себе не мають, не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра – це величезна світле вікно, крізь який в духовний світ дитини вливається цілюще потік уявлень, понять про світ. Гра – це іскра, запалююча вогник допитливості і допитливості» [>2,c.132]. Сухомлинський як і зазначав, що «…духовне життя дитини повноцінна буде лише тоді, що він живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості» [>15,c.79].

Тим більше що, гра з роками займає дедалі менше значуще місце у життя колективів, де переважають діти шкільного віку. Один із причин тому – недостатню увагу до розробки теорії гри школярів. Найяскравіший зразок ігровий позиції педагога вказує на діяльність О.С. Макаренка. Він: «Одне з найважливіших шляхів виховання вважаю гру. У житті дитячого колективу серйозна відповідальна і ділова гра повинна займати велике місце. І, педагоги, зобов'язані уміти гратися» [7,c.30].

Сутність гри у цьому, що важливий не результат, а процес, процес переживань, що з ігровими діями. Хоча ситуації що програються дитиною, уявлювані, але почуття, пережиті їм, реальні. У грі немає людей серйозніше, ніж малі діти. Граючи, вони лише сміються, а й глибоко переживають, іноді страждають. Ця специфічна особливість гри містить у собі великі виховні можливості, оскільки, керуючи змістом гри, педагог може програмувати певні позитивними відчуттями граючих дітей. У грі вдосконалюються лише дії, цілі яких значимі для індивіда з їхньої власному внутрішньому змісту. У цьому основна особливість ігровий роботи і у її основне зачарування й з зачаруванням вищих форм творчості порівнянна принадність.

Отже, якщо ігрові дії з своїм змістом незначимі для дитини, він може і ввійти у гру, в ігрове стан, а буде лише механічно втілювати, не переживаючи пов'язаних із нею почуттів. Не можна людину насильно включити до гри, крім її волі, як і під час творчості.Гра, як об'єкт вивчення, завжди привертала собі вчених. Вагомий внесок у теорію гри внеслиЕ.А.Покровский,П.В.Иванова,В.Ф.Кудрявцева,В.Н.Харузина,А.Н.Соболева,О.И.Капица,Г.С.Виноградова. Всі ці дослідження ставляться доХIХ – першої третини ХХ ст., цінні, передусім,первозданностью своїх матеріалів, витягнутих із самих глибин народної життя, включали у собі описи лише про тих ігор, які потрапили до зору спостерігачів [>10,c.9].