6 Структура політології і її функції.

Охоплює як цілі і настанови, якими суб’єкти керуються у своїх справах, так і практичну реалізацію.

Функції: загальна організація суспільства, сфера регулювання і контролю, спрямування діяльності і відносин людей, суспільних груп, класів, націй, держав.

Основні елементи:

1) політичні відносини і політична діяльність

2) політична свідомість

3) політична організація

Як і будь-якій науці політології властиві свої функції, які вона виконує в суспільстві:

1)теоретична (розробка парадигм, що пояснюють характер розвитку суспільства)

2) методологічна (пізнання політичної реальності)

3) практична (відносини політології з владою)

4) прогностична (визначення перспектив).

7-8 Політичні доктрини античності. Платон і Арістотель.

Приватна власність і сім’я уявлялась Платоном джерелом протилежних інтересів, які підтримували єдність суспільства. Він розвинув план співжиття ,за яким правителі і воїни залишалися без приватної власності, а також вчення про спільність жінок. Платон прославився працями “Держава”, ”Політика”, ” Закон”. Він виділяв такі види правління, як монархію, владу небагатьох і владу більшості. Кожний з них ділиться на два підвиди: Законна монархія – це царська влада, протизаконна – тиранія; законна влада небагатьох – аристократія, протизаконна – олігархія: демократія з законами і без них.

Арістотель заклав основи політичної науки як самостійної дисципліни. Політична тематика висвітлена в його працях "Політика", "Афінська політика", "Етика", "Риторика". Спираючись на результати платонівської політичної філософії, Арістотель спеціально виділив наукове вивчення визначеної галузі суспільних відносин в самостійну науку про політику. Порівняно з Платаном Арістотель зробив величезний крок і у бік практики. В цілому соціально-політична і державно-правова проблематика висвітлюється Арістотелем з позиції ідеального розуміння держави як політичного спілкування вільних і рівних людей. Арістотель відзначав такі класи і стани вільних людей давньогрецького суспільства: хлібороби, ремісники, торговці, ''наймані робітники, заможні люди, військові, судді, посадові особи. Найбільш корисним класом він вважав хліборобів, які внаслідок свого способу життя і територіальної розпоро­шеності не схильні активно втручатися у питання правління державою. Цією справою повинні займатися люди, що посідають помірний достаток. Арістотель позначив їх понят­тям "середній клас".

9 Політична думка середньовіччя і раннього християнства

Середньовіччя дало багатий емпіричний матеріал для наукових узагальнень щодо політики, у тому числі й цинічного трактування її як засобу досягнення егоїстичних цілей окремих осіб чи верств як сфери діяльності, де мета виправдовує засоби.

Історія давньоримської політичної думки охоплює ціле тисячоліття і в своїй еволюції відображає суттєві зміни соціально-економічного і політичного життя Стародавнього Риму. Історію Стародавнього Риму прийнято ділити на три періоди — царський , республіканський, імператорський. В умовах рабовласницького суспільства, де раби не були самостійними суб'єктами політичного життя і залишалися лише об'єктами чужої власності. Великий вплив на Давньоримських мислителів справили Сократ, Арістотель, епікурійці, стоїки, Полібій. Так, уяв­лення Демокріта про прогресивний розвиток ідей від псріїісного суспільного становища до створення упорядкова­ною суспільного життя і держави, погляди Епікура про договірний характер держави і права були сприйняті і розглянуті Титом Лукрецієм Каром у поемі "Про природу речей". Марк Туллій Ціцерон приділяв значну увагу проблемам політики і держави. Відомі - його праці "Про державу", "Про закон", "Про обов'язки'', численні політичні і судові публікації. Ціцсрон визначав державу як здобуток народу. Він підкреслював, що народ це об'єднання багатьох людей, пов'язаних між собою згодою щодо питань прана і спільності інтересів.