33. Процес державотворення в Україні

Поштовхом до активної боротьби проти радянської імперії і, перш за все, її політичної системи, стали криваві події 1990 р. у Вільнюсі. Надзвичайно активна підтримка населення України, особливо молоді, дала можливість Верховній Раді України прийняти 16.07.1990 р. Декларацію про державний суверенітет України, а 03.08.1990 р. — Закон України «Про економічну самостійність Української РСР». Ці акти фактично задекларували незалежність України. Згодом Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України і затвердила державну символіку: прапор України, Малий Герб України і мелодію Державного Гімну, а також прийняла Постанову «Про проголошення незалежності України» від 24.08.1991 p., де передбачено проведення республіканського референдуму, що мав визначити ставлення населення України щодо акта проголошення незалежності. Референдум 01.12.1991 р. ствердив незалежність України і став свідченням того, що держава відбулася.

Ще наприкінці жовтня 1990 р. Верховна Рада України внесла істотні поправки і доповнення до Конституції УРСР 1978 р. Зокрема скасовувалася ст. 6 про «керівну і спрямовуючу роль» КПРС у радянському суспільстві.

Особливості монархічного правління

Історично склалися 2 форми державного правління: монархія, республіка.

Монархія—це форма державного правління, за якої влада повністю , частково або номінально належить одній особі(король, цар) і передається у спадок.

Як форма правління, вона виникла в період рабовласництва.

Існують:

абсолютна — вся влада зосереджена в руках монарха, який одноосібно вирішує всі питання влади;

дуалістична—коли владні функції поділяють між монархом і парламентом;

парламентська —система всевладдя парламенту, монарх виконує лише представницькі функції;

Особливості—виходячи з конкретного підвиду.(є абсолютна, виборна, теократична).

34. Основні ознаки республіканського правління

Республіка—організація державної влади, коли вона здійснюється виборним колегіальним органом, який обирається на визначений строк усім населенням або його частиною. Тут органи вищої державної влади в основному виборні.

Республіки поділяють на президентську, президентсько-парламентську, парламентську.

Президентська характеризується тим, що глава держави одноосібно(або із схваленням парламенту формує уряд), яким сам і керує.

Напівпрезидентська - глава держави пропонує парламенту кандидатуру на голову уряду, він потім і керує урядом і погоджує дії з парламентом.

Парламентська республіка — глава держави не може впливати на політику і склад уряду, який формується парламентом і підзвітний йому.

35. Форми національно-територіального устрою.

Унітарна держава — форма державного устрою, яка базується на зверхності суверенітету (верховної влади) єдиної держави над адміністративно-територіальними або національно-територіальними одиницями (областями, департаментами, префектурами, провінціями тощо), на які вона поділена. Інакше кажучи, унітарною вважається держава, в якій жодна з її частин не має статусу державного утворення.

Федерація — форма децентралізованого державного устрою, за якої ознаки державного утворення притаманні як державі в цілому, так і її складовим частинам, що вважаються суб'єктами федерації, а вищі органи як держави в цілому, так і суб'єктів федерації мають широку сферу власної виключної компетенції. При цьому найголовнішими характеристиками федеративної держави є:

1. Наявність власних вищих органів, які не є похідними від вищих органів суб'єктів федерації;

2. Широкі владні повноваження загальнофедеральних органів, наявність у взаємовідносинах вищих органів федерації з відповідними органами її суб'єктів широкого кола як субординації, так і координації зв'язків;

3. Встановлення загальнофедеральними законодавчими органами загальних принципів права для всієї федерації та видання законів, що регулюють відносини, які входять у сферу компетенції федеральних органів;

4. Безпосереднє введення в дію на території всієї федерації правових актів, які видаються загальнофедеральними органами в межах її компетенції.

Конфедерація — форма слабо централізованого державного устрою, за якої ознаки державного утворення мають як держава в цілому, так і її складові частини, що визначаються суб'єктами конфедерації і за якої сфера компетенції центральних органів дуже обмежена, а основні владні повноваження належать вищим органам суб'єктів конфедерації. Головними ознаками держави за конфедеративного устрою є:

1. Формування вищих загальнодержавних органів на базі чітко визначеного представництва від органів суб'єктів конфедерації, тобто похідний характер центральних органів;

2. Обмеженість владних повноважень центральних органів, наявність переважно координаційних, а не субординаційних зв'язків між вищими органами конфедерації та її суб'єктів;

3. Принцип консенсусу (одностайності представників усіх суб'єктів К.) у діяльності вищих органів К.;

4. Наявність спеціальної процедури введення в дію правових актів органів К. через явне та юридичне значуще вираження свої волі відповідними компетентними органами суб'єктів К.