Третє покоління (1965–1970)

Як елементна база використовувались інтегральні схеми малої інтеграції з десятками активних елементів на кристал, а також гібридні мікросхеми з дискретних елементів. Основна технологія збірки — двосторонній друкований монтаж високої щільності. Це скоротило габарити і потужність, підвищило швидкодію, знизило вартість універсальних (великих) ЕОМ. Але найголовніше — з'явилась можливість створення малогабаритних, надійних, дешевих машин — мініЕОМ. МініЕОМ спочатку призначались для заміни апаратно-реалізованих контролерів у контурах управління різних об'єктів і процесів (зокрема ЕОМ). Поява мініЕОМ скоротила терміни розробки контролерів, оскільки замість розробки складних логічних схем потрібно купити мініЕОМ і запрограмувати її належним чином. Універсальний пристрій володів надмірністю, проте мала ціна і універсальність периферії виявились значною перевагою, що забезпечило високу економічну ефективність.

Але незабаром споживачі виявили, що після невеликого допрацювання на мініЕОМ можна вирішувати і обчислювальні завдання. Простота обслуговування нових машин та їхня низька вартість дозволили забезпечити подібними обчислювальними машинами невеликі колективи дослідників, розробників, навчальних закладів тощо. На початку 70-х років з терміном мініЕОМ вже пов'язували два істотно різні типи обчислювальної техніки:

• контролер — універсальний блок обробки даних і видачі керівних сигналів, серійно випускається для використання в різних спеціалізованих системах контролю і управління;

• універсальна ЕОМ невеликих габаритів, проблемно-орієнтована користувачем на обмежене коло завдань у рамках однієї лабораторії, технологічного ділянки тощо.

Четверте покоління (з 1970)

Цей розділ застарів. Будь ласка, допоможіть Вікіпедії, додавши до нього інформацію, що була недоступна раніше. (вересень 2013)

Успіхи мікроелектроніки дозволили створити великі (ВІС) і надвеликі інтегральні схеми (НВІС), що містять десятки тисяч активних елементів. Одночасно зменшувались габарити дискретних електронних компонентів. Основною технологією збірки став багатошаровий друкований монтаж. Це дозволило розробити дешевші ЕОМ з великою оперативною пам'яттю. Вартість одного байта пам'яті і однієї машинної операції значно знизилась. Але витрати на програмування майже не скоротились, оскільки на перший план вийшло завдання економії людських, а не машинних ресурсів.

Для цього розроблялись нові операційні системи, що дозволяють користувачеві вести діалог з ЕОМ, що полегшувало роботу користувача і прискорювало розробку програм. Це зажадало, у свою чергу, вдосконалення організації одночасного доступу до ЕОМ кількох користувачів, що працюють з терміналів.

Удосконалення ВІС і НВІС призвело на початку 70-х років до появи нових типів мікросхем — мікропроцесорів (1968 фірма Intel на замовлення Дейта Дженерал розробила і виготовила перші мікропроцесорні БІС, які передбачалось використовувати як складові частини більших процесорів.).

У ті роки мікропроцесором вважалась ВІС, у якій повністю розміщений процесор простої архітектури, тобто Арифметико-логічний пристрій та пристрій обміну. В результаті були створені дешеві мікрокалькулятори та мікроконтролери — керівні пристрої, побудовані на одній або кількох ВІС, що містять процесор, пам'ять і пристрої сполучення з датчиками і виконавчими механізмами. З удосконаленням технології їхнього виробництва і, отже, падінням цін мікроконтролери почали впроваджуватись навіть у побутові прилади і автомашини.

У 70-их роках з'явились перші мікроЕОМ — універсальні обчислювальні системи, що складаються з процесора, пам'яті, схем сполучення з пристроями введення / виводу і тактового генератора, розміщені в одній ВІС (однокристальна мікроЕОМ) або в кількох ВІС, встановлених на одній друкованій платі (одноплатні мікроЕОМ).

Удосконалення технології дозволило виготовити НВІС, що містять сотні тисяч активних елементів, і зробити їх досить дешевими. Це призвело до створення невеликого настільного приладу, в якому розміщувалась мікроЕОМ, клавіатура, монітор, магнітний накопичувач (касетний або дисковий), а також схеми сполучення з малогабаритним друкувальним пристроєм, вимірювальною апаратурою, іншими ЕОМ тощо. Цей прилад отримав назву персональний комп'ютер.

Завдяки ОС, що забезпечує простоту спілкування з цією ЕОМ великих бібліотек прикладних програм, а також низької вартості персональний комп'ютер почав стрімко впроваджуватись у різних сферах людської діяльності в усьому світі. За даними на 1985 рік, загальний обсяг світового виробництва становив 200×10⁶ мікропроцесорів і 10×10⁶ персональних комп'ютерів.

У великих ЕОМ цього покоління спрощується контакт людина-машина. Використання у великих ЕОМ мікропроцесорів і НВІС дозволило значно збільшити обсяг пам'яті і реалізувати деякі функції програм ОС апаратними методами, наприклад апаратні реалізації трансляторів з мов високого рівня тощо. Це значно збільшило продуктивність ЕОМ, хоча і підвищило ціну.

Характерним для великих ЕОМ 4-го покоління є наявність кількох процесорів, орієнтованих на виконання певних операцій, процедур ,або вирішення певних класів завдань. У рамках цього покоління створюються багатопроцесорні обчислювальні системи зі швидкодією кілька десятків або сотень мільйонів операцій/с і багатопроцесорні керувальні комплекси підвищеної надійності з автоматичною зміною структури.

Прикладом обчислювальної системи 4-го покоління є багатопроцесорний комплекс «Ельбрус-2» з сумарним швидкодією 100×10⁶ оп/с або обчислювальна система ПС-2000, що містить до 64 процесорів, керованих загальним потоком команд. При розпаралелювання обчислювального процесу сумарна швидкість досягає 200×10⁶ оп/с. Подібні суперЕОМ розвивають максимальну продуктивність тільки при вирішенні певних типів завдань (під які вони й будувалися). Це, перш за все, завдання суцільних середовищ, пов'язані з аеродинамічними розрахунками, прогнозами погоди, силовими енергетичними полями тощо. Виробництво суперЕОМ у всьому світі складає нині десятки штук на рік, і будуються вони, зазвичай, «під замовлення».

Начало формы

Конец формы