Протокол про пред’явлення обвинувачення, роз’яснення його сутності і вручення копії постанови про притягнення як обвинуваченого

м. Мар’їнка 12 березня 2008 року

Слідчий СВ Мар’їнського РВ ГУМВС України в Донецькій області майор міліції Попов Д.В., у зв'язку з провадженням у кримінальній справі № 08-3280, керуючись ст. 140 КПК України склав цей протокол про те, що у приміщенні Мар’їнського РВ ГУМВС України в Донецькій області обвинуваченому Тимошенку Р.С. та його захисникові Дьоміній В.С, о 13 год. 50 хв. оголошено постанову про притягнення Тимошенка Р.С. як обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, роз'яснено сутність обвинувачення та вручено копію постанови про притягнення як обвинуваченого.

Обвинувачений Тимошенко Р.С. заявив: сутність обвинувачення мені роз’яснено, копію постанови про притягнення як обвинуваченого мені вручено. Протокол прочитаний, з моїх слів записано правильно.

Обвинувачений (підпис) Р.С.Тимошенко

Захисник (підпис) В.С. Дьоміна

Протокол склав:

Слідчий СВ Мар’їнського РВ

ГУМВС України в Донецькій області

майор міліції (підпис) Д.В. Попов

Протокол допиту обвинуваченого

м. Донецьк 25 грудня 2007 р.

Допит розпочато о 14 год. 55 хв.

Допит закінчено о 16 год. 05 хв.

Старший слідчий СВ Ворошиловского РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області майор міліції Попов Д.В. у приміщенні Ворошиловского РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області з дотриманням ст.ст. 143, 145 КПК України допитав як обвинуваченого:

1. Прізвище, ім'я, по батькові – Гура Євген Євгенович

2. Число, місяць, рік народження – 18 лютого 1971 р.

3. Місце народження – м. Лисичанськ Луганської обл.

4. Громадянство – України

5. Національність – росіянин

6. Освіта – вища

7. Сімейний стан – одружений

8. Місце роботи й посада – не працює

9. Місце мешкання – м. Лисичанськ, вул. Котова, б. 37

10.Відомості про судимості – не судимий

11.Відомості про документи, що засвідчують особу – паспорт КУ № 936269.виданий 11.11.2005 р. Лисичанським МВ УМВС України в Луганській області.

В пред'явленому мені обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України винним себе визнаю повністю.

(підпис) Є.Є. Гура

На пропозицію дати показання по суті пред'явленого обвинувачення, обвинувачений Гура Є.Є. показав:

За вказаною адресою мешкаю постійно із дружиною Гура Наталею Юріївною. Наркотики не вживаю, алкогольним напоями не зловживаю. На обліку в нарколога й психіатра не перебуваю. Протягом останніх двох років офіційно не працюю, хоча виконував роботу газорізника в Северодонецькій філії якогось донецького підприємства, назви якого я не пам'ятаю.

З Кузнєцовим Віктором я познайомився півроку тому у Лисичанську. До нашого знайомства я його бачив кілька разів у Лисичанську (уперше побачив його приблизно рік назад). Кузнєцов мені про себе практично нічого не розповідав, крім того, що в нього якісь проблеми зі співробітниками міліції. Зі змісту його розмов можна було зрозуміти, що він уродженець Запоріжжя; з якої причини він переїхав до Лисичанську, мені невідомо. Чим займався Кузнєцов у Лисичанську, я не знаю. Зустрічалися ми з ним нерегулярно й разом багато часу не проводили. До своїх друзів я його не відносив, скоріше, між нами були товариські відносини. До 16 грудня 2007 р. Кузнєцов до мене з якими-небудь проханнями виручити його або допомогти йому в чому-небудь не звертався.

Кузнєцову було відомо, що я за дорученням користуюся автомобілем свого тестя, Кулєшова Юрія Васильовича – «ИЖ-412» випуску 1983 року, держномера я не пам'ятаю. 16 грудня 2007 р. я вирішив відвідати Кузнєцова у квартирі, де він мешкав (м. Лисичанськ, вул. Рогова, 8). Заїхав я до Кузнєцова без якої-небудь певної причини, просто поговорити. Після того, як ми поговорили в цій квартирі на загальні теми, Кузнєцов повідомив мені, що в нього є можливість заробити гроші – біля двох тисяч гривень. Від мене, за словами Кузнєцова, було потрібно відвезти його до Донецька для здійснення грабежу й назад до Лисичанська. Спочатку я не погодився на пропозицію Кузнєцова, тому що ніколи такими справами не займався. Однак Кузнєцов почав мене вмовляти, розповідаючи мені про те, що від мене не буде потрібно багатьох зусиль і що все зробить він сам. Тоді я вирішив погодитися, тому що відчував потребу в коштах. Кузнєцов запропонував виїхати до Донецька 17 грудня вранці.

17 грудня 2007 р. я заїхав за Кузнєцовим приблизно в 8 годин ранку й ми вдвох на автомобілі мого тестя направилися до Донецька, куди прибули приблизно через 3 години. У Донецьку дорогу мені показував Кузнєцов, тому що я міста не знаю. Десь у місті Кузнєцов придбав газету з оголошеннями (назви газети я не запам'ятав). Почитавши оголошення, Кузнєцов сказав мені, що вибрав два оголошення, у яких пропонується купити комп'ютерну техніку вдома. Кузнєцов сказав, що подзвонить за цими оголошеннями, а потім вирішить, що робити далі. Звідки він дзвонив, я сказати не можу, тому що Кузнєцов для цього виходив з машини. По Донецьку в той день ми їздили небагато, відвідавши дві адреси (в обох випадках до квартир ходив один Кузнєцов). Наших маршрутів по Донецьку я описати не можу у зв'язку з незнанням міста. Після відвідування першої адреси Кузнєцов повідомив мені, що цей варіант нам не підходить. Після цього ми поїхали далі (дорогу вказував Кузнєцов). Повернувшись із іншої квартири, Кузнєцов повідомив, що у квартирі є три комп'ютери й відеокамера, так що ця квартира підійде для пограбування. За словами Кузнєцова, він домовився з хазяями про те, що прийде до них ранком наступного дня, але мені потрібно буде піти з ним, тому що у квартирі будуть дві жінки, з якими він один може не впоратися. Я сказав Кузнєцову, що ми про такі дії не домовлялися, але Кузнєцов мене заспокоїв, сказавши, що все пройде нормально. Ночували ми в знайомої Кузнєцова на ім’я Тетяна в м. Макіївці (адреса мені невідома).

Вранці 18 грудня 2007 р. ми з Кузнєцовим на тому ж автомобілі виїхали з Макіївки до Донецька. При собі ми мали кожний по ножі. У мене був ніж, що я завжди носив при собі для господарських потреб (ніж розкладний, довжина клинка близько 10 див, придбав я його більше року тому в універмазі м. Северодонецька). У Кузнєцова ніж був теж невеликого розміру, я його уважно не розглядав. Про наявність у Кузнєцова вогнепальної зброї мені нічого не було відомо (про те, що Кузнєцов мав при собі пістолет, я довідався тільки 24 грудня, коли був доставлений співробітниками міліції з Лисичанська до Донецька). Ми заїхали на Критий ринок, де Кузнєцов попросив мене придбати велику сумку й три рулони липкої стрічки, наскільки я зрозумів, для зв'язування тих, хто буде перебувати у квартирі. З ринку ми направилися безпосередньо до будинку, у якому мали намір вчинити злочин.

Поблизу будинку якогось банку я поставив машину на парковку, після чого Кузнєцов розпорядився, щоб я йшов до 5-го під'їзду того будинку, до якого ми під'їжджали напередодні, і чекав, коли він під'їде на таксі, а потім зайти в під'їзд за ним. Таксі знадобилося для того, щоб, за словами Кузнєцова, на ньому виїхав з викраденим він, а я повинен був їхати на своєму автомобілі, після чого ми повинні були зустрітися в Горлівці. Біля під'їзду я очікував близько 10 хвилин, після чого Кузнєцов під'їхав на автомобілі BMW темного кольору застарілої моделі. Коли Кузнєцов зайшов у під'їзд, я пішов за ним.

Квартира, у яку ми направлялися, була розташована на 9-м поверсі. Поки ми піднімалися на ліфті, Кузнєцов сказав мені, що мені потрібно буде «потримати дівчисько», а він займеться старою. Коли Кузнєцов подзвонив у двері, нам відкрила жінка похилого віку, що сказала, що ми прийшли занадто рано й хазяїна будинку немає. Однак отут з'явилася молода жінка, що впустила нас у коридор квартири й попросила очікувати. Потім дівчина й жінка похилого віку розійшлися по різних кімнатах. Кузнєцов після цього показав мені рукою в напрямку кімнати, куди пішла дівчина. Цей жест я сприйняв як сигнал до початку активних дій.

Увійшовши в кімнату до дівчини, я побачив, що вона застеляє постіль. Я обхопив дівчину лівою рукою за талію позаду, а праву, у якій був ніж, приставив до обличчя дівчини. При цьому я попросив її поводитися тихо й тоді я нічого їй не зроблю. Дівчина не намагалася пручатися. Буквально через дві хвилини до кімнати зайшов Кузнєцов, що привів жінку похилого віку, що він посадив на підлогу й почав зв'язувати їй руки за допомогою липкої стрічки. Потім Кузнєцов заклеїв жінці рот тією же липкою стрічкою. Після цього Кузнєцов зв'язав руки й заклеїв рот дівчині. Мені Кузнєцов сказав скласти в сумку апаратуру, що перебувала в тій же кімнаті. Я склав у сумку два системних блоки, монітор, відеокамеру.

У цей момент жінка похилого віку підхопилася й побігла до вхідних дверей, щоб покликати на поміч. Кузнєцов кинувся за нею, щоб зупинити неї. Трохи пізніше в коридор вийшов і я, щоб допомогти Кузнєцову. Чи наносив Кузнєцов жінці удари, я не бачив. У той же час ми з Кузнєцовим почули, що дівчина в кімнаті крикнула: «Андрій, нас грабують!». Обернувшись, я побачив у дівчини в руці трубку мобільного телефону. Кузнєцов повернувся до дівчини, відібрав у неї телефон і наніс їй кілька ударів. Я сказав Кузнєцову, що нам потрібно йти, тому що боявся, що нас застигнуть у квартирі. Ковалів сказав мені, щоб я взяв сумку й виходив у тамбур. Сам Кузнєцов затримався у квартирі ще приблизно на хвилину, після чого вийшов. Взявши сумку за ручки, ми з Кузнєцовим почали спускатися сходами униз. На площадці між 1-м і 2-м поверхами сумка розірвався і її вміст вивалився на підлогу. Піднімати ми вже нічого не стали, тому що побачили внизу людей, які вже кричали «Стій!». Тому ми з Кузнєцовим побігли до виходу з під'їзду. Але мене затримати ніхто не намагався й тому мені вдалося вибігти на вулицю. А на Кузнєцова накинулися відразу кілька людей, але, незважаючи на це, йому вдалося ще вийти на вулицю, де його повалили на землю. Я, побачивши це, побіг до свого автомобіля. Зупинити мене ніхто не намагався й нікому ножових поранень я не заподіював. У процесі впізнання парубок , що пізнав мене, заявив, що я порізав його, але це неправда. Тому що мене ніхто не переслідував, я добіг до автомобіля, сів у нього й виїхав до Лисичанська. По дорозі я викинув ніж, що був у мене. У Лисичанську я перебував до 24 грудня 2007 р., коли пізно ввечері був затриманий співробітниками міліції у дружини на роботі (у бюро ритуальних послуг).

Протокол мною прочитаний. З моїх слів записано правильно.

(підпис) Є.Є. Гура

Протокол склав:

Старший слідчий СВ Ворошиловського РВ ДМУ

ГУМВС України в Донецькій області

майор міліції (підпис) Д.В. Попов