6. Вашингтонська конференція. Завершення формування Версальсько-Вашингтонської системи, її переваги та недоліки.

Загострення протиріч між США та Англією Боротьба за сфери впливу в Китаї. Американці, домагаючись панування на всій території Китаю під гаслом впровадження своєї політики «від­критих дверей», вимагали обмеження впливу інших держав і, перш за все, Англії. Фундаментом такої політики було усвідомлення своєї економічної переваги в післявоєнному світі. Інтереси Англії та США стикались також в інших країнах Південно-Східної Азії.

Питання про морські озброєння. У 1919 р. Конгрес США підтвердив прийняту ще в роки війни програму військово-морського будівництва, згідно з якою американський флот на 1924 р. мав стати найбільшим у світі. Це означало прямий виклик англійській перевазі на морі. Вести суперництво в умовах тривалої гонки морських озброєнь Англія, через відносну слабкість своєї економіки, вже не могла.

Англо-японський союз та США. Англії довелось піти назустріч американським вимогам і в питанні щодо англо-японського союзу. Маючи на початку сторіччя антиросійську, потім антинімецьку спрямованість, цей союз після Першої світової війни був націлений переважно проти США.

Дипломатія США вимагала ліквідації англо-японського союзу. Цей союз викликав суперечності навіть у самій Британській імперії. Представ­ники Канади та Південно-Африканського Союзу неодноразово заявляли, що добрі відносини з США - це основа їхньої зовнішньої політики, а союз із Японією псує ці відносини. Виступаючи на конференції країн Британ­ської імперії у 1921 р., канадський прем'єр Майєн запропонував замість англо-японського союзу укласти договір чотирьох держав - США, Англії, Японії і Франції. У результаті конференція ухвалила перенести остаточне вирішення цього питання на спеціальну конференцію за участю США.

Погіршення англо-японських відносин На той час відносини між Англією та Японією значно погіршились. У самій Англії були впливові противники відновлення союзу з Японією. Зміцнення позицій Японії в Китаї під час Першої світової війни завдало серйозної шкоди англійським інтересам у цій країні.

На 1918-1919 рр. японські капіталовкладення в Китаї майже досягли суми англійських капіталовкладень. У липні 1921 р. «Китайська асоціація» в Лондоні (організація англійських промисловців, що вели торгівлю з Китаєм) звернулась до англійського міністерства закордонних справ з вимогою замінити англо-японський договір угодою чотирьох держав.

Суперництво між США і Японією

На перший план на Далекому Сході виступали суперечності між США та Японією. Територіальні придбання Японії в Китаї та на островах Ти­хого океану, значне посилення її економічного та політичного впливу ви­кликали зростання стурбованості серед американських правлячих кіл.

Після завершення війни далекосхідні ринки стали вагомішими для американських підприємців та банкірів. Цьому сприяло офіційне від­криття в 1920 р. Панамського каналу, який значно скоротив морський шлях між портами США і Далеким Сходом.

Відносини між двома країнами ускладнювались також через їх намагання посилити свій вплив на сході Радянської Росії.

Правлячі кола як США, так і Японії, почали відкрито говорити про можливість воєнно-морського зіткнення. Основні сили американського флоту були переміщені з Атлантичного на Тихий океан.

Отже, виникли міжнародні суперечності на Далекому Сході та в зоні Тихого океану. Найважливішим об'єктом повоєнного мирного врегулювання був далекосхідний вузол міждержавних протиріч. Японія, яка не брала активної участі у війні, скористалася з того, що головні її суперники - США та Велика Британія - були зайняті на європейському театрі воєнних дій, зміцнила свої позиції на Тихому океані та Далекому Сході, особливо в Китаї. За Версальським договором Японія отримала низку островів у Тихому океані - колишніх німецьких володінь, що серйозно зачіпало інтереси США в цьому регіоні.

Скликання Вашингтонської конференції та її основні рішення.

(ТАБЛИЦЯ «Вашингтонська конференція (12 листопада 1921 — 6 лютого 1922 р.)»)

Конференція, що зафіксувала нове співвідношення сил між великими державами на Далекому Сході, тривала у Вашингтоні з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. У ній брали участь США, Велика Британія, Китай, Франція, Нідерланди, Бельгія та Португалія, були присутні також делегати, які виступали від імені британських домініонів та Індії. Ініціаторами дипломатичної зустрічі у Вашингтоні виступили США, що розраховували на сприятливе для себе вирішення питання про морські озброєння і закріплення нового співвідношення сил у Китаї та басейні Тихого океану. Делегації РРФСР і Далекосхідної республіки на конференцію не допустили.

За роки війни Японія приблизно в 4 рази збільшила обсяг випуску промислової продукції, наблизившись за своєю часткою у світовому промисловому виробництві до показників Франції. Японія вдало скориста­лася тим, що увага інших держав під час Першої світової війни була зосереджена на Європі. Вона не тільки захопила більшу частину німецьких володінь, але й нав'язала Китаєві кабальний договір, так звану «21 умову». Договір перетворив Китай у залежну від Японії державу, порушив принципи «відкритих дверей» і «рівних можливостей» у Китаї, прийняті до війни.

Подібне посилення впливу Японії викликало занепокоєння інших великих держав. На конференції у Вашингтоні Японія зіштовхнулася з єдиним фронтом держав, що мали інтереси у Китаї. Їй довелося піти на серйозні поступки, відмовитися від «21 умови» у Китаї, повернути йому захоплений порт Циндао, підтвердити прихильність принципу «відкритих дверей».

На Вашингтонській конференції було укладено низку важливих угод.. Одну з них - Угоду чотирьох держав (США, Великої Британії, Франції та Японії) про спільний захист сторонами, що домовляються, їхніх територіальних прав - було підписано 13 грудня 1921 р. Угода мала на меті об'єднати зусилля проти національно-визвольного руху народів тихооке­анських островів та Далекого Сходу.

Під тиском американської дипломатії передбачалася також ліквідація британо-японського союзу, що був скерований проти інтересів США у Тихоокеанському басейні. Проти цього союзу виступали й британські домініони (насамперед Канада), які мали побоювання щодо зміцнення Японії за рахунок Китаю.

Угода п'яти держав (США, Великої Британії, Японії, Франції та Іта­лії), підписана 6 лютого 1922 р., була скерована на обмеження військово-морських озброєнь та зміну їх співвідношень на користь США. Після Першої світової війни прихильники необмеженої гонки озброєнь у США висунули вимоги про побудову військового флоту, здатного протистояти об'єднаним флотам Великої Британії та Японії.

На корабельнях США було закладено велику кількість лінкорів, крейсерів та інших кораблів. (ДОДАТОК «Корабельні США») Не бажаючи втрачати своєї морської переваги, Британія на конференції пішла лише на обмеження граничного тоннажу великих бойових суден - лінкорів та авіаносців, які з розвитком підвод­ного флоту та авіації втрачали своє вирішальне значення. Вашингтонська конференція встановила для Великої Британії, США, Японії, Франції, Італії таку пропорцію лінійних кораблів: 5:5:3:1,75:1,75. Було ухвалено рішення, згідно з яким заборонялося будувати лінкори водотоннажністю понад 35 тис. т. Річ у тім, що США поки що відставали в будівництві та­ких кораблів. До того ж, лінійні кораблі тоннажністю 35 тис. т не могли пройти крізь Панамський канал.

Успіх американців полягав і в тому, що вони змусили Британію зректи­ся давнього правила, за яким її флот мав бути рівним флотам інших найсильніших морських держав. Зрозуміло, що угода п'яти держав не усунула протиріч між ними, хоча й змінила співвідношення сил на користь США.

Угода дев'яти держав (США, Великої Британії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю) була присвячена дотриманню принципу «відчинених дверей» у Китаї та скерована проти домагань Японії на монопольне панування на морі. Її було укладено 6 лютого 1922 р. Угода констатувала тимчасовий баланс американо-японського суперництва у Китаї. Напередодні Вашингтонської конференції та в період її ді­яльності японське керівництво зробило спробу зміцнити своє становище в Китаї; його агентура в Пекіні у грудні 1921 р. змусила піти у відставку китайський уряд, що перебував під англо-американським впливом.

Новий уряд Китаю зайняв на конференції прояпонську позицію. Натомість китайська делегація відмовилася коритися інструкціям свого уряду. Японія була змушена евакуювати війська з кількох територій Китаю, однак у Токіо і далі наполягали на особливих інтересах у Китаї та відхилили вимоги Китаю про виведення японських військ із Південної Маньчжурії.

Угода дев'яти держав, крім того, проголошувала суверенітет і цілісність Китаю. Великі держави перебрали зобов'язання не домагатися поділу Китаю на сфери впливу й дотримуватися принципів «відчинених дверей» та «рівних можливостей». Вашингтонська конференція продемонструвала зростання впливу США у міжнародних відносинах, і в Тихоокеанському регіоні зокрема. Водночас рівновага, що склалася внаслідок зустрічі у столиці США, була нестійкою. Вже під час самої конференції США зробили заяву про недостатність японських поступок у Китаї. Японія відразу ж після закінчення конференції вдалася до перегляду рішень, що створювало новий, небезпечний осередок майбутньої конфронтації на Далекому Сході.

Як на Паризькій, так і на Вашингтонській конференціях інтереси народів колоніальних і залежних країн не приймалися до уваги, що призвело до загострення протиріч між ними й метрополіями у 1920-1930-х рр.