2. Створення Ліги Націй.

(ТАБЛИЦЯ «Створення Ліги Націй (1919 р.) »)

Створення Ліги Націй американський президент В. Вільсон уважав попередньою умовою ведення переговорів. Необхідність створення всесвітньої організації держав, поміж обов'язків якої були б контроль за дотриманням міжнародного права, запобігання війнам та забезпечення незалежності всіх народів світу, президент США висловив у 14-му пункті програми повоєнного мирного врегулювання. Він зображував Лігу Націй як єдиного гаранта майбутнього миру й розглядав її як інструмент посилення міжнародного впливу США. Вільсон пропонував вирішити через Лігу Націй питання про колишні володіння Османської імперії та долю німецьких колоній.

Його пропозиції наразилися на заперечення, особливо з боку британських делегатів. На засіданнях «ради десятьох» точилися нескінченні суперечки. Поширилися чутки, що Вільсон збирається залишити конференцію. «Здавалося, що все пішло нанівець», - занотував наприкінці січня помічник президента. Насилу пощастило узгодити компромісний проект Ліги Націй.

(ДОДАТОК «Прапор Ліги націй»)

(ДОДАТОК «Структура Ліги Націй»)

Вона складалася з трьох головних органів: Генеральної асамблеї, Ради, до якої входили постійні й тимчасові члени, та Постійного секретаріату на чолі з Генеральним секретарем, який координував роботу Ліги за допомогою своїх 11 відділів. В Асамблеї, як і в Раді, кожна країна мала один голос, причому для ухвали всіх політичних рішень потрібна була одностайність.

Місцем для перебування цих органів була обрана Женева (Швейцарія). Держави мали право вийти з Ліги Націй за власним бажанням, вони також могли бути виключені з неї через будь-які серйозні причини.

Головними цілями нової організації, згідно зі статутом, вважалися «розвиток співробітництва між народами і гарантія миру та безпеки». Однак сенат США узяв курс на самоізолювання від європейських справ і відмовився ратифікувати угоду про вступ США до Ліги.

Провідну роль в її діяльності відігравали Велика Британія та Франція. Протягом 20-30-х рр. представники 42 (а після прийняття Німеччини і Радянського Союзу - 44) держав щороку збиралися на Асамблеї Ліги.

Асамблеї Ліги Націй скликались щорічно. Представники кожної держави мали на засіданнях один голос незалежно від кількості населення і величини території країни. Рішення асамблеї приймались одноголосно, за винятком спеціально обумовлених. Такий підхід приводив до численних безплідних дискусій і компромісів, неефективних рішень і в кінцевому підсумку — до послаблення впливу Ліги Націй на міждержавні відносини і вирішення міжнародних конфліктів.

Практично ж Ліга Націй, офіційно утворена 10 січня 1920 р., не стала універсальним інструментом для підтримки миру та запобігання міжнародним конфліктам. Без економічної та військової потуги США Ліга Націй виявилася надто слабкою організацією.

Вона не змогла зупинити розв’язання Другої світової війни, хоча ст. 16 Статуту передбачала можливість застосування Лігою Націй економічних і воєнних санкцій проти них. Спадкоємницею Ліги Націй стала Організація Об’єднаних Націй (ООН), створена в 1945 р.