4. Сучасна релігійна ситуація:

1. Укр. православна церква (Московського патріархату) – 6000 громад.

2. Укр. православна церква (Київський патріархат) – 2000

3. Укр. автокефальна православна церква – 289.

4. Укр. греко-католицька православна церква – 3000.

5. Римсько-католицька церква – 588.

6. Союз євангельських християн – баптистів - 1300.

Тема 15. Україна в сучасному світі.

Основні напрямки зовнішньої політики:

1. Участь у загальноєвропейському процесі.

2. Співробітництво у рамках СНД.

3. Співробітництво з НАТО.

4. Активна участь у діяльності ООН та інших міжнародних організацій.

2 липня 1993 р. Верховна Рада України схвалила «Основні напрямки зовнішньої політики України». В них, зокрема, наголошувалося, що неодмінною умовою розбудови незалежної Української держави є її активне та повномасштабне входження до світового співтовариства. Торуючи свій шлях у світ, Україна спиратиметься на власні загальнонаціональні інтереси.

Протягом 1992–1993 рр. Україна вступила в безпосередні дипломатичні зв’язки зі США, Канадою, Польщею, Німеччиною, Францією, Китаєм, Росією, Казахстаном, державами Балтії, Скандинавії та ін., приєдналася до паризької «Хартії для нової Європи», стала членом Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ, згодом – ОБСЄ), багатьох міжнародних організацій, зокрема Світового банку, Міжнародного Валютного Фонду.

16 листопада 1994р. ВР ухвалила закон про приєднання до договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Відмовившись від ядерної зброї, Україна своїм прикладом проклала шлях до всесвітнього роззброєння.

Україна бере активну участь в миротворчих операціях ООН. В 1992р. наша країна стала членом світового банку, Міжнародного Валютного Фонду, членом Чорноморського економічного співробітництва. У 1994р. Україна першою з країн Східної Європи приєдналась до програми співробітництва з НАТО „Партнерство заради миру”. У 1995р. її прийняли до складу Ради Європи, а це наклало зобов’язання привести своє законодавство до загальноєвропейських вимог (відміна смертної кари, закон про місцеве самоврядування). Планується вступ до ЄЕС та Світової організації торгівлі.

Пріоритетними є взаємини з Росією. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство був підписаний в квітні 1997р. і лише в лютому 1999р. ратифікований Радою Федерації Росії.

Серйозне занепокоєння викликав і стан україно-російських взаємин, оскільки після здобуття незалежності, відносини між двома державами почали погіршуватися. Господарські стосунки між ними нерідко характеризувались як «економічна війна».

Уряд Б.Єльцина сподівався зберегти за Москвою становище керівного центру на всій території колишнього СРСР за допомогою механізму Співдружності Незалежних Держав. На противагу цьому Україна вважала СНД інституцією, яка б поповнювала і координувала процес формування якісно нових двосторонніх відносин з іншими новими незалежними державами. Загалом Україна виходила з того, що найбільш доцільною формою співпраці в рамках СНД є двосторонні відносини, економічне та політичне співробітництво.

Верховна Рада України 1 грудня 1991 р. ратифікувала Угоду про створення СНД, а 20 грудня прийняла з цього приводу заяву, в якій наголосила, що Україна виступає проти перетворення СНД на нове державне утворення і заперечує надання СНД статусу суб’єкта міжнародного права. Статут СНД, прийнятий 22 січня 1993 р., не підписаний Президентом України і не ратифікований Верховною Радою. Отже, Україна не є членом СНД де-юре, а має особливий статус. Вже через кілька днів після проголошення Акту про незалежність України кілька провідних російських політиків поставили під сумнів суверенітет нашої держави щодо Криму й Одеської області. Це викликало кризу в російсько-українських відносинах. Напруженість тільки посилювали антиукраїнські заяви та навіть рішення, які приймалися в стінах російської Державної Думи з так званого «кримського питання».

Україна приєдналася до програми співробітництва з НАТО «Партнерство заради миру». 23 березня 1994 р. Президент Л.Кравчук підписав у Брюсселі договір про партнерство та співробітництво з Європейським Союзом.

прийняття України в листопаді 1995 р. до Ради Європи.