7.7 Розрахунки у формі авансів

Найвигідніші розрахунки у формі авансів, є для експортера, оскільки оплата товарів проводиться імпортером до їх відвантаження, а іноді навіть до їх виробництва. Використовуючи розрахунки у формі авансу, імпортер кредитує експортера.

У разі невиконання умов контракту і непостачання товару, з вини експортера, діє гарантія повернення одержаного авансу, видана банком експортера.

Згода імпортера на ці умови розрахунків пов'язана або з його зацікавленістю в поставці товару, або з впливом експортера.

7.8 Готівкові розрахунки

Платежі за товари можуть здійснюватись у готівковій вільноконвертованій валюті шляхом внесення уповноваженим представником юридичної особи-нерезидента коштів до каси банку з метою подальшого їх зарахування на розподільчий рахунок резидента. Це відбувається при виконанні наступних умов:

— наявність експортного договору (контракту), в якому передбачено повну або часткову оплату готівкою іноземною валютою;

— загальна сума, прийнята банком за одним договором (контрактом), не може перевищувати 10000 дол. США або еквівалент даної суми в іншій вільно конвертованій валюті за офіційним курсом НБУ на день зарахування коштів.

Контрольні запитання

1. Що таке міжнародні розрахунки?

2. В чому різниця між рахунками «лоро» і «ностро»?

3. Які гроші використовуються в міжнародних розрахунках?

4. Яка роль банків в міжнародних розрахунках?

5. Які валютно-фінансові і платіжні умови зовнішньоекономічних операцій?

6. В чому виявляється взаємозв'язок міжнародних валютних, кредитних і розрахункових операцій?

7. В чому полягають відмінності міжнародних розрахунків від внутрішніх? Проти яких документів вони здійснюються?

8. Перерахуйте фінансові і комерційні документи.

9. В чому відмінності акредитивної і інкасової форм розрахунків? В чому їх переваги і недоліки?

10. Які принципи класифікації акредитивів?

11. Які міжнародні розрахунки здійснюються у формі банківського переказу?

12. Чому в міжнародній практиці обмежується сума авансового платежу?

13. Яка схема використовування тратт в міжнародних розрахунках?

14. Чи є пластикові картки грошима?

8 Валютні кліринги

8.1 Форми валютного клірингу

Втручання держави у сферу міжнародних розрахунків виявляється в періодичному використовуванні валютного клірингу — угод між урядом двох і більш країн про обов'язковий взаємний залік міжнародних вимог і зобов'язань. Валютний кліринг відрізняється від внутрішнього міжбанківського клірингу. По-перше, заліки за внутрішнім клірингом між банками проводяться в добровільному порядку, а за валютним клірингом — в обов'язковому: за наявності клірингової угоди між країнами. Експортери і імпортери не мають права ухилятися від розрахунків за клірингом. По-друге, за внутрішнім клірингом сальдо заліку негайно перетворюється на гроші, а за валютним клірингом виникає проблема погашення сальдо.

Причинами введення валютного клірингу в 30-х роках з'явилися: нестабільність економіки, неврівноваженість платіжних балансів, нерівномірний розподіл золотовалютних резервів, скасування золотого стандарту у внутрішньому грошовому обігу, інфляція, валютні обмеження, загострення конкурентної боротьби.

Цілі валютного клірингу різні залежно від валютно-економічного стану країни:

1) вирівнювання платіжного балансу без витрат золотовалютних резервів;

2) отримання пільгового кредиту від контрагента, який має активний платіжний баланс;

3) міра у відповідь на дискримінаційні дії іншої держави (наприклад, Великобританія запровадила кліринг у відповідь на припинення платежів Німеччиною англійським кредиторам в 30-х роках);

4) безповоротне фінансування країною, яка має активний платіжний баланс, країну, яка має пасивний платіжний баланс.

Кліринг — головний, але не єдиний вид платіжної угоди. Платіжні угоди між державами регулюють різноманітні питання міжнародних розрахунків, зокрема порядок використовування валютних надходжень, стан платіжного балансу і його окремої статі, взаємне надання валют для поточних платежів, режим обмеженої конвертованості валют і т.д.

Форми валютного клірингу. Ці форми різноманітні і можуть бути класифіковані за наступними основними ознаками:

— залежно від числа країн-учасниць розрізняють:

1. односторонній;

2. двосторонній;

3. багатосторонній;

4. міжнародний.

Односторонній кліринг нежиттєздатний. Про це свідчить досвід Італії, яка запровадила односторонній кліринг у відношенні до Великобританії на початку 30-х років. В результаті італійські експортери вважали за краще одержувати фунти стерлінгів, минувши кліринговий рахунок, а імпортери — розрахунки за клірингом, вносячи в свій банк ліри і звільняючи себе від необхідності купувати англійську валюту. У результаті утворилася крупна одностороння заборгованість Банку Італії англійцям. Більш поширений двосторонній кліринг, за яким рахунки ведуться в обох країнах. При цьому застосовуються прийняті в міжнародній практиці форми розрахунків (інкасо, акредитив, переказ і ін.), але імпортери вносять в свій банк національну валюту, а експортери замість інвалютної виручки одержують національну валюту. Залік взаємних вимог і зобов'язань здійснюють клірингові банки, тобто що ведуть клірингові рахунки. Багатосторонній кліринг включає три і більш країни. Міжнародний кліринг не створений, хоча проект його був розроблений Дж. М. Кейнсом в 1943 р.;

— за обсягом операцій розрізняють:

1) повний кліринг, що охоплює до 95% платіжного обороту;

2) частковий, розповсюджується на певні операції;

— за способом регулювання сальдо клірингового рахунку розрізняють кліринг:

1) з вільно конвертованим сальдо;

2) з умовною конверсією, наприклад після закінчення певного періоду після утворення сальдо;

3) неконвертовані, сальдо за якими не може бути обмінене на іноземну валюту і погашається в основному товарними поставками. Регулювання сальдо здійснюється або в період дії клірингової угоди (якщо ця умова порушена, то подальші поставки припиняються), або після закінчення його строку (наприклад, через 6 місяців сальдо погашається товарними поставками, при порушенні цієї умови кредитор має право вимагати оплати сальдо конвертованою валютою).

Ліміт заборгованості щодо сальдо клірингового рахунку залежить від розміру товарообігу і звичайно фіксується на рівні 5— 10% його об'єму, а також від сезонних коливань товарних поставок (в цьому випадку ліміт вище). Даний ліміт визначає можливість отримання кредиту у контрагента. Кредит за клірингом у принципі взаємний, але на практиці переважає одностороннє кредитування країнами з активним платіжним балансом країн з пасивним сальдо балансу міжнародних розрахунків.

Сальдо неконвертованого клірингу має двояке значення:

1) певною мірою служить регулятором товарних поставок, оскільки досягнення ліміту дає право кредитору припинити відвантаження товарів; іноді експортери стають в чергу в очікуванні, коли з'явиться вільний ліміт на кліринговому рахунку;

2) визначає суму, зверху якої нараховуються відсотки різними способами (на всю суму заборгованості; на суму понад ліміт диференційований у міру наростання; іноді застосовується ставка з прогресивною шкалою, щоб експортер був зацікавлений не допускати великого боргу за клірингом).

Валюта клірингу може бути будь-якою. Іноді застосовуються дві валюти або міжнародна рахункова валютна одиниця (наприклад, епунит в ЄПС). З економічної точки зору байдуже, в якій валюті здійснюються клірингові розрахунки, якщо використовується одна валюта. При розрахунках через валютний кліринг гроші виконують функції міри вартості і засобу платежу. У взаємному заліку вимог без утворення сальдо гроші виступають як ідеальні. При клірингових розрахунках виникають дві категорії валютного ризику: заморожування валютної виручки при неконвертованому клірингу і втрати на зміні курсу.