- •Методичні вказівки
- •1. Вимоги стандартів єскд до виконання креслень
- •1.1. Формати (гост 2.301-68)
- •1.2. Масштаби
- •1.3. Лінії креслення (гост 2.303-68)
- •1.4. Шрифти креслення (гост 2.304-81)
- •2. Зображення ‑ види, розрізи, перерізи, виносні елементи (гост 2.305-68)
- •2.1. Види
- •2.2. Розрізи
- •2.3. Перерізи
- •2.4. Виносні елементи
- •2.5. Нанесення розмірів (гост 2.307-68)
- •3. Аксонометричні проекції (гост 2.317-69)
- •3.1. Ізометрична проекція (ізометрія)
- •3.2. Діметрична проекція (діметрія)
- •4. Різьбові з'єднання
- •4.1. Класифікація різьб
- •4.2. Умовне зображення і позначення різьб на кресленнях
- •4.3. Болтове з’єднання деталей. Варіанти завдань [4, 5]
- •Варіанти вихідних даних
- •5. Нероз'ємні з'єднання
- •5.1. Зварні з'єднання
- •5.2. Умовне зображення і позначення швів зварних з'єднань на кресленні
- •5.3. Вказівки по виконанню і варіанти завдань
- •Варіанти завдань
- •6. Виконання ескізу деталі з натури
- •7. Складальне креслення (гост 2.109-73)
- •7.1. Послідовність виконання
- •7.2. Специфікація
- •8. Деталювання складального креслення
- •8.1. Послідовність деталювання
- •9. Література
3.1. Ізометрична проекція (ізометрія)
Ізометричні вісі проекцій розташовують під кутами 120 (Рис. 17). Коефіцієнти спотворення лінійних розмірів по всім трьом вісям X', Y', Z' однакові і прийняті рівними K'x=K'y=K'z=1.
Рис. 17. Положення ізометричних вісей
Для побудови ізометричних проекцій плоских фігур необхідно кожну з них заключити у прямокутну систему координат і потім, використовуючи ізометричні вісі і лінійні розміри, а також взаємне положення сторін і осей, виконати побудову (Рис. 18 а, б).
Рис. 18. Ізометрія плоских фігур
Ізометричною проекцією кола є еліпс, який замінюють чотирьохцентровим овалом. Для побудови ізометричних проекцій кола існує два методи:
1-й метод: Будують ізометричні вісі і з точки О відкладають величину радіуса кола (R). Потім із точок 1', 2', 3', 4' проводять допоміжні прямі паралельні вісям х'y'. Точки перетину цих прямих з вертикальною віссю А', B' з'єднують з точками 1', 4' і одержують положення двох центрів О3 і О4 . Центри О1 і О2 співпадають з точками A' і B'. Із центрів О1 і О2 будують дві дуги радіусом О11' або О14', a із центрів О3 і О4 – радіусами О32' або О43' (Рис. 19 а.).
2-й метод: Визначають величину великої і малої вісі овалу. АВ=1,22D СD=0,7D; де D - діаметр кола. Із центру О (Рис. 19 б.) будують два концентричні кола. Потім позначають центри О1, О2, О3, і О4, через які проводять перетині допоміжні прямі. Із центрів O1 і О2 радіусами О1С або О2D будують дві дуги овалу, а із центрів О3 і О4 радіусами О3А або О4В – ще дві. Таким чином можливо побудувати ізометричну проекцію кола, яке розташоване на горизонтальній площині. Побудова овалів на фронтальній і профільній площинах проекцій приведена на рис. 19. в, г (R1=O32'; R2=O11').
Рис. 19. Ізометрична проекція кола
3.2. Діметрична проекція (діметрія)
Положення діметричних осей x' і y' у цьому випадку (рис. 20) характеризується наступними кутами нахилу відносно горизонтальної прямої x' ‑ 710'; y' ‑ 41°25'. Крім того, коефіцієнт спотворення по вісям x' і z' =1, а по вісі y' ‑ 0,5, тобто всі лінійні розміри по вісі y' в два рази менше цих же розмірів по вісям x' і z'.
Побудову діметрії плоских фігур потрібно виконувати аналогічно побудові ізометричної проекції, але лінійні розміри по вісі y зменшити в два рази.
Рис. 20. Діметричні вісі
Діметричною проекцією кола є еліпс, який, як і в попередньому випадку, заміняють центровим овалом.
Довжина великої вісі
А'B'=1,06d;
малої ‑ C'D'=0,35d
(d
– діаметр кола). Для одержання центрів
O1
і О2
із центру О по вертикальній вісі
відкладають відрізки рівні 1,06d,
а для
центрів О3
і О4
із точок А' і В' відрізки
або
(рис. 21 а).
Потім проводять по дві перетині прямі і будують овал радіусами R1=O1D', R2=О3А'. На рис. 21 б. приведено побудова овалів на П1 та П3.
Рис. 21. Побудова еліпса в діметрії
Розташування штрихових ліній на розрізах аксонометричних проекцій наведено на рис. 22 а, б.
Рис. 22. Розташування штрихових ліній (а – ізометрія; б – діметрія)
4. Різьбові з'єднання
Всі з’єднання деталей умовно ділять на дві групи: роз'ємні і нероз’ємні.
Роз’ємні з'єднання дозволяють забезпечити розборку aбo зборку деталей без руйнування з'єднувальних елементів.
Нероз’ємні з’єднання неможливо розібрати без руйнування з'єднувальних елементів (зварних швів, заклепок тощо).
Різьбове з’єднання належить до роз'ємних. Як правило різьбові з'єднання складаються з двох або більше деталей і кріпильних виробів (болтів, гвинтів, шурупів, шпильок тощо), основним елементом яких є різьба.
