3. Консерватизм і неоконсерватизм: сутність, зміст.

Консерватизм - сус­пільно-політичний рух, ідеологія, що орієнтується на збереження і під­тримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад. Консерватизм часто визначають також як спосіб мислення і дій, направлений на підтримку існуючих інститутів, відмову від абстрактних утопічних теорій суспільного переустрою.

Історія консерватизму починається з часів Великої Французької революції кінця XVIII ст., як ідейно-політичного руху, який відображав інтереси дворянства в його боротьбі проти буржуазії. Сам термін «консерватизм» увійшов до наукового вжит­ку після заснування французьким письменником Шатобріаном в 1615 р. журналу «Консерватор».

Засновники консерватизму протиставили висунутим Просвітницт­вом, Великою Французькою революцією ідеям індивідуалізму, прогресу, раціоналізму, погляд на суспільство як на органічну цілісну систему. В широкому індивідуалізмі прихильників концепції «природнього права», Берк вбачав загрозу цілісності збалансованого життя суспільства. До­ступ до влади, на його думку, є не загальним правом, привілегією, кожен повинен знати своє місце в соціальній ієрархії.

З точки зору класичного консерватизму держава і правляча еліта повинні не тільки керувати суспільством, але і бути втіленням нації, її мудрості, традицій, Можна визначити наступні принципи і положення консерватизму:

— опора на традиції і історичне минуле нації;

— суспільство розглядається як органічне ціле, а не сплав окремих груп;

— стримане відношення до соціальних змін, позитивне ставлення тільки до таких, які не заперечують існуючого порядку і розви­ваються підконтрольно, а не стихійно;

— критичне відношення до потенційних можливостей вдоскона­лити людину і суспільство з допомогою політичних засобів і методів - тільки релігія може зробити людину кращою, полі­тичні закони лише не дозволяють їй поступати погано;

— виправдання рішучих дій при необхідності в захист консерва­тивних цінностей.

Опираючись на певні стереотипи масової свідомості, традиціоналістські уявлення, релігію, консерватизм має широку соціальну базу серед представників різних верств, на його користь спрацьовують і негативні явища, які супроводжують суспільний прогрес.

В силу соціально-економічних і політичних змін, в процесі розвит­ку капіталізму, консерватизм еволюціонував, включивши в себе ряд норм і цінностей, які традиційно вважалися ліберальними:- забезпечен­ня прав і свобод громадян, поділ влади, загальне виборче право, функціонування інститутів представницької влади, посилення со­ціально-охоронної функції держави, тим самим трансформувавшись в т. зв. «неоконсерватизм». Для неоконсерватизму характерне наступне:

— в економіці: заміна реформістської моделі розвитку монетаристською, яка орієнтована на обмеження надмірного державного втручан­ня в приватний бізнес, заохочення ринкових відносин, приватного під­приємництва;

— в соціальній сфері: заміна існуючого гнучкого ліберально-реформістського курсу «жорсткою економією», скорочення соціальних витрат, визнання природньої нерівності людей, ієрархічної побудови суспільства;

— в політичній сфері: посилення завдань і функцій політичної сис­теми, зміцнення законності і порядку, переорієнтація щодо проблем по­літичної влади, бюрократії в бік посилення егалітарних тенденцій та ан­тибюрократичних настроїв.

Прихильники політичних позицій, що втілюють в собі зазначені риси, об'єднуються в консервативні партії, найвпливовіші з яких - Кон­сервативна партія Великобританії, Данії, Християнсько-демократичні партії в багатьох європейських-країнах, республіканська партія в США.

Відомі неоконсерватори 80-90-х рр. - Р.Рейган, Дж.Буш, М.Тетчер, Г.Коль, Ж. Ширак, Дж.Андреотті та інші.

В сучасній Україні консервативні ідеї стали базою для діяльності ряду політичних партій - УРП, УКРП. ХДПУ, НРУ, КУН та інших. Слід зазначити, що консерватизм існує в Україні скоріше як позиція, як ре­альність він лише формується.