2 Канали двобічної дії

Канали телефонного зв’язку повинні забезпечувати безперервний зв’язок між абонентами, тобто, повинні бути каналами двобічної дії. Наявність підсилювальних пристроїв, через які можлива передача сигналів тільки в одному напрямку, викликає необхідність об’єднання двох зустрічних взаємонезалежних каналів однобічної дії в канал двобічної дії (рис.2.1).

Рисунок 2.1

Якщо канал організовується по одному фізичному колу, то такий канал називається каналом двохпровідної двобічної дії.

Для переходу з двохпровідної лінії на чотирьохпровідну частину каналу використовуються диференціальні системи ДС, які повинні бути урівноважені, тобто Z_л = Z_бк, щоб не було переходів струму з тракту передачі в тракт прийому. На практиці Z_л ≠ Z_бк, тому виникає струм зворотнього зв’язку (показано стрілкою) і канал може самозбуджуватися (генерувати), якість зв’язку знижується. Крім того, зворотні струми викликають появу електричного відлуння (ехо) , що також впливає на якість зв’язку. Тому такі канали використовуються, якщо на лінії можна включити не більше шести підсилювачів.

Щоб уникнути цих недоліків, на лініях на велику відстань використовуються чотирьохпровідні канали двобічної дії, тобто передача сигналів здійснюється по двох проводах і прийом сигналів – по своїх двох проводах (рис.2.2).

Рисунок 2.2

На проміжних станціях встановлюються тільки підсилювачі, а дифсистеми, які забезпечують перехід з двохпровідної лінії на чотирьохпровідний канал, на кінцевих станціях. В цій схемі мають місце і зворотній струм і електричне відлуння, але не в такій мірі, як в попередній схемі. Щоб зменшити ці впливи, дифсистеми урівноважують. Тоді вона повинна вносити затухання з тракту передачі на прийом А_о = ∞. Практично, затухання дифсистеми в напрямку прийому з передачі і навпаки повинно бути не менше А_о ≥ 30 дБ, а в прямому напрямку – не більше А ≤ 4,0 дБ.

Недолік схеми – використання двох фізичних кіл, що збільшує вартість зв’язку (лінійних споруд).

2.1 Оцінка якості передачі сигналів і параметри каналів

Якість передачі інформації по каналах зв’язку оцінюється точністю відтворення інформації на прийомі. Існують два методи оцінки якісного стану каналів: прямий і побічний. При прямому методі порівнюється прийнятий сигнал із спеціальними тест – таблицями (при фототелеграфній передачі, телебачення). При побічному методі вимірюються визначені характеристики каналу, які порівнюються з нормами. Метод простіший, більш об’єктивний. Характеристику можна одержати на екрані осцилографа.

Електричні параметри каналів ТЧ

Основна частина характеристик каналів ТЧ, організованих як цифровими, так і аналоговими системами передачі, являються однотипними:

• залишкове затухання представляє собою різницю між сумою всіх затухань і сумою всіх підсилювань в каналі, тобто це частина робочого затухання, яке залишилося незкомпенсованим підсилювачами

А_з = ∑А – ∑S, дБ.

Практично залишкове затухання дорівнює різниці рівнів на вході і виході каналу

А_з = L_вх – L_вих, дБ

Для каналів ТЧ характерно чотири режими роботи:

-        4-х провідний кінцевий з L_вх = мінус13 дБ, L_вих = 4,3 дБ,

-        4-х провідний транзитний з L_вх = мінус 3,5 дБ, L_вих = мінус3,5 дБ,

-        2-х провідний кінцевий з L_вх = 0 дБ, L_вих = мінус 7,0 дБ,

-        2-х провідний транзитний з L_вх = 0 дБ, L_вих = мінус3,5 дБ.

При 2-х провідному кінцевому режимі залишкове затухання повинно дорівнювати 7,0 дБ. Вимірювання проводиться на частоті 805 Гц.

-        амплітудно-частотна характеристика (АЧХ) (рис2.3) каналу ТЧ представляє собою залежність приростання залишкового затухання на вимірювальній частоті, по відношенню до залишкового затухання на частоті 805 Гц. Допустиме відхилення ∆А визначається шаблоном. Якщо характеристика виходить за межі шаблону, то виникають амплітудно-частотні спотворення. Вимірювання проводиться в смузі частот 0,3…3,4 кГц.

Рисунок 2.3

- амплітудна характеристика каналу ТЧ (рис.2.4) представляє собою залежність рівня на виході каналу від рівня на його вході.

Реальна характеристика має 2 згини: нижній-обумовлений наявністю шумів в каналі, верхній -наявністю нелінійних елементів (трансформатори, катушки індуктивності, діоди, транзистори), перевантаження яких викликає появу нелінійних спотворень.

Рисунок 2.4

-   фазочастотна характеристика каналу ТЧ представляє собою залежність групового часу передачі (ГЧП) від частоти.

Середня частота дорівнює 1900 Гц. Відхилення ∆t на   ƒ = 1,9 кГц не повинно перевищувати на частоті 0,3 кГц 1,5 мс, на частоті 3,4-1,01 мс.

-  захищеність каналів ТЧ від перешкод і рівень виразних перехідних впливів між каналами ТЧ однієї системи, який не повинен

перевищувати мінус 65 дБп.

В ЦСП не існує спеціального обладнання формування групових цифрових трактів. Як правило, сформований на визначеній ступені ієрархії цифровий потік направляється на наступну ступінь об’єднання цифрових потоків або в лінійний тракт. Точки з’єднання двох суміжних ступенів ієрархії називають цифровими стиками, які відповідають рекомендаціям МККТТ G 703.

-     основний цифровий канал (ОЦК), має швидкість передачі 64 кБіт/c.

Види стиків ОЦК призначені для підключення до ОЦК апаратури вторинної мережі і апаратури споживачів; для з’єднання ОЦК між собою при забезпеченні транзитів; при утворенні обхідних направлень; при заміні пошкоджених ОЦК резервними каналами.