11. Філософія еллінізму (епікуреїзм, стоїцизм та скептицизм).

Еллінізм характеризується докорінною зміною світогляду, пов’язаною з переходом від рабовласницької республіки до монархії, перетворенні людини вільної (у межах полісу) на підданого (у межах держави - імперії). “Полісний світогляд” з демократичною системою цінностей замінюється космополітичним. Людина зосереджується на собі та своїх проблемах, стає індивідуалістом, фаталістом, покладається тільки на себе. Це відображується і у філософії, де можна виділити низку течій: епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм, школа перипатетиків, академічна школа, еклектизм. 1. Епікур (341-270 рр. до н. е.) в онтології сприймає атомістичне вчення Демокріта, доповнюючи його ідеєю мимовільного відхилення атомів, тим самим визнаючи наявність випадковостей. Центральна проблема – етична, де метою є гедонізм (насолода), але не грубий, чуттєвий, а узгоджено з розумом. Мета життя – евдемонізм (щастя), для його досягнення не треба боятися богів та смерті, а треба займатися філософією. 2. Стоїцизм (засновники – Зенон, Клеанф, Хрисіпп) розділяє філософію на фізику, етику, логіку. У фізиці виділяють три рівня: 1)конкретно-фізичний (вода, повітря, пієвма, земля, вогонь); 2)абстрактно-фізичний (категорії субстанції, якість та ін.); 3) теолого-фізичний, де пієвма не тільки фізичне (суміш повітря та вогню), але і духовне (світовий дух) Етика стоїків – етика боргу, “вміння жити” безпристрасно (атараксія); щастя у спокої духу, рівновазі. Це близько до аскетизму кініків, але без їх безсоромності. 3. Скептицизм (Піррон, Тімон) підрозділяють на: а) повне заперечення можливості досягнення достеменного знання; б) пробабілізм (помірний) – ймовірне, правдоподібне знання. Скептицизм можна віднести до різновидності агностицизму. У етиці метою є досягнення щастя (атараксії), незворушності, безтурботності, а також треба утримуватися від будь-яких суджень! Якщо раніше атараксія досягалась через знання, то у скептиків через відмову від знання. “Вони не знають навіть того, що нічого не знають”.

Римську філософію вважають вторинною по відношенню до грецької, називають елліністичною та розділяють на філософські течії: еклектизм, пізній стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм.

12. Філософія середньовіччя (схоластика: номіналізм і реалізм).

Однією з особливостей середньовічної філософії є боротьба між реалістами та номіналістами. Слід зазначити, що реалізм у його середньовічному розумінні не має нічого спільного з сучасним значенням цього терміна. Реалізм — це вчення, згідно з яким об’єктивна реальність (буття) існує у вигляді лише загальних понять, або універсалій. Згідно з ученням реалістів, універсалії існують раніше від речей і незалежно від речей, являючи собою думки та ідеї божественного розуму. І тільки завдяки цьому людський розум має змогу пізнати сутність речей, бо ця сутність є не що інше, як загальне поняття. Зрозуміло, що для реалістів (Ансельм Кентерберійський (1033—1109 pp.) та ін.) пізнання можливе лише за допомогою розуму, який має божественну природу. Номіналізм. Термін «номіналізм» походить від латинського слова «nomen», що означає «ім’я». На противагу середньовічному реалізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття (т. зв. універсалії) — лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленням. Основними представниками цього напряму були: Д. Скот, І. Росцелін, У. Оккам. Реалізм наполягав на істотності, реальності, єдності триєдиного бога. Номіналізм же справді реальними вважав «лики» (іпостасі) трійці. Проте «проблема трійці» була лише зовнішньою формою, так би мовити, «офіційним приводом», який в умовах середньовіччя мусив бути теологічного плану. Справжня проблема, що стала предметом гострої полеміки, була цілком філософською проблемою статусу реальності категорій загального і окремого. Середньовічна філософія увійшла в історію філософської думки під назвою схоластики. Головна ознака схоластики полягає у тому, що вона свідомо розглядає себе як науку, поставлену на службу теології, як служницю теології. Проте, незважаючи на її абстрактну обмеженість та апологетизм, вона зробила крок вперед у розробці логіко-гносеологічної та етичної проблематики, яка є досить актуальною для сьогодення (наприклад, вчення про духовний світ людини).