Уживання апострофа

Після б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї для позначення роздільної вимови: пам’ять, під’їзд, б’єш. А також у словах Лук’ян, Лук’янівка, Лук’яненко.

В іншомовних словах для роздільної вимови після губних та ж, ч, ш, г, к, х, ґ, р: вар’єте, інтерв’ю, миш’як, прем’єр.

Після першої частини складних слів та префіксів: дит’ясла, пів’яблука.

Не ставиться: якщо перед губними є приголосний (крім р), що належить до кореня слова: морквяний, свято, мавпячий, але торф’яний, зв’язаний.

Вживання знака м’якшення

Знак м’якшення вживаємо після д, т, з , с, ц, л, н:

– у кінці слова: грають, сіль, кінець;

– у середині слова після м’яких перед твердими нешиплячими: скринька, ліньки, Васька.

– у середині іншомовних слів перед я, ю, є, ї: ательє, браконьєр, мільярд;

– в суфіксах -ськ-, -зьк-, -цьк-: близький, по-німецьки;

– після м’якого л´ перед приголосним: їдальня, крильце, дальній, у тому числі перед суфіксом -ськ- (уральський) та перед шиплячими (односельчани).

Винятки: різьбяр, тьмяний, женьшень, Маньчжурія, бриньчати, няньчити, Горький.

В іменниках із буквосполученнями -ньк- (-нк-), -ньч- (-нч-), -льк- (-лк-), -сьч- (-сч-) слід зважати на початкову форму (Н. в. одн.): донька – доньці – доньчин, скринька – скриньки, банка – банки, лялька – ляльчин.

Знак м’якшення не вживається після приголосного (крім л) перед суфіксом ‑ськ- (уманський), перед шиплячим: тонший, меншати, промінчик.

У дієсловах перед -ся теж уживається знак м’якшення у сполученнях -ться, -нься. Але без знака м’якшення – -шся: сміються, зглянься, вмиваєшся.

Спрощення у групах приголосних

В українській мові відбувається спрощення у групах приголосних -здн-, ждн, -стл-, -стн-, -рдц-, -стськ-, -рнч-, -рнц-, -скн-, -зкн-. Наприклад: проїзний, тижневий, щасливий, пристрасний, серце, міський, гончар, ченця, тиснути, брязнути. Винятки: кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, зап’ястний, шістнадцять.

Не відбувається спрощення у прикметниках, утворених від іншомовних іменників: баластний, компостний, контрастний, студентський, агентство.

У групах приголосних -зкн-, -скн- приголосний к випадає лише при творенні дієслів із суфіксом -ну-: брязк – брязнути, вереск – вереснути (але виск – вискнути, писк – пискнути і писнути). В інших словах приголосний к у групах -зкн-, -скн- зберігається: випускний, скніти.

Літери и, і, ї у словах іншомовного походження

У словах іншомовного походження літера ї пишеться після голосного: прозаїк, мозаїка, Каїр, Енеїда.

Літеру и слід уживати в загальних назвах іншомовного походження після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р перед приголосним (крім й): римейк, чипси, кастинг та ін.

В іншомовних прізвищах і географічних назвах уживається літера и після ж, ч, ш, щ, ц перед приголосним (крім й): Шиллер, Цицерон, Алжир, Чикаго. У власних іменах, що стали загальними назвами, пишемо літеру и: дизель (хоча прізвище – Дізель).

У географічних назвах літеру и вживаємо в словах, що закінчуються на -ика, -ида (Корсика, Флорида).

Літеру і слід уживати в усіх інших випадках, зокрема, в загальних та власних назвах після префікса дез- (дезінформація); після приголосного перед голосним та й (тріумф, аварійний); після приголосного в кінці невідмінюваних слів: колібрі, таксі, жалюзі тощо.