С

Приклад епістолярного стилю:

«…Маю одно прохання до Вас. Оце надумую видати маленький збірничок танцюристих пісень народних (бачте, як розвеселилась?) для народу ж. Мають туди увійти волинські пісні, до яких мелодію я попросила написати п. Квітку, а се ще хочу просити Вас дозволити мені взяти до мого збірничка і ті 5 пісень до танцю, що колись у Буркуті записав від вас п. Квітка…П. Квітка просить Вам низенько вклонитись…

(Із листа Лесі Українки до Івана Франка)

пецифіка листів як писемно-розмовного жанру передбачає переведення живомовної усної комунікації у текстову писемну. У листах поєднуються елементи усного мовлення та елементи писемної, організованої мови, що виражає наміри автора поінформувати адресата, ознайомити з певними подіями У тексті листа широко використовуються звертання (часто пестливі), різні побажання, вітання. Характерною рисою є невимушеність у доборі мовних засобів, безпосередність вираження емоцій. Жанр приватного листування в українській мові досить давній. Простежити за його формуванням можна на основі пам’яток ХVІІІ ст. Листування розширило функції народнорозмовної мови. Листи відомих письменників, громадсько-культурних діячів, учених мають істори ко-пізнавальну і художню цінність.

До епістолярного жанру належать також щоденники, мемуари, записки, нотатки, календарі.

Функціональним різновидом української літературної мови є мова професійного спілкування, яка об’єднує науковий, офіційно-діловий та розмовний стилі мови.

Професійна сфера діяльності пов’язана із функціонуванням трьох стилів літературної мови: офіційно-ділового, наукового та розмовного.

Усна форма офіційно-ділового стилю реалізується в різних жанрах монологічного (виступ, повідомлення, доповідь та ін.), діалогічного (прийом відвідувачів, співбесіда, службова телефонна розмова, ін.) та полілогічного професійного мовлення (ділова бесіда, нарада, збори, дискусія та ін.). Писемна форма офіційно-ділового стилю – це документація певної професійної сфери, яку створює або з якою працює фахівець.

Крім того, професійна діяльність передбачає вміня послуговуватися мовними засобами науковго стилю, аналізувати, самостійно створювати елементи наукових текстів, вторинні наукові тексти (конспект, анотація), певні жанри наукового стилю (реферат, наукова стаття). Особливе значення у професійному мовленні належить термінології відповідної галузі, знання якої є неодмінною умовою професійної комунікативної компетенції працівника.

Розмовний стиль обслуговує неофіційне спілкування людейу професійній сфері, забезпечуючи обмін інформацією, власними думками і враженнями.

Професійна діяльність особистості пов’язана зі створенням предметів матеріальної та духовної культури. Одним із видів діяльності людини є мовна діяльність, «предметом якої є думка, засобом – мова, способом застосування – мовлення, продуктом – висловлювання (твір/текст), результатом – відповідна реакція співрозмовника, розуміння чи нерозуміння ним думки автора.

Мовна діяльність – це мовлне спілкування в конкретних ситуаціях, у яких реалізується необмежена можливість створення нових змістів, нових текстів із обмеженої кількості одиниць мовної структури».⁹

Модель мовного спілкування передбачає три основні складники:

– відправник інформації – адресант, автор;

– отримувач інформації – адресат, реципієнт;

• повідомлення – твір, текст.

Поняття текст лінгвісти трактують по-різному. Складники тексту виокремлюють залежно від підходу до його визначення (комунікативного, діяльнісного, функціонального).

Енциклопедія української мови містить таке визначення тексту (від лат. textum – зв’язок, поєднання, тканина) – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних смисловими і формально-граматичними зв’язками, а в загальнокомпозиційному аспекті – спільною тематичною і сюжетною заданістю.

Формально текстом є лінійна сукупність речень. Найменшими одиницями тексту є надфразна єдність, абзац.

Абзац – це частина зв’язного тексту з кількох (рідше – одного) речень, що характеризується тематичною цілісністю і відносною закінченістю змісту. В абзаці реалізується певна мікротема. Сукупність таких мікротем формує тему всього тексту. Візуально абзац – це словесний масив між двома відступами.

Надфразна єдність – відрізок мовлення, що складається з двох і більше речень, об’єднаних спільністю теми в композиційно-синтаксичну конструкцію. Такій конструкції властива певна змістова завершеність і структурна єдність, яка досягається лексичними, граматичними та інтонаційними засобами. Надфразні єдності функціонують в усіх виявах мовлення: усному і писемному, діалогічному і монологічному, художньому, науковому тощо.

Надфразні єдності мінімальної структури становлять поєднання двох речень, одним з різновидів якого є конструкції «питання – відповідь». Нерідко надфразна єдність збігається з абзацом, але може бути й меншою або більшою від абзацу. Вона набуває й таких цілісних мовленнєвих утворень, як стисле газетне повідомлення, коротке оголошення, телеграма і под.

Основними категоріями аналізу тексту є цілісність і зв’язність. Цілісність пов’язана з планом змісту тексту, а зв’язність – із планом вираження.

Текст є зв’язним, цілісним на рівні абзаців і речень. Вимогами зв’язності є змістово-тематична єдність; підпорядкованість усіх речень реалізації єдиної мети, ідеї, основної думки; логічна й мовна зв’язність; структурна впорядкованість; значеннєва і композиційна завершеність; стильова однорідність.

Цілісність тексту, поєднання його частин виникає завдяки тісному взаємозв’язку його складників. Це явище називають когеренцією тексту. Цілісність властива як надфразовій єдності, так і мовному твору загалом. Вона забезпечується єдністю теми, встановленням відношень між частинами тексту. Це логіко-семантична, граматична і стилістична співвіднесеність і взаємозалежність речень.

Основними типами зв’язків у тексті є:

– семантичне дублювання (повторення інформації за допомогою синтаксичних синонімів);

– асоціативний зв’язок – уживання слів і висловів, пов’язаних з основною темою на рівні асоціацій;

– логічний зв’язок – послідовне поєднання висловлень на основі логічних відношень – причиново-наслідкових, умовних, допустових, просторово-часових тощо;

– інтертекстуальний зв’язок – посилання на фонові знання реципієнта;

– просторовий зв’язок – спів розташування висловлювань (указівка на те, де розміщено певну інформацію).

Засоби зв’язку охоплюють одиниці різних рівнів – лексичного, морфологічного, синтаксичного.

Лексичні засоби зв’язку – це ключові слова; спільнокореневі слова; синоніми, антоніми.

Морфологічні засоби зв’язку – займенники (переважно особові та вказівні); сурядні і підрядні сполучники; частки; однакові видо-часові форми дієслів; прислівники (по-перше, по-друге, далі, потім, спочатку, нарешті)

Синтаксичні засоби зв’язку – порядок слів; вставні та вставлені конструкції; питальні речення тощо.

Текст як результат мовленнєвої діяльності функціонує у вигляді певної графічно-мовної системи і структури. На шляху від адресанта до адресата він втрачає або набуває додаткових смислів, значень. Ому авторське та читацьке розуміння тексту не завжди збігаються.

Розрізняють різні структури тексту. Зокрема, відповідно до типологічного структурування виокремлюють «типи текстів», тобто жанр. Наприклад, розрізняють такі жанри прозових літературних текстів: оповідання, новела, повість, роман тощо. Жанри законодавчих текстів – наказ, розпорядження, постанова, конституція та ін. З огляду на сфери використання тексти можна поділити на газетні (повідомлення, коментар, стаття, ін.), економічні тексти (економічний огляд, звіт), політичні (політична промова, прокламація, ін.), наукові (наукова стаття, дисертація, монографія тощо) та ін.

Тематична структура охоплює весь текст і виявляється у тематичних зв’язках між фразами. Кожна наступна фраза пов’язана з попередньою тематично. Тематичні структури бувають однорідні (одна тема проходить через усі фрази) та неоднорідні (мають мінімум дві теми, одна з яких може бути основною).

У кожному усному і письмовому висловлюванні відображено рух думки від відомого, названого мовцем, до того, що не відоме адресатові. Таке членування висловлювання на дві частини – тему (відоме) і рему (нове) – називається актуальним членуванням тексту. Це членування відображає позицію мовця в конкретному випадку відносно змісту висловленого і відносно того, кому цей вислів спрямовано.

Інколи вислів неможливо розчленувати на тему і рему, тому що він містить лише нову, невідому для співрозмовника інформацію. Наприклад, коли на початку розмови мовець хоче ввести співрозмовника в суть справи. Рема може містити вже відомі елементи, а новизна полягає у співвідношенні їх із темою – повідомлення про певний аспект факту, що вже відомий співрозмовникові. Як правило, в реченні тема передує ремі.

Деякі автори виділяють також членування на дане (тобто знання, яке, за припущенням мовця, є у свідомості співрозмовника у момент вислову) і нове (знання, яке вводиться у свідомість співрозмовника висловлюванням).

На думку деяких дослідників, текст можна представити як послідовність тем. Зокрема, Ф. Данеш виокремлює п’ять типів тематичної прогресії в тексті:

1) проста лінійна прогресія – це послідовне розгортання інформації, коли рема попереднього речення стає темою наступного. Наприклад: У середньовічній Європі під час виготовлення гобеленів переважав спосіб в’язання. В технічному плані він близький як до ткання, так і до плетіння. Як і на ткацькому верстаті, горизонтально й вертикально натягуються безперервні нитки, між якими вплітають кольорові човникові нитки…;

2) прогресія з наскрізною темою передбачає наявність однієї теми. Що повторюється в кожному реченні тексту. Наприклад, тема батька конкретизується рематичними елементами: Батько знав усе. Він знав навіть назву кожної окремої гірської вершини. Він більше не був міським батьком. Він знов уохоче згадував про те, що він колись був сільським хлопчиком, він визнавав це, його минуле приносило йому радість… (І. Бехер);

3) прогресія з похідними темами – така текстова організація, коли кожне речення тексту, не маючи у свєму складі елементів лінійності або наскрізності, виражає загальне тематичне спрямування тексту (фрагмента). Основна тема формулюється на основі часткових описів. Наприклад: Фауна і флора готуються до зими, що наближається. Дозрівають насіння й плоди. На листях дерев і кущів видно пожовклі місця, деякі дерева вже зовсім пожовкли. Дні стають помітно коротшими, ночі – довшими;

4) прогресія з розгалуженою темою – це прогресія з подвійною ремою, компоненти якої створюють вихідні пункти для розвитку окремих тематичних прогресій. Наприклад: З будинку вийшли дві жінки, стара і молода, з кошиком для білизни. Стара була з вигляду прямою і жорсткою, молода йшла, нахилившись уперед, із втомленим обличчям. …Обидві жінки помацали білизну. Стара сказала: «Дуже волога. Зачекай прасувати». Молода сказала: «Якраз для прасування». – Вона почала складати білизну в кошик. Стара скзала: «Вон ще зовсім мокра». Молода сказала: «Якраз прасувати». – «Дуже волога», – сказала стара. Молода сказала: «Кому як подобається. Тобі подобається прасувати суху білизну, мені вологу» (фрагмент з роману А. Зегерс «Сьомий хрест»);

5) прогресія з тематичним стрибком передбачає наявність розриву в темо-рематичному ланцюжку, який легко поновлюється з контексту. Наприклад: Йоахім Бранденбург сказав: «Коли я йшов сюди, то зустрів дорогою коня. На верхній частні стегна у нього була довга рана, яка сильно кровила. Він злегка підняв ліву передню ногу. У його очах здригався похмуро-червоний відблиск вогню, що рвався з будинків. Кінь іржав. Це голосно лунало вночі. Ніхто не піклувався про це (фрагмент з роману В. Штейнберга «Коли зупинився годинник»).