Художній стиль – це стиль художньої літератури. Тут можливі поєднання елементів усіх стилів літературної мови, а також діалектизмів, жаргонізмів та інших складників, якщо це вмотивоване потребами мистецького зображення дійсності. У цьому стилі вирізняються засади організації мовних засобів прози, поезії та драматургії, кожна з яких характеризується жанровим розмаїттям. Використання мовних засобів у художньому стилі зумовлене його призначенням – образно відтворювати дійсність. Тому найхарактернішою ознакою мови художнього стилю є гранична чуттєва конкретність при в

Приклад художнього стилю:

Коли пісні мойого краю

Пливуть у рідних голосах,

Мені здається, що збираю

Цілющі трави я в лугах.

М. Рильський

ідтворенні образів людей та явищ довкілля, виразність. У лексиці й граматиці художнього стилю відображено найрізноманітніші сторони загальнонародної мови, а також найповніше виявляється індивідуальність письменника, його світосприймання, талант.

Підстилі художнього стилю виокремлюють за родами і жанрами літератури: епічний (епопея, роман, повість, оповідання та ін.), ліричний (поема, пісня, поезія), драматичний (драма, комедія, трагедія тощо), комбінований (ліро-епічний твір, драма-феєрія тощо).

Розмовний стиль поширений у побуті, повсякденному спілкуванні з родиною, знайомими, на виробництві. Цей стиль є найдавнішим і виконує функцію побутового спілкування. Послуговується цей стиль побутовою лексикою, діалектизмами, фразеологізмами, професіоналізмами, скороченими словами. Розмовне мовлення здебільшого спонтанне, непідготовлене. Його компонентами є позамовні елементи – жести, міміка, конкретна ситуація.

Синтаксична побудова розмовного стилю залежить від кількості мовців – монолог, діалог, полілог. Найтиповішою формою є діалогічне мовлення. У синтаксичних конструкціях не дотримується порядок слів; речення короткі, неповні, часто їх зміст зрозумілий мовцям із ситуації.

Розмовний стиль – це переважно усна форма спілкування, хоча його елементи використовують у художніх текстах.

За цільовою спрямованістю, характером ситуації і соціальними ролями у

Приклад розмовного стилю:

– Знаєш, я останнім часом намгаюся менше говорити російською мовою.

– Чому? Боїшся, що тебе поб’ють українці?

– Ні, боюся, що мене прийдуть рятувати росіяни.

часників спілкування виокремлюють такі жанри розмовного стилю: сімейна розмова; діалог співробітників на професійні та побутові теми; розмова людини з твариною тощо.

Конфесійний стиль є різновидом літературної мови, який обслуговує релігійні потреби як окремої людини, так і суспільства в цілому. Функціонує у культових установах: церквах, монастирях, теологічних навчальних закладах, молитовних будинках, релігійних громадах тощо. Реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, у тексті Біблії та інших церковних книг, молитовниках. Йому притаманна суто церковна термінологія, вживання церковнослов’янізмів, усталених конфесійних словосполучень, слів-символів, в

Приклад конфесійного стилю:

Тебе взиваємо, правдивого Бога... Не зсилай на нас ні турбот, ні голоду, ні нагальної смерти, огню, потопи, щоб не відпали від віри нетверді вірою. Мало нас карай, багато милуй, мало рани, а милосердно лікуй; мало сму­ти, скоро звесели, бо не може наша душа довго стерпіти Твого гніву, як стеблина вогню. Вкороти свій гнів, умилосердися, бо Твоя є сила милувати і спасати...

(Митрополит Іларіон)

елика кількість метафор, алегорій, порівнянь.

Основними підстилями конфесійного стилю є: біблійний (мова перекладів Біблії), молитовний (молитви, тропарі, кондаки і под.), проповідницький (проповідь, духовна бесіда), агіографічний (виклад житія святих), підстиль церковних послань.

Епістолярний стиль – це функціональний різновид літературної мови, який обслуговує сферу письмових приватних або приватно-офіційних відносин. Іноді він є складовою художньої літератури, публіцистики.

Основним призначенням цього стилю є обслуговування у формі листів заочного спілкування людей у всіх сферах їхнього життя.

Залежно від сфери використання листів та інтересів адресатів листування поділяють на офіційне (службове) і неофіційне (приватне). Офіційним є листування між державними органами, установами, організаціями, а також між службовими особами. Таке листування належить до офіційно-ділового стилю. Неофіційне листування ведеться між особами, які перебувають в неофіційних стосунках. Воно має переважно побутовий характер – родинний, інтимний, дружній – і перебуває у сфері діє усно-розмовного стилю. Тому епістолярний стиль вважають писемним різновидом (під стилем) усно-розмовного стилю.

Правила написання листів були сформовані ще в античні часи. З часом виробилася канонічна структура листа, яка передбачає наявність привітання, звертання, встановлення контакту, домагання прихильності, розповідь, прохання, закінчення листа та прощання. Кожний лист повинен містити хоча б два із цих компонентів, а також обов’язкові змістові формули: підтвердження отримання листа або вияв радості з приводу його отримання; запитання про здоров’я і стан справ; твердження про те, що написано все, ін.