VI. Фізкультхвилинка.

Ми йдемо полювати па лева

Учасники стають в коло один за одним. Тренер промовляє слова, які су проводжуються певними рухами, а всі повторюють за ним:

Ми йдемо полювати на лева! (впевнений хід по колу).

Не боїмося нікого! (заперечувальні рухи руками).

Ой, а це що? Це болото! Чав! Чав! Чав! (хід, високо піднімаючи коліна).

Ой, а це що? Це море! Буль! Буль! Буль! (імітація плавання)

Ой, а це що? Це поле! Туп! Туп! Туп! (гучне тупотіння)

Ой, а це що? Такий великий, такий пухнастий, такий м’якенький (пока зують, який)

Ой, так це ж лев! (показують, як злякалися, далі рухи повторюються) Побігли додому! Через, поля! Туп! Туп! Туп!

Через моря! Буль! Буль! Буль!

Через болото! Чав! Чав! Чав!

Побігли додому! Двері зачинили! Які ми молодці! Які ми хоробрі (показу ють мімікою). Похвалимо себе (погладжують себе по голові).

VII. Повторення вивчених пісень.

Музика і слова Анатолія Загрудного «Будем козаками».

VIII. Пізнавальний екскурс в минуле.

1. Аналіз почутого.

2. Цікаві розповіді.

3. Робота в зошиті.

IX. Підсумок уроку. Релаксація.

X. Вихід з класу під звучання пісні (за вибором учителя).

Музика творчої мови стає символом усесвіту й нашого життя.

Герман Гессе

УРОК 8

Тема. Пісенність, танцювальність та маршовість в українській народній музи­ці і творах композиторів-класиків. Фридерик Шопен «Прелюдів № 7, № 20» — слухання. Едвард Гріг «Ранок» із сюїти «Пер Гюнт» — розучу­вання (с. 32—34).

Мета. Продовжувати ознайомлення учнів з традиціями українського народу, його фольклором, оберегами; розвивати музичні та літературні здібнос­ті, вміння слухати та передавати почуте; виховувати гордість за свою багату народну спадщину та культурні цінності, любов до свого народу.

Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (за наявності — фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СО, «Хрестоматія» та «Фонохрестоматія» з музики 3 клас.

Хід уроку

I. Організаційна частина.

Знову день почався, діти,

Ви зібрались на урок,

Тож пора нам поспішати,

Кличе в подорож дзвінок.

Сьогодні в нас урок звичайний,

Та вчить багато нас чому.

Хай буде він для нас повчальний,

За це подякуєм йому.

1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).

2. Музичне привітання.

Урок музики у нас Запросив усіх у клас.

Привітаймось дружно всі:

До, ре, мі, фа, соль, ля, сі!

II. Розспівування.

IV. Повідомлення теми уроку.

1. Робота з підручником, с. 32.

2. Пізнавальна бесіда.

3. Музична гра Василя Верховинця «Гляньте всі» (див. урок №7).

V. Слухання музики.

Фридерик Шопен «Прелюдія № 7, № 20».

1. Загальні відомості про композитора.

Фридерик Франсуа Шопен — найвидатніший польський композитор та піаніст.

Народився 1 березня 1810 року в с. Желязовій Волі, під Варшавою. Його батько Нікола (Міколай) Шопен, фран­цузький емігрант, служив гувернером і шкільним учителем; мати виховувалася в дворянській сім’ї.

Уже дитиною Фридерик проявив яскраві музичні зді­бності; у 7 років його почали вчити грі на фортепіано, і того ж року побачив світ складений ним маленький полонез соль мінор. Перші професійні уроки гри на фортепіано отримав від віолонче­ліста Войцеха Живного. Незабаром Шопен став улюбленцем аристократичних салонів Варшави.

Подальшим розвитком композитора опікувався Вільгельм Вюрфель. Цей відомий піаніст та професор Варшавської консерваторії давав Шопену цінні (хоча нерегулярні) уроки органної музики і, можливо, фортепіано. З 1823 по 1826 рік Фридерик навчався у Варшавському ліцеї, де його батько був про­фесором. Восени 1826-го юний музикант почав вивчати музичну теорію, фі­гурний бас і композицію (з Йозефом Ельснером) у Варшавській консерваторії.

1831 року він виїхав з Польщі до Відня перед тим, як оселитися в Парижі, де провів значну частину життя.

Початок і середина 1830-х у Парижі були плідним часом композитора. Він завершив свої найвідоміші роботи і регулярно давав концерти, що мали шалені відгуки. До 1838 р. Шопен став відомою людиною в Парижі. Серед його най­ближчих друзів був оперний композитор Вінченцо Беліні і художник Ежен Де­лакруа. Товаришував також із композиторами Гектором Берліозом, Францом Лістом і Робертом Шуманом.

1836 року маестро попрямував до Чехії побачитися з батьками. Перебува­ючи у Марієнбаді, він захопився юною полькою Марією Водзіньською. Проте їх взаємини незабаром припинилися. Восени того ж року в Парижі він по­знайомився з видатною жінкою — баронесою Дюдеван, яка мала на той час широку літературну популярність під псевдонімом Жорж Санд. Шопену було тоді 28 років, мадам Санд — 34. їхній союз тривав вісім років, причому велику частину цього часу вони провели в сімейному маєтку письменниці в Ноані.

Зимою 1838—1839 років, яка була прожита з Жорж Санд на Мальорці (Ба- леарські острови), здоров’я композитора значно погіршилося. Поєднання по­ганої погоди з безладом в домашньому господарстві, мабуть, згубним чином подіяло на його вже зачеплені туберкульозом легені. 1847-го стосунки Шопена з Жорж Санд остаточно зіпсувалися. Ця обставина, разом з прогресуючою хво­робою, сповнювала музиканта чорною меланхолією. Останній раз він виступив у Парижі 16 лютого 1848 р. Через вісім днів вибухнула революція, що повалила короля Луї Філіппа. Друзі композитора відвезли його до Англії, де, вже дуже хворий, він грав у королеви Вікторії і дав кілька концертів — останній з них відбувся 16 листопада 1848 р.

Через тиждень маестро повернувся до Парижа. Не в змозі більше давати уроки, Шопен вимушений був прийняти щедру допомогу від своєї шотланд­ської шанувальниці Джейн Стірлінг. Доглядати хворого приїхала з Польщі сестра композитора, Людвіка; не залишали його увагою і французькі друзі. Шопен помер у своїй паризькій квартирі на Вандомській площі 17 жовтня 1849 р. Відповідно до його бажання на відспівуванні в церкві Св. Мадлен про­звучали фрагменти реквієму Моцарта.

Похований композитор на паризькому кладовищі Пер-Лашез. Серце ма­естро, за його заповітом, перевезли на Батьківщину і замурували в костелі Святого Хреста у Варшаві.