Організація трудового процесу, принципи та функції
Організація трудового процесу – це форма, де реалізуються економічні результати праці. Тому організація трудового процесу сприймається як складова частина економіки праці.
У сучасних умовах господарювання зростає значення різних чинників, які впливають на ефективність виробництва, позаяк у силу відроджуваної конкуренції результативність діяльності стає вирішальної передумовою існування й розвитку підприємств. Серед основних факторів ефективності істотне його місце займає організація праці. Так, навіть найсучасніше обладнання та високопродуктивна техніка не дадуть бажаного результату за їх низької організації виробництва та обслуговування, і навпаки, при науковій організації трудового процесу можна отримати з відповідного технічного оснащення виробництва максимальний результат.
Під організацією розуміють будову, структуру чогось, внутрішню упорядкованість, взаємне розташування частин будь-якого цілого явища тощо. У цьому сенсі організація позначає деяку систему, щось встановлене, продумане, що має певні властивості. Визначення, що розкриває поняття «організація трудового процесу» у зазначеному вище сенсі, називають атрибутивним (від слова «атрибут» – суттєва ознака, невід’ємна властивість чогось), оскільки таке визначення має характеризувати істотну властивість аналізованого явища. У цьому аспекті організація трудового процесу для підприємства – це система виробничих взаємозв’язків працівників із засобами виробництва та один з одним, що утворює певний порядок здійснення трудового процесу. Істотною властивістю організації праці є порядок трудового процесу на відміну від безладдя як ознаки відсутності організації праці.
За іншого підходу під організацією трудового процесу розуміють функцію управління, пов’язану з впровадженням, зміною чи упорядкуванням чогось. Це функціональний аспект поняття «організація». У цьому значенні організація трудового процесу на підприємстві – це дії по встановленню чи зміні порядку здійснення трудового процесу, пов’язаних із ним виробничих взаємодій працівників із засобами виробництва та один з одним [22].
Після розкриття сутності організації трудового процесу для підприємства необхідно встановити зміст, тобто показати, з яких складових частин чи елементів складається той самий порядок трудового процесу, про який йшлося вище. І тому відзначимо, що порядок здійснення трудового процесу передбачає:
по-перше, встановлення мети діяльності;
по-друге, встановлення переліку виробничих операцій та їх послідовності, керуючись технологією виробництва;
по-третє, поділ всіх видів робіт між працівниками, встановлення між ними системи взаємодії, тобто певної кооперації праці;
по-четверте, пристосування робочих місць для зручності роботи;
по-п’яте, встановлення системи оплати праці.
Задля більшої відповідної організації праці необхідні також створення для підприємства безпечних і здорових умов праці, планування обліку праці, виховання дисципліни праці, добір і підготовка кадрів.
Вирішення перелічених завдань становить зміст організації трудового процесу для підприємства, та її елементами будуть:
1. Підбір, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників.
2. Поділ праці, тобто розстановка працівників на робочих місцях, закріплення за ними певних обов’язків.
3. Кооперація праці, тобто встановлення системи виробничих взаємозв’язків між працівниками.
4. Організація робочих місць.
5. Організація обслуговування робочих місць.
6. Створення безпечних і здорових умов праці.
7. Організація оплати та матеріального стимулювання праці.
Таким чином, організація трудового процесу для підприємства – це, з одного боку, система виробничих взаємозв’язків працівників із засобами виробництва та один з одним, що утворює певний порядок трудового процесу, який складається з поділу праці та його кооперації між працівниками, організації робочих місць та організації їх обслуговування, оплати праці та матеріального стимулювання. З іншого боку, це поняття включає дії із встановлення, упорядкування чи зміни порядку здійснення трудового процесу, пов’язаних із ним виробничих взаємодій працівників із засобами виробництва та один з одним.
Організувати трудовий процес – значить зістикувати у просторі та часі, за кількістю та якістю предмет праці, знаряддя праці та живу працю. При цьому організатори, технологи, економісти повинні відповісти на питання: що виробляється, з якими параметрами, хто виробляє, де, коли, з якими витратами і з якими результатами пройде трудовий процес.
Рис. 1.2. Структура організації трудового процесу
За допомогою подібних питань раціоналізується робота, усуваються зайві, об’єднуються деякі елементи, змінюється порядок їх виконання.
Поділ і кооперація праці на підприємстві. Рівень розвитку виробничих сил суспільства наочніше виявляється у розвитку поділу праці. У зв’язку з цим суспільний поділ праці як соціально-економічна категорія властива всім суспільно-економічним формаціям, і його форма і значення мають істотне значення. Усередині підприємства існують три основні форми поділу праці: функціональний, технологічний і класифікаційний.
Функціональний визначає ставлення робітників до виробничого процесу, за такого поділу всі виробничі процеси діляться на групи: 1) робота щодо безпосереднього здійснення технологічного процесу (основні робітники); 2) роботи, що сприяють здійсненню технологічного процесу (допоміжні робітники); 3) технологічне керівництво та управління виробництвом; 4) утримання виробничих приміщень та територій; 5) охорона підприємства (спеціальна служба).
Найважливішим напрямком удосконалення поділу праці є встановлення раціональної чисельності груп працівників у напрямі збільшення числа основних працівників.
Технологічний поділ праці представляє собою поопераційний поділ праці. Задля його здійснення необхідне дотримання наступних умов:
кожен працівник або група працівників закріплюється за робочим місцем і відповідає за його стан і збереження;
коло функцій і обов’язків повинні бути точно регламентованими;
кількість і якість праці необхідно аналізувати та контролювати.
Основу поточного виробництва складає поопераційний поділ праці. Проте надмірне дроблення трудових процесів на найпростіші операції збіднює їх зміст і підсилює його монотонність.
Кооперація праці на підприємстві виражається у формі об’єднання працівників для спільної участі в єдиному або в різних, але взаємопов’язаних, процесах праці. Види кооперації праці залежать від спеціалізації цехів, дільниць та організації виробничого процесу. Трьом основним формам поділу праці відповідають три форми кооперації праці.
Кооперація праці робітників всередині підприємства здійснюється у вигляді міжцехової, внутрішньоцехової і ділянкової кооперації.
Міжцехова кооперація ґрунтується на поділі виробничого процесу між окремими цехами і спрямована на забезпечення планомірної участі цих цехів у спільних процесах по виготовленню продукції. Внутрішньоцехова кооперація – це взаємозв’язок між ділянками, робочими бригадами, робітниками. Внутрішньодільнича кооперація виражається у виробничих зв’язках між окремими робітниками або бригадами всередині ділянки, найбільш характерною її формою є формування виробничих бригад.
Форми організації трудових процесів. До організаційних форм трудових процесів відносяться: бригадна, суміщення професій, багатоверстатне обслуговування.
Планомірний перехід на бригадну форму організації праці створює економічні та організаційні умови підвищення продуктивності, зміцнення дисципліни праці. Застосовуються дві основні форми бригад: спеціалізовані і комплексні. Спеціалізовані бригади організуються з робітників однієї професії для виконання технологічно однорідних операцій (формувальники, верстатники т.д.). Комплексні – з робітників різних професій із застосуванням суміщення професій і взаємопов’язаності.
Необхідність суміщення професій визначається технічними, соціальними та економічними факторами. Збільшення частки вільного машинного часу в загальній трудомісткості операцій разом з тим збільшує трудомісткість і складність обслуговування робочих місць, з’являється можливість послідовного або паралельного суміщення професій. Суміщення професій необхідно розглядати не тільки як засіб підвищення інтенсивності праці і зайнятості робітників, підвищення оплати праці робітників, але і як підвищення змістовності та привабливості праці, зниження його монотонності, підвищення культури та професійного рівня. Суміщення професій здійснюється шляхом оволодіння робітничими суміжними або іншими професіями.
Суміжна професія – це професія, для якої характерна технологічна чи організаційна спільність з основною професією, а також здійснення функцій суміжних професій на робочих місцях основних професій. Наприклад, токар-слюсар з ремонту устаткування, верстатник-наладчик і т.д.
Організація трудових процесів являє собою систему заходів, спрямованих на забезпечення раціонального функціонування живої праці з метою підвищення його продуктивності при ефективному використанні засобів виробництва та створення найбільш сприятливих умов праці.
При організації будь-якого трудового процесу необхідно дотримуватися певних принципів (рис. 1.3) [29, с. 55]:
Рис. 1.3. Принципи організації трудового процесу на підприємстві
1. Оптимальний зміст трудового процесу. До складу трудового процесу повинні бути включені певні прийоми праці в раціональній послідовності і оптимальному поєднанні, щоб забезпечити рівномірне завантаження робітника, сприятливе для нього поєднання розумової і фізичної навантажень, ритмічність трудового процесу. Це досягається шляхом оптимізації поділу праці, проектуванням устаткування і оснащення з урахуванням вимог ергономіки, правильного нормування, що забезпечує оптимальну інтенсивність і ритмічність праці.
2. Паралельність роботи обладнання і людини. При організації трудового процесу необхідно передбачати одночасну роботу людини і машини, тобто підготовчо-заключна робота, обслуговування робочих місць, частина допоміжних трудових операцій повинні виконуватися під час роботи обладнання.
3. Економія руху. На основі раціональної конструкції устаткування і оснащення, оптимального планування робочих місць повинно бути забезпечено виконання трудового процесу меншою кількістю простих і коротких рухів при постійному розташуванні предметів праці та інструмента.
4. Ритмічність і автоматизм рухів. Ритмічність при виконанні трудових операцій передбачає продуману, добре освоєну, звичну послідовність прийомів і рухів на основі приблизного рівності витрат енергії та праці протягом зміни і в кожний відрізок часу. Автоматизм обумовлений частою повторюваністю одних і тих же прийомів і рухів протягом відрізка часу або зміни, що дозволяє концентрувати увагу на швидкому, ефективному та якісному їх виконанні.
5. Оптимальна інтенсивність праці. Організація трудового процесу передбачає чергування м’язових і нервових навантажень на працівника, зміну видів його діяльності протягом зміни, зручність виконання роботи і мінімальний вплив на організм виробничого середовища. Все це обумовлено фізіологічними і економічними дослідженнями рівня напруженості праці і ступеня завантаження робітника, що забезпечують стійку продуктивність праці при оптимальній величині нервового і фізичного напруження.
Для кожного підприємства характерні свої певні організаційно-технічні умови виробництва, трудові процеси у зв’язку з цим мають конкретний зміст і ті або інші особливості. Тому розглянуті вимоги, пропоновані до організації трудового процесу, на кожному підприємстві доповнюються і уточнюються для забезпечення його оптимальності та підвищення ефективності праці.
Зміни техніки і технології виробництва вимагають відповідної зміни чи вдосконалення організації трудового процесу. Якщо підприємство реагує відповідно на все нове, що виникає у сфері організації трудового процесу, і систематично впроваджує його до своєї практики, ми вправі казати про наукову організацію праці (НОП), функціями якої є:
1. Ресурсозбереження. Вона спрямована на економію робочого часу, ефективне використання сировини, матеріалів, енергії, тобто ресурсів. З іншого боку, економія праці включає у себе як економію коштів виробництва, так й усунення будь-якої непотрібної праці. Це досягається раціональним поділом і кооперацією праці, застосуванням раціональних прийомів і методів праці, чіткою організацією робочих місць і налагодженою системою їх обслуговування. Таким чином, критерієм науковості організації трудового процесу є його здатність забезпечувати всебічну економію витрат живої праці.
2. Оптимізаційна функція проявляється у забезпеченні повної відповідності рівня організації праці прогресивному рівню технічного озброєння виробництва, у досягненні наукової обґрунтованості норм праці та інтенсивності праці, у забезпеченні відповідності рівня оплати праці його кінцевим результатам. Оптимізація у сучасних умовах – центральний напрям у пошуку шляхів розв’язання різних завдань у сфері організації праці та трудового процесу зокрема.
3. Функція формування ефективного працівника. Вона полягає у здійсненні на науковій основі професійної орієнтації та професійного відбору працівників, їх навчання, систематичного підвищення кваліфікації. Вимоги до якості добору працівників і до їхньої професійного майстерності наразі істотно зростають. Збільшення складності використовуваної техніки веде до зростання відповідальності виконавців за своєчасні і цілком правильні рішення і дії.
4. Працезбережна функція проявляється у створенні сприятливих, безпечних і здорових умов праці, у встановленні раціонального режиму праці та відпочинку, використанні режиму гнучкого робочого дня, у полегшенні важкої праці до фізіологічно нормальної величини.
5. Функція підвищення праці. Полягає у забезпеченні умов гармонійного розвитку людини в умовах трудового процесу, підвищенні змістовності та привабливості праці, викоріненні рутинних та примітивних трудових процесів, забезпеченні різноманітності праці та її гуманізації.
6. Виховна і активізаційна функції спрямовані на розвиток дисципліни праці, розвиток трудової активності та творчої ініціативи. Високий рівень організації трудового процесу сприяє формуванню цих якостей працівника, що вищий рівень якості виконавців, тим вищим є рівень організації трудового процесу.
Розуміння функцій НОП дозволяє забезпечити всебічний, комплексний підхід ефективного вирішення проблеми організації трудового процесу для підприємства, чіткіше уявити механізм впливу НОП на працівника і власне виробництво [39].
У сучасній теорії і практиці організації трудового процесу можна виділити дві групи завдань, які вимагають визначення поняття «робоче місце». Першу складають технологічні, організаційні та ергономічні завдання, пов’язані з проектуванням технологічних і трудових процесів, удосконаленням умов праці, оперативним управлінням виробництвом. Другу – завдання планування чисельності персоналу, аналізу ринку праці та забезпечення зайнятості. В аспекті забезпечення зайнятості робоче місце – це сфера діяльності одного працівника або сукупність функцій, які він повинен виконувати. Цей аспект орієнтований на забезпечення підприємства персоналом, а населення – роботою.
Робоче місце є первинним елементом виробничої структури підприємства. Воно об’єднує в єдине ціле засоби праці, предмети праці і саму працю. Робоче місце – це частина виробничої площі з розташованими на ній технологічним, допоміжним, підйомно-транспортним устаткуванням і пристроями, оснащенням та різним інвентарем, необхідним виконавцю або групі виконавців для виконання виробничого завдання.
Отже, організація трудового процесу полягає у доцільній інтеграції в просторі і часі, за кількістю та якістю предмета праці, знаряддя праці та живої праці. В основі трудового процесу лежить технологія виробництва. Тому ефективність роботи залежить не тільки від виконавця, але і від конструкції обладнання, організаційної та технологічної оснастки, при проектуванні яких, у свою чергу, повинні враховуватися вимоги організації праці. Це стає все більш актуальним у міру механізації та автоматизації виробничих процесів, в результаті яких методи і прийоми виконання трудових процесів, по-перше, стають все більш залежними від конструкції обладнання, організаційної та технологічної оснащення; а по-друге, зазнають змін, так і зменшується обсяг безпосереднього участі людини у виробничому процесі шляхом докладання фізичної сили і збільшується обсяг функцій по спостереженню, управлінню, регулюванню і контролю за ходом технологічного процесу.