3. Сучасні культурні процеси у білорусії

У післяжовтневий період культурні процеси на території Білорусії характеризувалися зростанням освітніх і наукових закладів; становленням національних кадрів науковців, діяльність яких сприяла розвиткові вітчизняної науки. У 20-х роках була заснована Білоруська Академія наук, почали діяти кілька вищих навчальних закладів. Відбувається становлення окремих галузей науки: філософського знання, природничо-наукового, технічного, гуманітарного.

Архітектура ХХ ст. розвивається переважно за рахунок суспільно-громадських споруд. У 30-ті роки розробляються генеральні плани забудови Мінська, Могильова, Орші, Слуцька. Особливо вдалі у художньому відношенні громадські споруди Мінська: головний корпус Академії наук (1935 – 1939 рр.), Будинок уряду (1930 – 1933 р.), Білоруський театр опери і балету (1934 – 1937 рр.). Їх автор – архітектор І.Г. Лангбард. За проектом О.П. Воїнова споруджено готель “Бєларусь” (1938 р.), Г.Л. Лавров – автор проекту корпусу наукової бібліотеки (1930 – 1932 рр.). У повоєнний період проведене перепланування міст Вітебська, Гродна, Могильова, Полоцька.

У 20-ті роки починається новий етап у розвитку білоруської літератури, яка поповнюється великою групою талановитих поетів, прозаїків, драматургів. Серед них Михась Чарот (М.С. Куделька, 1896 – 1938 рр.), П.Ф. Глебка (1905 – 1969 рр.), А.І. Александрович (1906 – 1963 рр.), Кузьма Чорний (М.К. Романовський, 1900 – 1944 рр.), Алєсь Дудар (О.О. Дайлідович, 1904 – 1946 рр.), В.М. Дубовка (1900 – 1976 рр.). Вони належали до літературного об’єднання “Молодняк” (1923 – 1928 рр.), що мало численні філії та журнал під тою ж назвою. У 1925 р. об’єднання налічувало 500 осіб. Виникли також угруповання “Полум’я” та “Узвишшя”. У 1922 р. почав виходити перший “товстий” літературно-художній журнал “Полум’я” білоруською мовою.

Провідними темами у літературі 20 – 30-х років стають події революції та громадянської війни. Вони знаходять відображення у поетичних збірках Янки Купали “Спадщина” (1922 р.), “Неназване” (1925 р.), “Пісня будівництву” (1936 р.), “Від серця” (1940 р.), поемах Якуба Коласа “Нова земля” (1911 – 1923 рр.), “Симон-музика” (1911 – 1925 рр.), одному з найкращих творів білоруської поезії – поемі Михася Чарота “Босі на пожежі” (1921 р.). Ця ж тема домінує у збірках поезій Пятруса Бровки (Петро Устинович, 1905 – 1980 рр.) “Роки як шторм” (1930 р.) та “Цехові будні” (1931 р.), Алеся Дудара “Білорусь бунтарська”, “Сонячними стежками” (обидві – 1925 р.), Цішки Гартного (Д.Ф. Жилунович, 1887 – 1937 рр.) “Пісні праці і боротьби” (1922 р.) та “Торжество” (1925 р.).

Глибокий психологізм, філософське осмислення дійсності притаманні білоруській прозі тих років. Кузьма Чорний видав романи “Сестра” (1927 р.), “Земля” (1928 р.), “Третє покоління” (1935 р.), Якуб Колас опублікував два романи трилогії “На розстанях” (1923 – 1954 рр.), П.Р. Головач (1903 – 1937 рр.) роман “Крізь роки” (1934 р.), Цішка Гартний роман у трьох частинах “Соки цілини” (1914 – 1929 рр.).

У 1939 р. до складу письменників Білорусії увійшла численна група їхніх колег із західнобілоруських земель, зокрема Максим Танк (Є.І. Скурко, нар. 1912 р.), П.С. Пестрак (1903 – 1978 рр.), В.П. Тавлай (1914 – 1947 рр.).

Провідні білоруські письменники відомі як літературознавці, перекладачі, упорядники видань та фундатори вітчизняної науки. Якуб Колас був одним з ініціаторів створення Білоруського університету та Академії наук, віце-президентом якої став у 1929 р. (звання академіка АН БРСР одержав у 1928 р.). Цішка Гартний у 1919 р. очолював революційний уряд Білорусії. У 1928 р. здобув звання академіка АН БРСР за значний внесок у розвиток національної літератури. П.Ф. Глебка у 1957 – 1969 рр. очолював Інститут мистецтвознавства, етнографії та фольклору АН БРСР.

Слід зазначити, що на розвиток художньої культури негативно впливало адміністрування, ідеологічне регламентування творчості, що розпочалися у 30-х роках й панували упродовж багатьох років. Багато видатних митців зазнають цькувань, звинувачень у націоналізмі, переслідувань. Янка Купала був підданий критиці за п’єсу “Тутешні” та поему “За куттю”, М.І. Горецький за повість “Дві душі” та п’єсу “Іронічний Писаревич”, Алесь Гарун за збірку поезій “Материнський дар” тощо. Велика група письменників була репресована, зокрема Алесь Дудар, А.І. Александрович, М.І. Горецький, Цішка Гартний, П.Р. Головач, Михась Зарецький (М.Ю. Касянков, 1901 – 1941 рр.).

У роки війни та післявоєнний період однією з провідних у білоруській літературі стала тема Великої Вітчизняної війни, героїчної і трагічної долі народу, що зазнав великих втрат, але не скорився завойовникам. Це поезії Янки Купали “Білоруським партизанам” і “Повстав народ” (1949 р.), поеми Якуба Коласа “Відплата”, “Суд у лісі”, балади та поема “Прапор бригади” А.О. Кулешова (1942 р.). Збірки поезій “Ясний кут” (1944 р.) та “Полонянка” (1945 р.) Пятруся Бровки, поема “Янук Сяліба” (1942 р.) Максима Танка, п’єса “Проба вогнем” (1943 р.) Кіндрата Крапиви тощо.

У післявоєнний період розквітла творчість І.П. Шам’якіна, І.П. Мележа, Янки Бриля, Ф.С. Пестрака. Широкої популярності набули драматургічні твори А.Є. Макайонка, сповнені народного гумору і, водночас, гостро соціальні за змістом. Всесвітньо відомі твори найвизначнішого сучасного письменника Білорусії В.В. Бикова (нар. 1924 р.), зокрема, повісті “Альпійська балада”, “Пастка”, “Третя ракета”, “Дожити до світанку”, “Обеліск”, “Сотников”, “Вовча зграя”, “Кар’єр”, “Облава”, “Знак біди”. Більшість творів письменника перекладені українською мовою. У багатьох містах України за ними поставлені спектаклі.

У 1930 – 1980 рр. збагатилися започатковані ще діяльністю Ф. Скорини традиції графічного мистецтва, у першу чергу, книжкова ілюстрація та станкова графіка. Ряд художників звертається до народного мистецтва, зокрема, до народного орнаменту при оформленні книг, наприклад, М.М. Філіпович, М.В. Добужинський, А.М. Тичина, М.С. Басалига.

Провідним художнім центром Білорусії на початку 20-х років став Вітебськ, де розгортають діяльність живописці – представники “лівого” напряму у мистецтві: М.З. Шагал (1887 – 1985 рр.), К.С. Малевич (1878 – 1935 рр.), Л.М. Лисицький (1890 – 1941 рр.) та ін. Важливу роль у розвитку художньої освіти Білорусії мала Вітебська народна художня школа, відкрита у 1918 р. (з 1923 р. – Вітебський художній технікум). У 30-х роках при ньому відкрилось графічне відділення, у 1953 р. таке ж відділення було створене у Мінську при Білоруському театрально-художньому інституті. Вагомий доробок у розвиток графічного мистецтва внесли А.М. Тичина, Л.С. Ран, В.Ф. Соколов, І.Р. Гембіцький, Г.Г. та Н.М. Поплавські, Ю.В. Тишкевич. Широко відомі роботи визначних білоруських скульпторів З.І. Азгурова, А.О. Бембеля, О.К. Глєбова. Серед майстрів сучасного станкового живопису відомі художники В.К. Цвірко, М.А. Савицький, В.П. Суховерков, В.П. Волков, К.М. Космачов.

Професійна музична культура Білорусії почала розвиватися лише у післяжовтневий період. У містах Мінську, Вітебську, Бобруйську, Гомелі відкриваються народні консерваторії (1918 – 1921 рр.), що згодом набувають статусу музичних шкіл і технікумів.

На базі Мінського музичного технікуму у 1930 р. були створені Білоруська студія опери і балету (з 1933 р. – Білоруський театр опери і балету), Державний симфонічний оркестр БРСР (1930 р.), Білоруська консерваторія (1932 р.), Білоруська філармонія (1937 р.). Відбувається становлення професійних композиторських шкіл. Створюються симфонічні, вокально-симфонічні, фортепіанні, хорові твори. У 1939 р. здійснені постановки перших національних опер “Михась Підгорний” Є.К. Тікоцького та “В пущах Полісся” А.В. Богатирьова, а також балету “Соловей” М.Є. Крошнера.

У 50 – 60-ті роки складаються нові художні колективи: Білоруський театр музичної комедії (1970 р.), камерний оркестр (1968 р.), Державний академічний народний хор БРСР (1952 р.), Державний ансамбль танцю БРСР (1959 р.), симфонічний оркестр Білоруського радіо і телебачення (1979 р.).

Театральне мистецтво Білорусії ХХ ст. спирається на традиції народного лялькового театру “бетлейка” та акторського театру ХІХ ст. Перший професійний театр Білорусії заснований у Мінську – Білоруський державний драматичний театр (з 1945 р. – ім. Янки Купали), згодом у Вітебську, Гомелі, Мозирі, Барановичах.

У 20-х роках починається становлення білоруської національної кінематографії. Перший ігровий фільм на національний сюжет “Лісна бувальщина”, знятий у 1927 р. за повістю Михася Чарота “Свинопас” режисером Ю.В. Таричем. У 1930 р. він же поставив перший звуковий фільм-концерт “Переворот”.

Після проголошення державного суверенітету (Декларація 1990 р.) та виходу із СРСР (1991 р.) утворилася незалежна держава Білорусь.

За політичним устроєм вона є Парламентською Республікою. В центр сучасних культурних процесів висуваються проблеми наукового обґрунтування стратегії економічного розвитку, розумного використання природних ресурсів, послідовної ліквідації негативних наслідків адміністрування в економіці і культурі. Важливе місце у сучасній білоруській культурі посідають питання історичних коренів білоруського народу, осмислення національної історії. Багато зроблено за останні роки для ліквідації “білих плям” періоду утворення білоруської державності (1919 р.) та репресій доби сталінізму.

Процеси національно-культурного відродження розгортаються переважно навколо мовної проблеми. До проголошення державної незалежності близько восьмидесяти відсотків білоруського населення втратило рідну мову як мову спілкування нації. У постсоціалістичний період розпочався процес повернення білоруської мови у державні установи, навчальні та освітні заклади, в повсякденне спілкування.

Національна інтелігенція спрямовує зусилля на формування “білоруської ідеї” як своєрідної душі білоруської національної культури, як основи білоруської національної самосвідомості. Вона покликана осягати собою філософію, світогляд, світорозуміння, національну гідність, самоповагу білоруса, його моральні та естетичні ідеали.

Беляєв В. Белорусская народная музыка. Л., 1941.

Герасимович П., Никифоров П. Изобразительное искусство белорусской ССР. М., 1957.

Егоров Ю. Градостроительство Белоруссии. М., 1954.

Идеи гуманизма в общественной и философской мысли Белоруссии. Минск, 1977.

Из истории философской и общественно-политической мысли Белоруссии. Избр. Произведения ХVІ – начала ХІХ в. Минск, 1962.

Кацер М.С. Изобразительное искусство Белоруссии дооктябрьского периода: Очерки. Минск, 1969.

Кацер М.С. Народно-прикладное искусство Белоруссии от первобытного общества до 1917. Минск, 1972.

Монова А.К. Народная деревянная скульптура Белоруссии. Краткий очерк. Минск, 1977.

Сахута Я.М. Народное искусство и художественные промыслы Белоруссии. Минск, 1982.

Смольский Б.С. Белорусский музыкальный театр. Минск, 1963.

Чантурия В.А. История архитектуры Белоруссии. Дооктябрьский период. Минск, 1960.