Українська мова (вимовляється [ukrɑ'jınʲsʲkɑ 'mɔwɑ]) — мова, поширена у південно-східній Європі, належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної родини. Єдина державна мова в Україні та одна з трьох офіційних мов у Придністров'ї.

Українською мовою говорять в Україні, прикордонних територіях сусідніх країн, де здавна мешкають українці^[1], а також у країнах, куди свого часу виїхала значна кількість українців (українська діаспора)^[2].

Розмовна мова південних районів Русі^[3] X — XIII ст. є одним з етапів розвитку сучасної української мови.

Морфологія

В українській мові виділяються десять частин мови:

• самостійні (можуть виконувати синтаксичні ролі членів речення — підмета, присудка, додатка, означення та обставини) — іменник, дієслово, прикметник, числівник, займенник, прислівник,

• службові (не виконують синтаксичних ролей у реченні) — сполучник, прийменник, частка,

• вигук.

Іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово є змінюваними частинами мови слова (відмінюються і дієвідмінюються), інші є незмінюваними.

Іменник

В українській мові іменники мають такі граматичні характеристики:

• мають один з трьох родів: чоловічий, жіночий, середній (множинні іменники не мають роду — окуляри, канікули, гроші). Рід іменників формально виражається у закінченнях самого іменника (ромашка), у закінченнях прикметника (закінчення ий — а — е: біле волосся), у закінченнях дієслова в минулому часі (закінчення Ø — а — о: собака гавкав), у суфіксах (студентка, українець, поетеса).

• змінюються за числами: одниною, множиною та двоїною.

• змінюються за відмінками: називний — хто-що? (брат, мова), родовий — кого-чого? (брата, мови), давальний — кому-чому? (брату/ові, мові), знахідний — бачу кого-що? (брата, мову), орудний — ким-чим? (братом, мовою), місцевий — на/у/по кому-чому? (на браті/ові, у мові), кличний — хто-що? (брате, мово). Іменники в непрямих відмінках, як правило, виконують синтаксичну роль додатка, а також означення та обставини залежно від лексичного значення.

Відмінювання іменників залежить від роду іменника, від його закінчення в називному відмінку однини (тобто від його словникової форми), від кінцевого приголосного основи іменника. За цими ознаками визначено чотири відміни іменника і групи (м'яка, тверда, мішана) у І і ІІ відміні.

I відміна

До І відміни належать іменники:

• переважно жіночого роду на -а/ -я: троянда, мрія, Ганнуся, вежа,

• чоловічого роду на -а/ -я: Микола, Ілля, воєвода,

• спільного (жін./чол.) роду на -а/ -я: листоноша, суддя, Чайка, нероба.

Поділ іменників I відміни на групи

тверда	м’яка	мішана
Твердий (нешиплячий) приголосний основи: стріха, хата,	Будь-який м’який: земля, зілля, пісня,	Твердий шиплячий: хаща, тиша, лівша.

Тверда група

Відмінок	Однина		Множина
Називний	рік-а	сирот-а	рік-и	сирот-и
Родовий	рік-и	сирот-и	рік-ø	сиріт-ø
Давальний	ріц-і	сирот-і	рік-ам	сирот-ам
Знахідний	рік-у	сирот-у	рік-и	сиріт-ø
Орудний	рік-ою	сирот-ою	рік-ами	сирот-ами
Місцевий	(на) ріц-і	(на) сирот-і	(на) рік-ах	(на) сирот-ах
Кличний	рік-о	сирот-о	рік-и	сирот-и

М'яка група

Відмінок	Однина		Множина
Називний	земл-я	мрі-я	земл-і	мрі-ї
Родовий	земл-і	мрі-ї	земель-ø	мрій-ø
Давальний	земл-і	мрі-ї	земл-ям	мрі-ям
Знахідний	земл-ю	мрі-ю	земл-і	мрі-ї
Орудний	земл-ею	мрі-єю	земл-ями	мрі-ями
Місцевий	(на) земл-і	(у) мрі-ї	(на) земл-ях	(у) мрі-ях
Кличний	земл-е	мрі-є	земл-і	мрі-ї

Мішана група

Відмінок	Однина	Множина
Називний	веж-а	веж-і
Родовий	веж-і	веж-ø
Давальний	веж-і	веж-ам
Знахідний	веж-у	веж-і
Орудний	веж-ею	веж-ами
Місцевий	(на) веж-і	(на) веж-ах
Кличний	веж-е	веж-і

Зауваження до відмінкових форм першої відміни

• Іменник пані з закінченням -і є запозиченням з польської мови, що не відмінюється. Цей іменник відомий також у формі однини паня, що є впливом інших іменників на -я, у цій формі він відмінюється за зразком іменників першої відміни. У літературній мові цей іменник може мати подвійні форми. Зрідка цей іменник зустрічається також у формі панія.

• У давальному та місцевому відмінках однини іменників твердої групи кінцеві приголосні основи [ɦ], [k], [x] перед закінченням -і переходять у [zʲ], [t͡sʲ], [sʲ]: вага — вазі, рука — руці, свекруха — свекрусі.

• Паралельне закінчення -ю у кличному відмінку однини мають іменники, що належать до м'якої групи і позначають пестливі назви: бабус-ю, мамун-ю, Вал-ю, Тон-ю, Тол-ю. Воно з'явилося за аналогією до іменників другої відміни.

• Іменник жіночого роду першої відміни дівчина у множині має форму, спільну з формою множини іменника четвертої відміни середнього роду дівча, і відмінюється за зразком іменників четвертої відміни.

• Іменники людина, дитина, курка, гуска у множині втрачають суфікси (люди, діти, кури, гуси ) і відмінюються за зразком іменників «pluralia tantum» (іменників, що вживаються тільки в множині).

• Особливості форм іменників родового відмінка множини:

  • відбувається чергування останнього голосного основи [о] з [і] : особа — осіб, сирота — сиріт, нога — ніг.

  • немає чергування найчастіше в односкладових іменниках, особливо у словах іншомовного походження (мод, норм, нот, доз), а з багатоскладових у тих, що характеризуються нерухомим наголосом (долонь, колод, розмов, нагород, установ).

  • окремі іменники можуть мати подвійні форми: лоз і ліз, нор і нір, коз і кіз, голов і голів, коров і корів, панчох і панчіх.

  • у деяких іменниках кінцевий [е] закритого складу чергується з [і]: береза — беріз, череда — черід).

  • якщо в кінці основи збігаються два приголосних звуки, то між ними з'являються голосні [о] або [е] (відбувається чергування [о],[е] з ø).

    • вставний [о] характерний для іменників з твердим кінцевим — переважно задньоязиковим — приголосним (думка — думок, жінка — жінок, казка — казок.

    • вставний [е] характерний для іменників з м'якими кінцевими приголосними (вишня — вишень, земля — земель) і для іменників з твердими сонорними (зрідка губними) приголосними основи (весна — весен, борозна — борозен, царівна — царівен).

    • багато іменників, передусім іншомовного походження, не мають вставних звуків (у сполученнях сонорних, або щілинного і проривного приголосних): банд, барв, битв, бірж, бомб, букв, варт, веранд, верб, верст, вільх, жертв, карт, клятв, ламп, мавп, тайн, фарб, фірм, шахт.

    • ряд іменників може мати паралельні форми зі вставним голосним і без нього: крихот (крихіт) і крихт, іскор і іскр, служеб і служб.

    • у родовому відмінку множини іменник сосна має форми сосон і сосен, іменник дошка - дощок.

  • Нетипові закінчення :

    • -ей мають іменники стаття(статей), сім'я(сімей), миша(мишей), свиня(свиней);

    • -ів мають іменники тесля (теслів), сусіда(сусідів); староста(старостів і старост), баба(бабів і баб), губа(губів і губ), легеня (легенів і легень).

  • У знахідному відмінку множини

    • іменники, які позначають осіб, мають форму, спільну з родовим відмінком: бачу жінок, сестер, робітниць,

    • для назв неживих предметів використовуються переважно форми називного відмінка: беру книжки, статті, груші,

    • для назв деяких свійських тварин, комах у знахідному відмінку множини вживаються обидві форми родового і називного відмінків: пасу свиней і cвині, овець і вівці, корів і корови, кіз і кози, гусей і гуси; маю бджіл і бджоли.

• В орудному відмінку множини деякі іменники під впливом іменників третьої відміни мають паралельне закінчення -ми: свинями і свиньми, сльозами і слізьми.

II відміна

До ІІ відміни належать іменники:

• чоловічого роду, які не мають закінчення -а /-я (кінь, мармур, клей, батько, Дніпро),

• середнього роду, які відмінюються без суфіксів (село, поле, сонце, затишшя, листя),

• спільного роду, які не мають закінчення -а /-я а також іменники з суфіксом -ищ(е) (доцент, астроном, Гайдай, вітрище, бородище).

Поділ іменників II відміни на групи

тверда	м’яка	мішана
Твердий (нешиплячий) приголосний основи: озеро, вітер, абзац,	Будь-який м’який: водій, зілля, князь, сторіччя,	Твердий шиплячий: плащ, плече, кущ.
	Середній рід на -е з основою на приголосний (крім шиплячого): поле, сонце.

Поділ іменників II відміни чоловічого роду на -р на групи

тверда	м’яка	мішана
Іменники, що закінчуються на -р, у яких наголос при відмінюванні не переходить з основи на закінчення (на -р, -а́р, -ер, -єр, -и́р, -ір, -їр, -ур, -юр, -яр): сир, звір, комар, снігур, гектар, шофер, кар’єр, касир, папір, професор, абажур, гіпюр, ювіляр.	Іменнники, що закінчуються на ненаголошений склад -ар, -ир, а саме: ті, у яких при відмінюванні (особливо у множині) наголос переходить з основи на закінчення: буква́р — букваря́, кобза́р — кобзаря́, пухи́р — пухиря́; ті, що мають наголос на іншому складі основи: бо́ндар, ко́зир, лі́кар, пи́сар.	Іменники, які закінчуються тільки на -яр і означають фах чи рід занять (наголос у непрямих відмінках також переходить з основи на закінчення): вугля́р, пісня́р, скля́р.

Тверда група

Відмінок	Однина		Множина
Називний	степ-	батьк-о	степ-и	батьк-и
Родовий	степ-у	батьк-а	степ-ів	батьк-ів
Давальний	степ-ові/у	батьк-ові/у	степ-ам	батьк-ам
Знахідний	степ-	батьк-а	степ-и	батьк-ів
Орудний	степ-ом	батьк-ом	степ-ами	батьк-ами
Місцевий	(у) степ-у	(на) батьк-ові/у	(у) степ-ах	(на) батьк-ах
Кличний	степ-е	батьк-у	степ-и	батьк-и

М'яка група

Відмінок	Однина		Множина
Називний	день-	гай-	дн-і	га-ї
Родовий	дн-я	га-ю	дн-ів	га-їв
Давальний	дн-ю/еві	га-ю/єві	дн-ям	га-ям
Знахідний	день-	гай-	дн-і	га-ї
Орудний	дн-ем	га-єм	дн-ями	га-ями
Місцевий	(по) дн-ю	(у) га-ю	(по) дн-ях	(у) га-ях
Кличний	день-	га-ю	дн-і	га-ї

Мішана група

Відмінок	Однина	Множина
Називний	кущ-	кущ-і
Родовий	кущ-а	кущ-ів
Давальний	кущ-у/еві	кущ-ам
Знахідний	кущ-	кущ-і
Орудний	кущ-ем	кущ-ами
Місцевий	(у) кущ-і	(у) кущ-ах
Кличний	кущ-	кущ-і

Зауваження до відмінкових форм іменників другої відміни

У родовому відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення а(я) (для чітко окреслених предметів і понять) чи у(ю) (для нечітко окреслених предметів і понять).

Закінчення а(я) мають такі групи іменників:

• назви осіб та істот: абітурієнта, коня, комара, Дмитра,

• назви конкретних предметів, які піддаються лічбі: зошита, ножа, олівця,

• власні назви населених пунктів:Ужгорода, Тернополя,

• назви водних об'єктів з наголошеним закінченням: Дніпра, Дінця,

• назви довжини, площі, ваги, об'єму, часових проміжків: метра, грама, тижня (але року, віку),

• іменники-терміни:атома, квадрата, відмінка,

• назви будівель та їхніх частин: парника, коридора , гаража.

Закінчення у(ю) мають іменники, що позначають:

• матеріали та речовини: цукру, меду, оцту, піску,

• явища природи: вітру, туману, граду,

• сукупність: хору, гурту (але табуна),

• середовище або простір: лугу, простору, горизонту,

• назви держав і територій: Криму, Китаю,

• назви установ, закладів, організацій: парламенту, вокзалу, театру,

• почуття, психічний і фізичний стан: болю, сміху

• дії, процеси: відходу, переїзду, крику, виступу,

• абстрактні поняття: розуму, миру, характеру, настрою, вантажу

У давальному відмінку однини іменники мають паралельні закінчення. У назвах істот переважають флексії -ові, -еві, а у назвах неістот здебільшого вживаються -у, -ю.

У знахідному відмінку однини деяких іменників (назв неістот) можливі паралельні закінчення: писати лист і листа, зрізати дуба і дуб, дати ніж і ножа, полагодити приймач і приймача, узяти стілець і стільця.

У називному і кличному відмінках множини деякі іменники мають специфічні форми: комарі, хабарі, пазурі, снігурі, звірі, друзі; вуса і вуси, вівса (і вівси), хліба (і хліби з іншим значенням);очі, плечі.

У родовому відмінку множини іменники на -анин, -янин втрачають елемент -ин і мають нульове закінчення: міщанин - міщан, галичанин - галичан (але осетинів, грузинів, мордвинів). Особливими є такі форми слів: чобіт, циган; гостей, коней, грошей, очей, плечей (і пліч); почуттів, повір'їв, прислів'їв, морів.

Деякі іменники в орудному відмінку множини мають паралельні закінчення: гістьми (і гостями), кіньми (і конями), чобітьми (і чоботами, чоботями), коліньми (і колінами), крильми (і крилами). Особливими є такі форми слів: очима, плечима.

Фіксуються такі чергування:

• голосних -о- та -і-:рік- - рок-у,

• приголосних г, к, х та з, ц, с у місцевому відмінку:луг- - у луз-і, байрак- - у байрац-і, горох- - у горос-і.

III відміна

До ІІІ відміни належать іменники:

• жіночого роду, які не мають закінчення -а /-я: кров, успішність, совість, любов.

• іменник мати.

Відмінкові форми іменників III відміни

Відмінок	Однина		Множина
Називний	тінь-	ніч-	тін-і	ноч-і
Родовий	тін-і	ноч-і	тін-ей	ноч-ей
Давальний	тін-і	ноч-і	тін-ям	ноч-ам
Знахідний	тін-	ніч-	тін-і	ноч-і
Орудний	тінн-ю	нічч-ю	тін-ями	ноч-ами
Місцевий	(у) тін-і	(у) ноч-і	(у) тін-ях	(у) ноч-ах
Кличний	тін-е	ноч-е	тін-і	ноч-і

Зауваження до відмінкових форм III відміни

Форми непрямих відмінків від іменників, що означають абстрактні поняття простору (височін-, глибочін-, далечін-, широчін-), крім знахідного та орудного, вживаються рідко — їх замінюють відповідні словоформи першої відміни з суфіксом -ин(а): височин-а, глибочин-а, широчин-а.

В орудному відмінку однини іменники III відміни мають закінчення -у (графічно -ю), причому:

• якщо основа іменника закінчується одним приголосним (крім губного та р), то після голосного перед закінченням цей приголосний подовжується (на письмі подвоюється): височінн-ю, віссю, в'яззю, міддю,

• якщо основа іменника закінчується сполученням приголосних або на губний (б, п, в, м, ф), а також на р, щ, то подовження не відбувається: верф'ю, вісс-ю, матір-ю, радіст-ю.

Оскільки до III відміни належать іменники, що позначають неістоти, то флексія кличного відмінка не була вироблена, а з'явилася за аналогією до флексії іменників першої відміни м'якої групи (земл-е, пісн-е, наді-є): віст-е, смерт-е, любов-е.

Для розмежування омонімічних форм родового, давального, місцевого відмінків однини, називного, знахідного, кличного відмінків множини, а також називного і знахідного однини необхідно мати хоча б мінімальний контекст: не відмовлятися від подорожі; завдячувати подорожі; бути у подорожі до Італії; подорожі допомагають людині; любити подорожі; о подорожі, ви найкращі ліки.

Більшістю відмінкових форм з іменниками III відміни збігається іменник мати, у якому при відмінюванні з'являється формотворчий суфікс -ер-, який в закритому складі переходить в -ір-:

Відмінок	Однина	Множина
Називний	мат-и	мат-ер-і
Родовий	мат-ер-і	мат-ер-ів
Давальний	мат-ер-і	мат-ер-ям
Знахідний	мат-ір-	мат-ер-ів
Орудний	мат-ір-ю	мат-ер-ями
Місцевий	(у) мат-ер-і	(у) мат-ер-ях
Кличний	мат-и	мат-ер-і

Фіксуються такі чергування:

• голосних -о- та -і- в суфіксах іменників :рад'іс'т'- - радос'т'-і,

с'іл'ь- - сол'-і.

• приголосних:

  • губних (б, п, в, м, ф) та р зі сполученням їх з j:кров- - кровj-у

  • за наявністю-відсутністю подовження:галуз'- - галуз':-у,

  • за твердістю - м'якістю:галуз'- - галуз-е.

У ряді іменників III відміни, що в формі однини та в називному і знахідному відмінках множини мають наголос на корені, в інших відмінках множини наголошується флексія : ніч- - ноч-і - ноч-ей - ноч-ам - ноч-ами, але: тінь- - тін-і - тін-ей - ін-ям - тін-ями.

IV відміна

До ІV відміни належать іменники середнього роду, які відмінюються із суфіксом -ат-/-ят-, -ен- (чаєня, лоша, каченя, плем'я, тім'я). ІV відміна об'єднує переважно іменники — назви малих істот і предметів: кошеня, рученя, ведмежа, теля, дівча.

Відмінювання іменників четвертої відміни

Відмінок	Однина		Множина
Називний	курч-а	ім'-я	курч-ат-а	ім-ен-а
Родовий	курч-ат-и	ім-ен-і/ім'-я	курч-ат-	ім-ен-
Давальний	курч-ат-і	ім-ен-і	курч-ат-ам	ім-ен-ам
Знахідний	курч-а	ім'-я	курч-ат- / курч-ат-а	ім-ен-а
Орудний	курч-ам	ім-ен-ем/ім'-ям	курч-ат-ами	ім-ен-ами
Місцевий	(на) курч-ат-і	(по) ім-ен-і	(на) курч-ат-ах	(по) ім-ен-ах
Кличний	курч-а	ім'-я	курч-ат-а	ім-ен-a

Зауваження до відмінкових форм іменників четвертої відміни

В іменників IV відміни фіксуються такі зміни у непрямих відмінках:

• додавання до основи іменника формотворчих суфіксів -ат-,-ен-, що є характерною ознакою цієї відміни:

Приклади іменників з суфіксом -ат-	Список іменників з суфіксом -ен-
гус-я - гус-ят-и	ім'-я - ім-ен-і
курч-а - курч-ат-и	плем'-я - плем-ен-і
тел-я - тел-ят-и	сім'-я - сім-ен-і
дівч-а - дівч-ат-и	тім'-я - тім-ен-і
лош-а - лошат-и	вим'-я - вим-ен-і

У родовому відмінку множини іменників з суфіксом -ен- в кінцевому закритому складі немає переходу е в і внаслідок вирівняння основ: імен-, племен-, але : вим'-їв, тім'-їв.

• приголосних за твердістю - м'якістю:теляти - теляті.

• наявність паралельних форм:

  • в іменниках з суфіксом -ен-:

    • у родовому відмінку однини: імен-і й ім'-я,

    • в орудному відмінку однини: племен-ем й плем'-ям.

  • в іменниках з суфіксом -ат-:

    • у знахідному відмінку множини:

      • іменники-назви тварин мають подвійні форми: телят- та телят-а,

      • для назв неживих предметів використовуються переважно форми називного відмінка: (узяв) коліщат-а, бровенят-а,

      • іменники, які позначають осіб, мають форму, спільну з родовим відмінком: (зустрів) дівчат-, малят-.

• Наголос:

  • нерухомий для іменників з суфіксом -ат-: курч-а - курчат-и - курчат-а - курчат-ам - курчат-ами,

  • рухомий для іменників з суфіксом -ен-, у множині переважно наголошується флексія: ім'-я - імен-і - імен-ем та ім'ям - імен-а - імен-ам - імен-ами.