2. Фіскальні:

• звільнення від сплати мита за землю на період освоєння земельної ділянки, а на наступні 10 років - 50%;

• звільнення від сплати ПДВ на ввезення лікарських засобів, устаткування, обладнання, комплектуючих виробів до них тошо; звільнення на три роки від від оподаткування прибутку, отриманого на території СЕЗ від інвестиційних проектів, а протягом 4-6 років - 50%;

• звільнення від ПДВ експортованих товарів;

• звільнення від оподаткування інвестицій.

3. Фінансові: звільнення від обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті.

4. Адміністративні: - не здійснюєвалось ліцензування, квотування імпорту й експорту [37].

Відміна пільг підірвала довіру іноземних і вітчизняних інвесторів до нашої держави загалом і до зон подібного типу.

3. Державно-приватне партнерство та його можливості використання у туристичній сфері.

Особ­ливості розвитку туристичної діяльності в Україні свідчать, що головною причиною низької туристичної привабливості є застарілість матеріально-технічної бази та туристичної інфраструктури. Виникає потреба у додаткових джерелах інвестиційних ресурсів для розвитку туристичної сфери країни. Оскільки підприємницький ризик інвестицій в Україну складає близько 80 %, спостерігається низька активність іноземного інвестування.

З метою стимулювання розвитку туристичної діяльності в Україні доцільно використати одну із форм державно-приватного партнерства (ДПП) – концесійний договір, що є перспективним інструментом залучення інвестицій у державний сектор на довгостроковий термін 49 років. Зокрема, така форма співпраці регулюється ЗУ «Про державно-приватне партнерство».

Як показує світовий досвід, застосування партнерської взаємодії між державним і приватним секторами у туристичній діяльності сприяє розвитку інфраструктури оновленню матеріально-технічної бази державних закладів перебування, наданню конкурентоспроможних туристичних послуг, формуючи позитивний імідж країни як туристично привабливої країни на міжнародному ринку; стимулює створення інноваційних формувань у туристичної діяльності - туристичних кластерів.

Згідно з вітчизняним законодавством, концесійна угода поєднує в собі окремі елементи оренди, лізингу та інших угод, що дає змогу врахувати інтереси обох сторін-учасників і розподілити можливі ризики між собою. В основі такої форми ДПП - налагодження оптимальних стабільних і взаємовигідних стосунків між державою та приватним сектором, який виступає у ролі інвестора, або співінвестора. Так, приватна сторона концесійного договору має доступ до вигідних проектів у туристичній та рекреаційній сферах, зниженні податкового тиску зі сторони партнера, залучаючись підтримкою держави як гаранта кредитування.

Згідно закону, проекти ДПП повинні:

• забезпечити вищу ефективність діяльності, ніж у разі її здійснення лише державним партнером;

• мати довготривалий характер (від 5 до 50 років);

• передбачати фінансування (або співфінансування) проекту з боку приватного партнера;

• розподіл відповідальності та ризиків між приватним і державним партнерами.

• перебувати у державній чи комунальній власності і не підлягають приватизації;

Державно-приватне партнерство в Україні - система відносин між державним та приватним партнерами, при реалізації яких ресурси обох партнерів об'єднуються з відповідним розподілом ризиків, відповідальності та винагород (відшкодувань) між ними, для взаємовигідної співпраці на довгостроковій основі у створенні/відновленні нових та/або модернізації/реконструкції існуючих об'єктів, які потребують залучення інвестицій, та у користуванні/експлуатації такими об'єктами.

У сфері державно-приватного партнерства діє низька Законів України, що створює законодавчого підґрунтя для його розвитку, а саме:

• Закон України "Про фінансовий лізинг"^[1];

• Закон України "Про концесії" від 16.07.1999 року N 997-XIV;

• Закон України "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг" від 14.12.1999 року N 1286-XIV;

• Закон України "Про управління об'єктами державної власності" (Стаття 5) від 21.09.2006 року N 185-V;

• Закон України "Про державно-приватне партнерство" від 01.07.2010 року N 2404-VI;

• Закон України "Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності" від 21.10.2010 року N 2624-VI;

• Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення спільної діяльності" від 08.07.2011 N 3686-VI;

• Закон України "Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів паливно-енергетичного комплексу, що перебувають у державній власності" від 08.07.2011 року N 3687-VI;

• Закон України "Про відкритість використання публічних коштів" від 17.02.2015 року N 0949;

Деяка статистика.

Досвід як економічно розвинутих країн, так і країн, що розвиваються та вирішують складні завдання з відбудови національної економіки в несприятливих умовах, переконливо доводить, що проекти в сфері ДПП дозволяють в стислі строки залучити приватний капітал в інфраструктурні проекті та забезпечити стрімке економічне зростання навіть за відсутності значних державних вкладень.

В 2014 році в Європі в проекти ДПП було залучено 18,7 млрд. євро (в 2013 р. – 16,3 млрд.).

Туреччина змогла втричі збільшити ВВП протягом 10 років, в значній степені за рахунок використання механізмів ДПП, залучив 115 млрд. доларів США інвестицій в 193 проекти ДПП. Основними секторами інвестування були: енергетика (76 проектів), дороги та дорожня інфраструктура (29 проектів), порти та портова інфраструктура (21 проект), аеропорти (19 проектів) та охорона здоров’я (17 проектів). Використання механізмів ДПП може корінним чином змінювати цілі галузі – в Туреччині зараз функціонує більш 50 аеропортів (у тому числі 21 міжнародний), при цьому доля приватних інвестицій в галузь складає 90%.

Канада значну кількість проектів ДПП виконує в таких сферах, як енергетика, транспорт, захист навколишнього середовища, водні ресурси, водопостачання та водовідведення, рекреаційні об'єкти, інформаційні технології, охорона здоров'я, освіта;

Греція переважно виконує проекти ДПП в транспортній галузі, зокрема щодо автомобільних доріг та аеропортів;

За даними Світового банку щодо проектів ДПП в сфері інфраструктури[7], в Україні протягом 1992-2011 років було реалізовано 25 проектів, в які інвестовано 12 млн дол. США, з них близько 11,5 млн дол. США – в сфері телекомунікацій (табл. 1).

Таблиця 1

Проекти ДПП в Україні в 1992-2011 рр., за оцінкою Світового банку

Сфера реалізації проекту	Кількість проектів, одиниць	Обсяг інвестицій, млн. дол. США
Енергетика	12	225
Телекомунікації	10	11416
Транспорт	1	130
Водопостачання та каналізація	2	202
Всього	25	11973

 

Нормативно-правова база регулювання розвитку ДПП в Україні є дуже складною, багаторівневою і забюрократизованою, що не сприяє активізації інвестиційної діяльності.

Перешкоди та ризики для розвитку ДПП

- відсутність гарантій виконання фінансових зобов’язань щодо проектів ДПП на весь термін їх реалізації з боку держави, що пов’язано з щорічним затвердженням бюджету та корегуванням бюджетних програм;

- відсутність податкових і митних пільг для реалізації проектів ДПП, що знижує їхню привабливість для приватних партнерів за наявності таких пільг для інших форм державного стимулювання інвестиційної діяльності;

- можливість зміни нормативної бази, зокрема, внесення змін до податкового та регуляторного законодавства, зміни стандартів якості (підвищення вимог) до товарів і послуг, які надаються приватним партнером за умовами договору, що може спричинити істотну зміну умов участі приватних партнерів у проектах;

- відсутність впевненості приватного партнера у можливості рівноправного з державою захисту своїх інтересів у системі правосуддя;

- відсутність гарантії отримання приватним партнером від органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування дозвільних документів та погоджень, необхідних для виконання умов договору, у тому числі отримання права користуватися земельною ділянкою, необхідною для виконання умов договору;

- наявність високого рівня корупції в органах влади, що призводить до подорожчання проектів ДПП для приватного партнера [http://www.niss.gov.ua/articles/816/].

Водночас можна стверджувати, що ця проблема не є принципово нездоланною. Зокрема, за умови запуску перших реальних концесійних договорів та належного виконання державою взятих на себе зобов’язань можна прогнозувати поступове збільшення концесійних договорів до загальносвітових рівнів.