Питання для самоперевірки

1. Назвіть основні культури сьогодення.

2. В чому особливості розвитку культури сьогодні?

3. Охарактеризуйте основні риси готів, емо і хіпі. В чому їх негативне значення?

Питання 3.Спадкоємність культури сьогодення.

Реальністю культури є й те, що вона виявляє себе істо­рично. Поза історією говорити про розгортання культури неможливо. Адже принцип конкретно-історичного підходу, про який ішлося вище, повною мірою стосується культури. Це означає перш за все, що при розгляді й оцінюванні тієї чи іншої культури не можна ігнорувати умови її формування.

Формуючи, розвиваючи людину, культура завжди є само-творчістю, результатом якої є постійне відтворення загально­визнаних цінностей, норм і смислів людської діяльності та постійне оновлення їх. Людина завжди у своїй культуротвор-чій діяльності перебуває між цими двома тенденціями, одна з яких прагне зберегти існуючі форми, тоді як друга спрямо­вана на творення нових.

Саме тому попередні досягнення культури не відрізані від сучасності неперехідними межами. Вони у своїх неминущих зразках живуть у сучасності і житимуть у майбутньому. Наша духовна культура є плодом минулого і сіменем май­бутнього. Реалізується цей взаємозв'язок часів — минулого, сучасного, майбутнього — завдяки традиціям і новаторству у культурі, через механізм її спадкоємності.

Спадкоємність культури — це процес передачі куль­турно-історичного досвіду. І в цьому вимірі спадкоємність є відтворенням, збереженням вічних цінностей шляхом пере­осмислення їх у процесі творчості. Саме в спадкоємності як органічному поєднанні традиції і новаторства реалізується історичність культури, її самозбереження й саморозвиток. Культура як процес і результат суспільно-історичної діяль­ності людини функціонує через органічне поєднання мину­лого, сучасного і майбутнього, а формою цього поєднання є спадкоємність як мірило єдності минулого і майбутнього в сучасному, міра співвідношення репродуктивності і творчості в діяльності людини.

Особливим проявом творчості у культурі є реалізація, зда­валося б, "консервативної", своєрідно стійкої її здатності — бути традиційним явищем. Культурна традиція — це процес використання культурних надбань у незмінному вигляді, зав­дяки якому відбуваються накопичення і передача людського досвіду в історії, і кожне нове покоління людей може викори­стовувати цей досвід, спираючись у своїй діяльності на ство­рене своїми попередниками. На порожньому місці створити нову, більш високу культуру неможливо (хоча такі спроби були і в колишньому Радянському Союзі, і в Китаї під час так званої культурної революції).

Традиції — елементи соціальної і культурної спад­щини, що передаються з покоління в покоління й зберіга­ються в суспільстві протягом тривалого часу.

Традиції існують у всіх формах духовної культури. Можна говорити про наукові, релігійні, моральні, національні, трудо­ві, побутові та інші традиції. Завдяки їм розвивається суспіль­ство, оскільки молоде покоління не винаходить заново "вело­сипеди", а засвоює досягнутий людський досвід культури.

Нехтування традиціями порушує наступність у розвитку культури, призводить до втрат цінних досягнень людства. Водночас сліпе схиляння перед традицією породжує консер­ватизм і застій у розвитку суспільного життя і, відповідно, культури. Тому формування і розвиток людини як суб'єкта культуротворення відбувається через освоєння і засвоєння соціально-культурних традицій, залучення до них у процесі соціалізації, виховання, освіти. Через залучення до соціаль­но-культурної традиції люди кожного наступного покоління включаються у життя, у світ предметів і відносин, у світ сим­волів, створених попередніми поколіннями. Традиція в куль­турі виступає певним типом відношення між послідовними стадіями культурного розвитку, коли "старе" переходить у "нове" і продуктивно "працює" у ньому. Якщо ця продуктив­на традиція здатна перетворюватись у контексті соціально-культурного нового, сприяючи його розвитку, вона набуває сталості. Традиція, яка перешкоджає подальшому розвиткові культури, поступово відживає себе і відходить у минуле, у за­буття. А все важливе, цінне, що сприяє розвиткові культури і людини, людство зберігає як дорогоцінний скарб. У культурі функціонують також вічні цінності. Культура, як правило, діє за принципом: те, що є вічним, є завжди сучасним. Доля дійсно великих творінь культури виявляється у тому, що вони набагато переживають те, чому спочатку служили, бо біль­шість із них зберігають своє неперехідне ціннісне значення. Процес діяльності у сфері культури завжди реалізується через свободу, власний вільний вибір серед різних можливо­стей, що відповідають потребам, ідеалам, цінностям люди­ни. Але свобода, утверджуючись на ґрунті культури в усій своїй повноті, багатоманітності і багатовимірності, крім вільного вибору, передбачає і відповідальність за вибір, а отже, самообмеження. Свобода і новації в культуротворенні мають підпорядковуватися втіленню вищих духовних цінно­стей: добра, правди, краси, любові, інакше матимемо анти-культуру і знелюднену, бездуховну людину. Отже, культу­ра, з одного боку, характеризується смисловою впорядкова­ністю, стабільністю завдяки традиціям та спадкоємності, а з іншого — смисловою динамікою, вільним самовиявом, що є новаторством. Для гармонійного функціонування та роз­витку, уникнення руйнацій культура має зберігати міру в поєднанні двох протилежних тенденцій — традицій і нова­торства через органічний взаємозв'язок свободи і відповідаль­ності на принципах вищих духовних цінностей людяності, гуманізму.

Різне співвідношення традицій і оновлення, новаторства в культурі дає підстави для поділу суспільств на традиційні і сучасні.

У перших традиції є пануючими. Культурні взірці сприй­маються в "першоствореному" вигляді. Зміни в межах тра­диції безсистемні і випадкові. Відхилення від норм, а тради­ція є нормою, як правило, не схвалюються і заперечуються.

Питання 4.Особлива роль особистості, людської індивідуальності в культурному процесі.

Тріада “культура - суспільство – особистість” являє собою соціально-філософську і культурологічну проблему, яка включає в себе безліч аспектів. Наприклад, питання про те, яку роль відіграє особистість в культурі того або іншого історично конкретного суспільства, як узгоджуються інтереси особистості і суспільства, яке існувало ставлення до людини протягом даної епохи, яка роль особистості в культурному прогресі тощо.

Маленька дитина не відразу приходить до усвідомлення своєї особистості. Так і людство пройшло довгий шлях, відокремивши себе спочатку від природи, а потім проголосивши повагу до чужої індивідуальності, утверджуючи творчий діалог несхожих, окремих людей. Античність, Середні віки, Відродження, Просвітництво, ХIХ-ХХ ст. - такі етапи дозрілості людства.

Кожна культурно-історична епоха по-своєму розглядає людину та її місце у світі. Світогляд античності був космогонічним, тобто людина уявлялася частиною світу (космосу), ланкою загальної гармонії. Світогляд Середньовіччя був теоцентричним, вважалося, що в центрі світу і над світом знаходиться Бог (теос). Людина тут - раб Божий. Культура Середньовіччя передусім є культом, а людина – служителем цього культу. Гуманісти Відродження вперше в історії західної культури проголошують антропоцентризм (антропос – людина), ставлять у центр світу особистість, яка об'єднує у собі почуттєве, інтелектуальне і творче начала. Новим етапом у самопізнанні людства є епоха Просвітництва. Для Гердера, Канта, Гегеля людина цікава передусім як суб'єкт культури. Особистість - втілення творчої спрямованості людини, а культура - це звільнення людини через творчість. Представники романтичного напряму в філософії ХІХ ст. (Йоган Фіхте, Фрідріх Шеллінг, Фрідріх Шлегель та ін.) проголошують культ особистості, яка розуміється як рідкісна та вийняткова істота, яка має творчу інтуїцію. Трагічним гуманізмом, відчуттям болю людської особистості, самотності людини в світі просякнуті ідеї філософів екзистенціалістів Ф.Кафки, Л.Шестова, М.О.Бердяєва, Ж-П.Сартра, А.Камю.

Питання для самоперевірки

1. Що таке спадкоємність культури?

2. У чому проявляється спадкоємність у розвитку культури?

3. Що таке традиція?

4. Як окрема особистість може впливати на розвиток культури?

Завдання з методичними рекомендаціями для самостійної роботи Тема 1.5.

Соціологія політики

2 години

Мета: визначити значення соціології політики через її звв’язки з іншими науками; прогнозувати розвиток соціології політики у майбутньому.

Зміст самостійної роботи

1.З в’язок соціології політики з іншими науками.

2.Становлення та перспективи соціології політики

Література

Базова література

1. Городяненко В.Г.Соціологія. Підручник .- К.:ВУ «Академія», 2008.- 544с.

2. Вербець В.В. Соціологія. Курс лекцій. К.: Кондор, 2009.- 320с.

3. Волович В.І. Соціологія. Підручник для вищої школи.- Х.: Фактор, 2006.-768с

4. Кузьменко Т.М. Соціологія. Навч. Посібник.- К.: Центр учбової літератури, 2010.- 320с.

5. Лукашевич М.П. Соціологія. – К.: Каравелла, 2006.-406с

6. Піча М.В. Соціологія. Загальний курс. – К., 2011

Допоміжна література

1.Білоус В. С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посіб. - К., 2002.