План вивчення теми
Предмет та історія розвитку фізіології.
Основні фізіологічні поняття: фізіологічні функції, функціональна одиниця, фізіологічна система органів, функціональна система, гомеостаз, біологічні константи, саморегуляція.
Організм як складна жива система.
Системні принципи регуляції фізіологічних функцій.
4.1. Клітинний механізм регуляції.
4.2 Пластичне забезпечення функцій клітини.
4.3. Енергетичне забезпечення функцій клітини.
4.4. Гуморальна регуляція.
4.5. Нервова регуляція.
4.6. Взаємодія нервових, гуморальних, клітинних механізмів регуляції.
Методи дослідження фізіологічних функцій організму. Прилади, які застосовуються у фізіологічних дослідженнях.
Граф-логічна структура теми
Термінологічний словник
Гомеостаз – сталість хімічного складу й фізико-хімічних властивостей внутрішнього середовища організму.
Подразливість – здатність клітин відповідати на подразнення шляхом переходу із стану фізіологічного спокою в стан активної діяльності.
Саморегуляція – це здатність організму автоматично підтримувати свій хімічний склад, цілісність структур і функцій на всіх рівнях організації.
Фізіологія – наука, що вивчає функції організму та його складових частин: клітин, тканин, органів, систем органів, механізми їхньої дії.
Фізіологічна функція - діяльність організму або окремої його частини.
Фізіологічна система органів – об'єднання органів для виконання певної функції.
Функціональна одиниця – група клітин, об'єднаних для виконання певних функцій (наприклад, нефрон у нирці).
Функціональна система – це тимчасове об'єднання окремих органів або фізіологічних систем для одержання корисного для організму результату.
► Практична частина ◄
Робота 1. Вивчення фізіологічних функцій у діяльному стані
Мета. Ознайомитися з методикою вивчення фізіологічних функцій організму.
Матеріали та обладнання: сфігмоманометр, фонендоскоп, секундомір.
Хід роботи
1. Тест Руф’є-Діксона (оцінка стану серцево-судинної системи)
(( Р1+ Р2 +Р3)-200 )/10,
де Р1 – пульс у спокої, Р2 – пульс після 20 присідань, Р3 – пульс після хвилини відпочинку.
Кінцеві цифри: 1-3 – дуже добрий показник, 3-6 – добрий.
2. Індекс Кредо: співвідношення діастолічного тиску Т і пульсу П:
ІК= 1- Т/П х 100.
У здорових осіб він близький до 0.
3. Ортостатична проба. Досліджуваний лежить на кушетці 5 хвилин, потім фіксується частоту серцевих скорочень (ЧСС). Після цього він встає, ЧСС знову підраховується.
У нормі при переході зі стану лежачи у стан стоячи ЧСС збільшується на 10 –12 поштовхів / хв. Збільшення ЧСС до 20 пошт. /хв. засвідчує задовільну реакцію, а понад 20 пошт. /хв. – незадовільну, тобто недостатню нервову регуляцію серцево-судинної системи.
4. Клиностатична проба. Перехід зі стану стоячи у стан лежачи. У нормі зменшення ЧСС становить 6-10 пошт. / хвилину.
5. Проба Мартіне. Підраховується ЧСС у спокої. Після 20 глибоких присідань (ноги нарізно, руки витягнуті вперед) протягом 30 сек. Визначають процент почастішання пульсу від вихідного рівня.
Оцінка результатів: при почастішанні пульсу на 25 % стан серцево-судинної системи оцінюється як добрий, на 50-75 % - задовільний, більше ніж 75% -незадовільний.
Якщо є можливість виміряти АТ до та після проби, то при здоровій реакції на фізичне навантаження систолічний (верхній) тиск зростає 25-30 мм. рт.ст., а діастолічний (нижній) або залишається на попередньому рівні, або незначно (на 5-10 мм. рт. ст.) знижується.