4.Політична еліта і політичне лідерство.

«Еліта» в перекладі з французької означає «краще, добірне, вибране».

Філософи Стародавньої Греції вважали, що управляти суспільством повинні кращі, спеціально призначені для цього люди. Платон і Арістотель виступали проти допущення народу до правління державою, вважаючи демократію найгіршою формою правління.

Правити суспільством, на їхню думку, повинні філософи, у яких найбільш розвинена розумна частина душі. Арістотель дав загальну характеристику правлячої еліти: «...Три якості потрібні тому, хто має намір посісти вищі посади: по-перше, співчувати існуючому державному ладу, по-друге, мати великі здібності до виконання обов’язків, пов’язаних з посадою, по-третє, вирізнятися чесністю і справедливістю».

Політична еліта — це відносно невелика соціальна група, що концентрує у своїх руках значний обсяг політичної влади, забезпечує інтеграцію, субординацію й відображення в політичних установках інтересів різних верств суспільства і створює механізм втілення політичних задумів.

Ознаки політичної еліти:

• це невелика, досить самостійна соціальна група;

• має високий соціальний статус;

• має значний обсяг державної та інформаційної влади;

• бере безпосередню участь у здійсненні влади;

• має організаторські здібності і талант.

Еліти типологізуються за низкою ознак:

1. Стосовно влади виділяють правлячу еліту, неправлячу або контреліту.

2. За рівнем компетенції: вища (загальнонаціональна), середня (регіональна), місцева.

3. За результатами діяльності (ефективності): еліта, псевдоеліта, антиеліти.

4. До того ж виділяють еліту крові, або аристократію; еліту багатства, абоплутократію; еліту знань або меритократію.

В. Парето виділяв два головних типи еліт: «леви» і «лисиці».

Для «левів» характерний консерватизм, грубі силові методи управління. Суспільство, де переважає еліта «левів», зазвичай перебуває в застої.

«Лиси» — майстри обману, політичних комбінацій. Еліта «лисиць» динамічна, вона забезпечує перетворення в суспільстві.

У сучасному суспільствознавстві існують кілька підходів до визначення політичного лідерства. Виділимо деякі з них.

1. Політичне лідерство — це постійний пріоритетний вплив з боку певної особи на все суспільство, організацію чи групу. Для цього визначення характерні такі особливості:

• вплив має бути постійним;

• керівний вплив лідера здійснюється на всю групу, організацію, суспільство;

• політичний лідер повинен бути явним пріоритетом у впливі.

2. Політичне лідерство — це управлінський статус, соціальна позиція, це керівна посада.

3. Політичне лідерство — це особливого роду підприємницька діяльність, здійснювана на політичному ринку. Тут перемагає той потенційний лідер, чий «політичний товар» найбільше ототожнюється з поняттям «загального блага».

Політичний лідер — це символ спільності та зразок політичної поведінки групи; лідер здатний за допомогою влади реалізувати інтереси групи.

Політичний лідер — це авторитетний член організації, групи, суспільства загалом, особистісний вплив якого допомагає йому відігравати суттєву роль у політичних процесах і ситуаціях.

Якщо досліджувати проблеми лідерства, неодмінно постає питання: чому одні люди стають лідерами, а інші виконують їхню волю? Що покладено в основі лідерства, у чому його феномен?

Існують різні класифікації лідерства. Розглянемо деякі з них.

1. Щодо ставлення керівника до підлеглих:

а) авторитарне — одноосібний спрямований вплив лідера на підлеглих. Воно засноване на загрозі санкцій, застосуванні сили;

б) демократичне — передбачає врахування керівником інтересів і думок усіх членів групи або організації, участь мас в управлінні.

2. За способом легітимації влади (М. Вебер):

а) традиційне — вожді племен, монархи — їх авторитет заснований на звичаї, вірі у святість і незмінність традицій;

б) раціонально-легальне — тут лідерів обирають демократичним шляхом;

в) харизматичне — феномен харизми заснований винятково на особистості лідера, якому приписують божественні здібності. Від мас вимагають цілковитої особистої відданості вождю, який виконує «історичну місію». Як приклад можна навести Ю. Цезаря, Наполеона, Леніна, Гітлера, Муссоліні, Сталіна, Мао Цзедуна, Кім Ір Сена, Ф. Кастро.

3. За «масштабами» лідерства: загальнонаціональні; лідери регіональні; лідери соціальних груп, верств.

4. Щодо наявної політичної системи: функціональні; дисфункціональні; конформіст (пристосуванець); неконформіст.

Збірні образи лідера виділив М. Дж. Херманн.

1. Прапороносець, або велика людина. Його вирізняє власне бачення дійсності, привабливий ідеал, «мрія», що може захопити маси (В. І. Ленін, М. Л. Кінг, Хомейні, Ш. де Голль).

2. Служитель. Лідер цього типу завжди прагне виступити в ролі виразника інтересів своїх прихильників і виборців, орієнтується на їх думку і діє від їх імені.

3. Торговець. Лідер цього типу здатний настільки привабливо подати масам свої ідеї та плани, що змушує «купити» ці ідеї і залучає маси до їх виконання.

4. Пожежний тип лідера. Орієнтується на найактуальніші суспільні проблеми, насущні вимоги моменту. Його дії визначаються конкретною ситуацією.

У чистому вигляді в реальному житті образи лідерів зазвичай не зустрічаються, а поєднуються в політичних діячах у різних пропорціях.