1. Сутність і походження людини.

Людина як біо-соціальна і тілесно-духовна істота

За 40 тисяч років свого існування людина дуже багато знань отримала не тільки про навколишній світ, але і про саму себе. Сьогодні людину вивчають понад 200 наук. Проте й у XXI столітті вона залишається загадкою, яку треба ще розгадати.

Мислителі кожної історичної епохи намагалися відповісти на питання: Що таке людина? І це прагнення не є простою цікавістю. Чим більше людина знає про саму себе, тим більше шансів їх вижити в цьому світі. Це і знання про власні фізичні можливості, про закони функціонування організму, це і знання про соціальні механізми взаємодії людей у суспільстві, це і знання про духовно-моральні пріоритети розвитку суспільства.

У питанні "Що таке людина?" є невеличкий секрет. Справа в тому, що воно належить до такої низки питань, дати єдину відповідь на яке неможливо. Вряд чи колись ми зробимо це. Самореалізація людини полягає саме у пошуках відповіді на питання, сформульовані ще І.Кантом: "Хто я? Що я можу знати? Що я можу робити? На що я можу сподіватися?" Саме такі запитання натякають нас на постійний пошук, на рефлексію і саморефлексію.

Еволюція поглядів на сутність людини

Кожна історична епоха відкриває завісу таємниці людини. Найбільш великі досягнення у знанні людини має філософська антропологія.

Вся система знань про людину називається антропологією (antropos - людина, logos - вчення). Філософська антропологія як людинознавство має дуже глибокі корені. Такі світоглядні питання, як "Що є суттєвою ознакою людини?", "Чим свій відрізняється від чужого?", "Навіщо людина живе?", виникають разом із появою людської культури. Філософська антропологія орієнтується на розкриття тих головних, найістотніших властивостей, які роблять людину людиною. Вони і складають сутність людини.

В еволюції поглядів про сутність людини можна виділити такі етапи:

1. Космоцентризм.

2. Теоцентризм.

3. Антропоцентризм.

Співвідношення соціального і біологічного в людині

Людина є духовно-матеріальною істотою, яка має розум. Розум людини об'єднує в собі всі елементи людської природи і виступає в якості складного біопсихосоціального феномену. Це означає, що людина від народження не "чистий лист", а отримує від батьків певні генетично, фізіологічно і психологічно зумовлені якості, тобто ті "знаки" природи, на які вже культура і суспільство наносить свої письмена.

Належність до суспільства, включення в його життя, по-перше, визначає в людині її соціальні якості, які відрізняють її від тварин (наприклад, наявність мови як можливість для спілкування); по-друге, впливає на її природні властивості, змінюючи їх. Тому, не зважаючи на те, що людина водночас є і природною, і соціальною істотою, головним формуючим початком для неї є її соціальність.

Соціальне середовище, з початку існування людства виступає в якості найважливішого чинника його саморозвитку. В його житті дедалі більшого значення набуває саме соціальне, яке підпорядковує в собі природні аспекти людської життєдіяльності.

Суспільство є результатом зв'язків та відносин між людьми, які складаються в процесі їх спільної діяльності і носять назву суспільних відносин. З самого початку свого життя дитина не залишається наодинці сама з собою. Вона зразу ж поринає в світ культури - вчиться мові, правилам поведінки, моральним нормам спілкування, отримує навички праці та творчості, прилучається до результатів культурних надбань людства (літератури, живопису, музики, технічних винаходів).

Життя людини поза суспільством неможливе. Багатьом з вас відома казка про Мауглі, хлопчика, який виріс у джунглях серед вовків. Його історія закінчується щасливим поверненням до людей. Але в справжній реальності у випадках, коли ті маленькі діти, які в силу різних причин потрапляли під опіку тварин, “виховувалися” ними, а потім, після декількох років перебування у тваринному світі поверталися до людей, не могли вже ніколи стати повноцінними членами соціуму. Таким чином, людині для самореалізації та самопізнання потрібна інша людина. Як казав російський філософ В.Соловйов, відніміть у людини те, що вона отримала від інших, починаючи з власних батьків і закінчуючи державою та світовою історію, і від існування людини не залишиться нічого. Тобто сутність людини проявляється також в її діяльності, в її спілкуванні з іншими людьми та в її свідомості.

Рівень соціального в людині є мірилом її людяності. Але це не означає, що біологічні характеристики її життя треба відкидати і заперечувати. Шкідливо не враховувати своїх природних задатків та нахилів, фізіологічних особливостей віку та стану здоров'я. Тому завжди ідеалом людини було гармонійне поєднання соціального та біологічного, тілесного та духовного.

В реальному житті між всіма рівнями життєдіяльності людини відбувається суперечлива боротьба, тому гармонія між ними не завжди можлива. Конфліктність людського існування спонукає людину на постійний саморозвиток та самовдосконалення. Однак розрив цілісної єдності біологічного, психологічного та соціального призводить до серйозних порушень - психологічних та фізіологічних, включаючи смерть (самогубство) індивідуума.

Підпорядковуючи природне, соціальне не може цілком витиснути його в людині. Навпаки, звільнення людини від біологічного початку було б для неї катастрофою. Соціальне в людині настільки зрослося із біологічним, що воно просто неможливе без біологічного супроводу. Так, біологічна недосконалість людини в порівнянні з біологічною спеціалізацією тварин, її непристосованість до життя у певній природній ніші є умовою її універсальності і здатності змінювати природне середовище у своїх інтересах. Діти тварин практично з моменту своєї появи на світ готові до певного способу життя. У порівнянні з ними дитина людини біологічно виглядає цілком безпомічною. Однак її природа більш пластична, ніж у тварин. Людина швидко вчиться, здобуває знання. Вона готова до оволодіння складними соціальними засобами поведінки, в тому числі і мовою (яка, до речі, визначена її біологічною природою, тобто наявністю певної побудови гортані). З іншого боку, диктат соціального, постійні заборони, неможливість людини проявити себе і в біологічній, і в психологічній площині, життя виключно в техногенному середовищі пригнічує та винищує її як істоту та людину. Тому для конкретної людини важливою є можливість прояву її свободи у суспільстві, а також постійний контакт з природним оточенням - тваринами, рослинами, певною місцевістю.