Жанри італійської опери
В Італії складаються два типи (жанри) опери: 1) опера-seria і 2) опера-buffa.
Опера-seria. Змістом опер-seria ХVІІ ст. були героїко-міфологічні і історико-легендарні сюжети з серйозною тематикою. Вони отримали назву опера-seria (серйозна опера). Вона відкривалася увертюрою і складалася з закінчених номерів - арій, речитативів і хорів. Хори та вокальні ансамблі коментували те, що відбувається, але участі в подіях не брали. В опері - seria на першому плані – арії. Склалося кілька типів арій: героїчні, патетичні (пристрасні), жалібні та ін.
В опері-seria розкривалися гуманістичні ідеї – героїка, патріотизм, висока моральність, шлюбна вірність. Героями були не прості, земні люди, а ідеальні (полководці, царі, міфологічні та біблійні герої).
Для неї характерна зовнішня красота, постановочна пишність, урочиста величність. Все це було прогресивним явищем. Але поступово в опері головна увага стала приділятися віртуозному вокальному співу солістів, метою яких є не передача змісту опери, а показ блискучого віртуозного співу. Композитори стали писати опери для видатних співаків з так званими вихідними аріями, які зовсім не розкривають зміст опери, а лише показують техніку виконавця. Ствердився культ вокаліста. Знамениті співаки (прими, примадонни) стали диктувати свої умови композиторам, які залежали від співаків.
До середини ХVІІІ ст. опера-seria занепала, перетворилася на «концерт в костюмах» (це буде тип парадної опери-концерту для придворних свят і розваг аристократів). Публіка не виявляла серйозного інтересу до самої опери, а ходила на вистави заради «коронної» арії знаменитого співака; під час дії глядачі могли виходити та входити до зали.
Подальший розвиток оперних жанрів буде проходити в постійній боротьбі між різними оперними течіями і буде пов'язаний з реформаторською діяльністю видатних композиторів (Глюк, Моцарт, Верді, Вагнер).
Опера-buffa (від іт. смішний, кумедний) – комічна опера. Героями, як правило, були – прості люди, слуги, селяни. В основі сюжету лежала цікава інтрига з перевдяганнями, обдурюванням слугами дурного багатого господаря і т. і. В опері-buffa сюжети були побутові, вона була сатирою на вади суспільства, висміювала недоліки, створювала соковиті картинки з життя народу. Музика її пов’язана з нар.муз. творчістю, часто вводились нар. пісні і танці.
Характерна риса опери-buffa – розмовні діалоги, які чергувалися з вокальними ансамблями. Від музики була потрібна витончена легкість, від дії - стрімкість.
Великий вплив на оперу - буффа мав італійський драматург, автор національної комедії Карло Гольдоні. Найбільш дотепні, живі і яскраві твори цього жанру створили неаполітанські композитори: Нікколо Піччінні «Добра дочка»; Джованні Паізієлло «Севільський цирульник», Доменіко Чимароза «Таємний шлюб», Джованні Баттіста Перголезі «Служанка-господарка».
Опера-buffa розповсюдилася і в інших європейських країнах, де вона мала інші назви.
У XVIII столітті опера стала основним видом музичного мистецтва в Італії. Цьому сприяв високий професійний рівень співаків, які навчалися в консерваторіях ( іт. conservatorio, лат. сonserve – «охороняю» ) – навчальних закладах, що готують музикантів. На той час в центрах італійського оперного мистецтва – Венеції та Неаполі – вже було створено по чотири консерваторії. Популярності жанру також сприяло відкриття в різних містах країни оперних театрів, доступних для всіх верств суспільства. Італійські опери ставилися в театрах найбільших європейських столиць, а композитори Австрії, Німеччини та інших країн писали опери на італійські тексти.