Групування матеріалу в бібліографічних списках

Культура бібліографічного списку визначається не тільки ретельні­стю відбору інформаційних джерел, але й раціональністю групування, наявністю і формою зв'язку з текстом, повнотою і вірогідністю бібліо­графічних відомостей, дотриманням вимог стандартів інших норматив­них і методичних документів, а також наявністю необхідних пояснень, приміток, допоміжних бібліографічних покажчиків. Для бібліографічних списків у наукових роботах, що публікуються, важливими є також чіткість і виразність їх редакційно-технічного оформлення і поліграфічного ви­конання.

Прикнижковий бібліографічний список розміщують у кінці видання після основного тексту, перед допоміжними покажчиками. Якщо в мо­нографії є додатки, список оформляють, як правило, перед додатками. Списки джерел до окремих глав розміщують у порядку глав в кінці ви­дання під рубриками «До глави…»

Пристатейний бібліографічний список оформляють після тексту статті, а якщо стаття супроводжується рефератом (резюме), то — після нього.

Поряд з прикнижковими і пристатейними бібліографічними списка­ми зустрічаються внутрішньокнижкові, внутрішньожурнальні бібліо­графічні списки. їх характер визначається вимогами видавництв, редакцій журналів і різних періодичних і неперіодичних видань.

Для заголовка прикнижкового (пристатейного) бібліографічного писку в наукових виданнях, магістерських, дипломних і курсових робо-ах використовують стандартні рубрики «Список літератури» або «Бібліографічний список». Різні модифікації цих рубрик, такі як: "Список цитованої (використаної, рекомендованої) літератури", "Бібліогра­фічний список цитованих (використаних, рекомендованих) джерел" реко­мендуються для бібліографічних списків, склад і призначення яких точно відповідають їх заголовку. У збірках наукових праць, тезах доповідей, матеріалах нарад, з'їздів, конференцій, журнальних статтях найчастіше списки використаних джерел розміщують під рубрикою "Література".

Перелік джерел, на які є посилання в основній частині звіту з НДР, водять у кінці тексту звіту під рубрикою "Перелік посилань". Для списку літератури до дисертації, в якому, як правило, відбито не -ю використану здобувачем літературу, а лише основну, рекомендується заголовок "Список використаних джерел".

В авторефераті список опублікованих праць здобувача з теми дисертації, як правило, не називається. Замість заголовку пишуть "Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:".

Джерела в списку нумеруються арабськими цифрами з крапкою, використовується суцільна нумерація творів.

Обсяг бібліографічного списку не повинен, як правило, перевищува-5 % обсягу рукопису.

Групування творів залежить від характеру наукової роботи, її призначення, теми. Список необхідно скласти так, щоб ним було зручно ко­регуватися спеціалістам.

У наукових виданнях найбільш розповсюдженими є п'ять способів купування джерел у бібліографічних списках:

• алфавітний;

• хронологічний;

• алфавітно-хронологічний;

• нумераційний;

• систематичний.

Алфавітні бібліографічні списки Бібліографічні джерела групуються в алфавітні ряди, тобто розміщу­ються в порядку алфавіту:

• мови опису, якщо бібліографічні описи складені однією мовою;

• зведеної кирилиці, коли бібліографічні описи складені двома і більше мовами з графікою кирилиці, наприклад, російською і ук­раїнською або російською і болгарською мовами;

• латинського, якщо бібліографічні описи складені двома або більщ_е мовами з латинською графікою, наприклад, німецькою, англійською і польською мовами.

Бібліографічні описи на мовах з різною графікою групують у два ал­фавітні ряди: спочатку українською (російською) мовою або мовою ки­рилиці, потім — мовою з латинською графікою.

У кожному алфавітному ряду бібліографічні описи розміщують за алфавітами пошукових елементів опису — заголовку опису або основно­го заголовку. Наявність і форма заголовка опису залежать від характеру документа — об'єкта описання. Основний заголовок визначає місце бібліографічного опису в алфавітному ряду, коли заголовки опису співпа­дають або зовсім відсутні.

За допомогою заголовків опису в алфавітному ряду розміщують бібліографічні описи:

• творів різних авторів у випадку авторського опису (заголовок опи­су — прізвище й ініціали або імена авторів);

• стандартів і технічних умов (заголовок опису — позначення доку­мента);

• авторських свідоцтв і патентів (заголовок опису — позначення охо­ронного документа);

• каталогів іноземних фірм (заголовок опису — назва фірми).

Авторський опис розміщують за алфавітом прізвищ й ініціалів ав­торів творів — об'єктів описування. При цьому бібліографічні описи творів одних і тих же авторів або колективів авторів з одним і тим же першим автором розміщують за алфавітом основних заголовків цих наукових робіт. Ім'я та по батькові авторів скорочують до ініціалів; імена закор­донних авторів, які починаються із сполучення СЬ, Рh, Fh, Sсh та інші, скорочуються до цих сполучень, наприклад: Dесаі Fh, Bogner Ch.

Бібліографічні описи стандартів і технічних умов розміщують за ал­фавітом скорочених позначень категорій цих документів (ДСУ, ГОСТ, ОСТ, ТУ), а в межах однієї категорії — у порядку зростання реєстрацій­них номерів документів. Бібліографічні описи авторських свідоцтв і па­тентів розміщують за алфавітом скорочених найменувань видів доку­ментів (А.с, Пат.), в межах кожного виду документів — за алфавітами країн, які видали документи, а в межах одного виду документів, що видані в одній країні — у порядку зростання їх реєстраційних номерів.

За допомогою основного заголовка в єдиному алфавітному ряду роз­міщують бібліографічні описи:

• різних творів одного і того ж автора або колективу авторів — у ви­падку авторського опису;

• творів різних колективів авторів з одним і тим же першим автором — у випадку опису під заголовком;

• творів чотирьох і більше авторів, якщо вони вказані у відомостях про авторство;

• творів, автори яких не вказані у виданні і не встановлені за іншими джерелами;

• збірками наукових праць, тез доповідей, матеріалів нарад (з'їздів, конференцій) та інших документів, на які опис складається під за­головком.

Алфавітним списком зручно користуватися у відриві від основного тексту. У ньому легко орієнтуватися; у такому списку не важко знайти біографічний опис наукового твору або виявити його відсутність. Такий спосіб групування є раціональним, коли перелік джерел невеликий і обсягом і відноситься до певного питання. Ним можна супроводжувати доклад, повідомлення, статтю.

Основним недоліком алфавітного групування бібліографічних джерел те, що порядок розміщення бібліографічних описів не відповідає порядку згадування або цитування наукових творів у тексті. У зв'язку :м дещо уповільнюється пошук відповідних позицій списку за посиланнями до них у тексті і дуже утруднюється зворотний пошук — посилань за позиціями списку.

Хронологічні бібліографічні списки

Бібліографічні джерела групуються за хронологією опублікування документів — об'єктів опису — або за датами їх написання. І У необхідних випадках бібліографічні описи розміщують у зворотнохронологічному порядку — від останніх за часом опублікування до перших. Бібліографічні описи наукових робіт, які опубліковані в одному році, вміщують за алфавітом заголовків. Якщо таких творів багато, доціль­ні увести хронологічні рубрики. Рік видання, що виступає в цьому випадку рубрикою, у бібліографічному описі, як правило, випускається. Перевагами хронологічного групування є те, що воно дозволяє:

• легко знаходити джерела, які включені в список, за роком видання;

• виявляти документи, що опубліковані в одному році;

• представляти літературу з певної проблеми в її історичному розвитку;

• на основі кількості і характеру творів, опублікованих у різні періо­ди, мати уяву про спрямованість та інтенсивність наукової діяль­ності окремих осіб або організацій за будь-який період, її зміню­вання в часі. При зворотнохронологічному групуванні на перший план виноситься найновіша і найцінніша в науковому відношенні література, що дуже важливо для проблемних і експериментальних робіт, в яких основну увагу приділено сучасному стану проблеми, але при цьому використано й історичний матеріал. Використання хронологічного групування є обмеженим. Воно вико­ристовується в списку робіт здобувача за темою дисертації, що розмі­щується в авторефераті, іноді — у розділах систематичних списків, а в поєднанні з алфавітним групуванням — в алфавітно-хронологічних списках. Хронологічне групування персональних списків може поєдну­ватися із систематичним: спочатку в хронологічному порядку наводять, наприклад, бібліографічні описи монографій, підручників та інших моновидань, потім — статей, рецензій і т. ін. У такому ж або будь-якому іншому систематичному порядку можуть бути наведеними бібліографічні описи в межах кожного року.

Алфавітно-хронологічні бібліографічні списки

Бібліографічні описи групують в алфавітно-хронологічні ряди, тоб­то розміщують за алфавітом заголовків описів або основних заголовків за попередніми правилами, а при співпаданні заголовків опису або ос­новних заголовків — у хронологічному порядку (за роком видання доку­мента). У кожному алфавітно-хронологічному ряду бібліографічні опи­си одного і того ж автора або колективу авторів з одним і тим же першим автором доцільно розміщувати в такому порядку: спочатку навести бібліографічні описи творів самого автора (у хронологічному порядку), потім — творів цього автора з одним співавтором (за алфавітом співав­торів, а якщо співавтор один і той же — у хронологічному порядку), з двома і більше співавторами (у хронологічному порядку незалежно від числа і послідовності співавторів). Але на практиці частіше використо­вується інший спосіб побудови алфавітно-хронологічних списків, при якому після бібліографічних описів творів самого автора наводять бібліо­графічні описи цього ж автора зі співавторами за алфавітом співавторів, незалежно від їх числа, а якщо співавторами виступають одні і ті ж осо­би, і вказані вони в одній і тій же послідовності, то — в хронологічному порядку. Позиції в алфавітно-хронологічних списках, як правило, не ну­мерують. При оформленні посилань у тексті наводять прізвища авторів, а при їх відсутності — основні заголовки і роки опублікування робіт.

При алфавітно-хронологічному групуванні бібліографічного списку можна простежити хронологічну послідовність опублікування наукових робіт одного автора, написаних ним як поодинці, так і в співавторстві, якщо виступає першим автором. Відсутність нумерації позицій у алфавітнохронологічному списку дозволяє, за необхідністю, включати в список або вилучати з нього будь-які бібліографічні описи, при цьому не виникає необхідності правки інших позицій списку і посилань до них у тексті.

Нумераційні бібліографічні списки

Бібліографічні списки або їх розділи розміщують у порядку першої появи посилання в основному тексті. При такому групуванні списку значно простішим, ніж при інших варіантах розміщення, є здійснення зворотного пошуку — посилання в тексті за номерами позицій: нумерація поси­дь у цьому випадку є первинною по відношенню до нумерації позицій, и цьому ефективність зворотного пошуку тим більша, чим менше в тексті повторних посилань до одних і тих же позицій списку. Але після нумерації позицій у списку і посилань важко виключити будь-який опис із списку в рукописі. Включення в нумераційний список кількох додаткових описів, паки, не викличе особливих труднощів, якщо навести ці позиції у кінці списку, надавши їм наступні порядкові номери. Чим більшим є обсяг нумераційного списку, тим складніше в ньому орієнтуватися у відриві від основного тексту. Тому він є незручним для довідок. Нумераційний варіант групування джерел рекомендується при на-санні дисертацій і є обов'язковим для списків використаних джерел звітах про НДР.

Систематичні бібліографічні списки

При систематичному групуванні бібліографічні описи розміщують урахуванням змісту і характеру твору в систематичному порядку за теоретичними рубриками.

Такий список використовується, коли потрібно відобразити велику кількість бібліографічних описів. Це дозволяє швидко навести довідку ро книгу з певної тематики, тоді як при алфавітній або хронологічній Структурі для цього необхідно було б перечитати весь список. Розміщення описів у такому списку може бути різним:

• за темами глав твору з виділенням в окрему рубрику загальних дже­рел, які стосуються до всіх глав;

• за рубриками того чи іншого розділу тематичної класифікації літе­ратури, який відповідає загальній темі наукового твору.

У систематичному бібліографічному списку розміщення опису в се­редині рубрик може бути:

• за алфавітом прізвищ авторів або перших слів назви (при описі під заголовком);

• за характером змісту (від загальних за змістом джерел до поодиноких);

• за видом видання і алфавітом прізвищ авторів або перших слів назви. Форма зв'язку опису з основним текстом здійснюється за номерами

записів у списку.

Систематичне групування є найскладнішим варіантом створення бібліографічних списків.

У наукових творах зустрічаються і бібліографічні списки змішаної структури, коли в середині головних розділів списку використовуються інші види розміщення.