Три фокальні терміни в "історії україни-руси"

На закінчення цього історіософічного огляду треба ще проаналізувати три фокальні терміни, без зрозуміння яких тяжко користуватися доробком ІУР. Я маю на увазі такі терміни, як "нарід", "держава" і "герой в історії".

Справа в тому, що терміни взяті з різних систем, які в основному - неспівмірні. "Нарід" у М. Г. - це поняття метафізики романтичного періоду, тоді коли його "держава" - це анархістично-соціалістичний термін Прудона- Драгоманова. Тільки "герой в історії" відповідає позитивістичній концепції, як і метод праці перших шести томів ІУР. Як вище сказано: томи 1 - 6 писані істориком-позитивістом, а дальші томи - соціологом-істориком.

Нарід

Головним предметом ІУР є "нарід", "маса народня", які є "перейняті духом демократизму". На жаль, М. Г. до 1913 р. ясно не подає точної дефініції цього терміну, як також не пояснює, чи тут йдеться про один подвійний термін ("нарід, маса народня"), чи про два терміни ("нарід"; "маса народня"). На загал, ці терміни, як також "маси", вживаються досить вільно. Для них немає окремих розділів у відповідних томах і сама ІУР є зорганізована за політичними критеріями 79. Взагалі мається враження, що термін "нарід, маса народня", який не виступає в заголовку твору, не є позитивістично-соціологічного походження, скоріше має декларативний характер.

Як сам М. Г. пише: "Звичайно, там, де джерела дають матеріал дуже бідний, мусимо задовільнятися тим, що можна знати, коли не можемо знати більше (про "нарід, масу народню", як це має місце до 16-го ст. - О. П.), але висловлений принцип з того не тратить свого значіння, даючи нам критерій, на що повинні ми звернути особливу увагу" (Вступний виклад з давньої історії Русі // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - Львів, 1894. - Т, 4. - С. 149 - 150; далі - Вступ, сторінка через кому).

Крім свого загального значення термін "нарід" означає ще суспільність (наприклад, ІУР, V, 385; VI, 119). Але "властива суспільність", яка ще називається "громадою", означає тільки активну частину "маси народньої" (ІУР, II, 301). "Маса народня", хоч ясно не здефінійована, є улюбленицею М. Г.: вона - вихідна точка опори, на якій дослідник повинен координувати свої висліди. Завданням останнього і є "зрозуміти стан економічний, культурний, духовий, його пригоди, бажання і ідеали" (Вступ, 149).

Відносно ролі мас, правдивого героя М. Г. "безпосередніх вказівок стрічається мало: тільки де-не-де виринають загальні звістки про їх позицію, їх активні впливи, їх активну чи пасивну опозицію. Тому більше приходиться говорити про розвій політичних подій, які в кінцевім рахунку означали дальші напрями народнього життя" (ІУР, IX, 6). Але часто "записи того, що говорилося серед рядового козацтва, міщанства, нижчого духовенства" кидають світло на те, "як переломлювалися в свідомости людности події і ситуації" (ІУР, IX, 6).

Тому М. Г. дає "досить місця сьому матеріалові, бо історикові кінець кінцем не менше, а часом навіть і більше важко знати не тільки те, як саме проходили події (в деталях здебільшого їх і не можна відтворити), а як вони були прийняті і відчуті сучасниками, як переломилися в їх свідомості і які вражіння і настрої серед них викликали. Особливо ж се цінне тоді, коли можемо стрінутися з настроями широких низів (головний герой М. Г-го. - О. П.), схопити залежність сих настроїв з економічною і соціальною обстановок" їх життя" (ІУР, IX, 6).

Це знову вводить історика-соціолога "у другу сторону історичного процесу", що спеціально цікавили М. Г., а саме у "зріст свідомості в громадянстві і масах: їх усвідомлення соціяльне і політичне, державне і національне. піднесення самопочуття - індивідуального і колективного" (ІУР, IX, 6).

Тут є труднощі, бо згідно з М. Г., політико-громадський устрій "звичайно не відповідав тим [народнім] ідеалам. Свій чи чужий він ніколи, чи майже ніколи не був витворений відповідно ним [народом], і громада з урядом [державою] стояли один проти одного не тільки в період давній" (Вступ, 149). Одначе, кілька рядків пізніше, М. Г. в тій самій праці пише: "Студіюючи політично-державний устрій, ми, скільки можемо, повинні виясняти собі питання, в якій мірі він був ділом самого народу, чи виріс він на грунті народнім, чи звідкись був перенесений чи накинений. Вияснити, наскільки відповідав він потребам народнім і яке значення й вплив мав на народню масу" (Вступ, 149). Згідно з позитивістичними критеріями Конта "обставини" діють як промотор: власне обставини початку XVII ст. зробили "з козаччини" орган соціальних і національних змагань українського народу (ІУР, VII, IX).

Нарід теж - згідно зі Спенсером - органічна, жива субстанція: "Але заразом в історичній перспективі українського життя (sіс! - О. П.) ся фаза (козаччина) його історії мусить бути вияснена в своїх зв'язках з попередніми стадіями, бо органічна зв'язлість і тяглість народнього життя не переривається вповні ні при яких змінах і переломах, поки живе даний нарід" (ІУР, VII, VIII).

Цікава є ідея "національної самооборони" і ідея "національної смерті": "Розбудження відпорної енергії національної самоохорони перед небезпекою видимої національної смерті" (у 16 - 17 ст.: ІУР, І, 3 вид., 19).

Одна цитата і одна моя парафраза довшого параграфа із ІУР дуже добре характеризують ще одну "візію" "народу" у М. Г-го: "Я вийшов за границі хронологічні свого курсу, щоб показати, як тісно і нерозривно сполучені між собою всі періоди історії Руси (України), як одні і ті ж змагання народні, одна і та ж головна ідея (курсив наш. - О. П.) переходить через увесь той ряд віків, в так одмінних політичних і культурних обставинах" (Вступ, 149).

Ідеалами українського народу, на які він майже заглянув за Хмельниччини, але досі не осягнув і які ще попереду - це свобода, рівноправність, та автономія, або "народний ідеал справедливості" (ІУР, IX, 1508).

Очевидно, термін "нарід", "маса народня" і т. д. не взяті зі словника позитивістів. Вони метафізичні, не секуляризовані. Вони вросли в серце і думку М. Г-ого ще на Кавказі разом з ідеєю романтичної України, далекої його батьківщини. Про те він писав у 1920 р.: "Але я був вихований в строгих традиціях радикального українського народництва, яке вело свою ідеологію від кирило-мефодіївських братчиків і твердо стояло на тім, що в конфліктах народу і власті вина лежить по стороні власті, бо інтерес трудового народу - се найвищий закон всякої громадської організації, і коли в державі сьому трудовому народові не добре, се його право обраховатися з нею" 80.

М. Г. виріс на Кавказі, де працював його батько, спершу у Ставрополі (1870 - 1878), а опісля у Владикавказі. Гімназію він пройшов у Тбілісі (1880 - 1886).

За той час він тричі (під час канікул - 1873, 1876, 1882) відвідав з батьком Україну. Це була Сестринівка Бердичівського району - священниче приходство його діда по матері.

До свого переїзду до Львова М. Г. жив на Україні всього вісім років, підчас своєї науки у Київі (1886 - 1894). Тому, що перші чотири роки він жив цілком анахоретом, не беручи ніякої участі в тодішньому бурхливому студентському житті (обіцянка, яку він дав батькові за згоду студіювати у Київі: його візія України до 24 року життя - це українське село (Сестринівка), єврейське містечко (Бердичів) та зросійщене місто (Київ). У нього слово "нарід" - це "село, українське селянство".

Не диво, що його візія українського народу, навіть коли він вже як головний політичний діяч керував Українською Центральною Радою, була селоцентрична. Ось що він писав у своїй програмовій роботі "Підстави Великої України": "Головною підставою сеї Великої України ще довго, коли не завсіди, буде селянство, і на нім прийдеться її будувати. В довгі часи нашого досвітнього животіння ми все повторяли, що в селянстві і тільки в селянстві лежить будуччина, українське відродження і взагалі будуччина України. Протягом цілого [19] століття українство і селянство стало ніби синонімами. З того часу, як усі інші верстви зрадили свою національність, від нього черпався ввесь матеріал для національного будівництва, і на нього покладало воно свої надії: Україна зможе встати тільки тоді, коли встане сей скинений у безодню пітьми й несвідомості титан, сей позбавлений зору і сили, обстрижений з своєї політичної й національної свідомості Самсон. Треба було тільки подати йому сю чудотворну воду свідомості - тільки ж усе ходу не було, бо стеріг його пильно стоголовий цербер старого режиму" (Праці, 90).

Ідея "селянства" України, як одинокого носія ідеї "народу", не видумка Грушевського. Вона взята із лектури, а саме із творів його політичного "значного" учителя Михайла Драгоманова (1841 - 1895), що витворив концепцію українців, як "мужицький" нарід, сільську "громаду" та "плебейську націю" 81.

Селяно-плебейськість України стала в 1906 р. (на думку української інтелігенції) актом, підтвердженим життям. Коли зійшовся в Петербурзі пеший парламент Росії (Дума), майже усі посли-селяни (але не робітники) з України вписалися до Української парламентарної громади (див.: Дмитро Дорошенко. Нарис історії України. - Варшава, і 933. - Т. 2. - С. 335).

Хоч його приятель Сергій Подолинський (1850 - 1891), талановитий економіст і соціолог, ясно доказав, що крім українських селян е ще, принаймні, українські ремісники ("Ремесла і хвабрики на Україні". - Женева, 1880), Драгоманов не хотів це признати.

Як сказано вище, М. Г. не дійшов у своїй ІУР до 19 ст. Але у своїх загальних курсах він обмежився - як сказано вище - до дії української інтелігенції, очевидно, як еманації селянства.

У зв'язку з цим важливо, як бачив М. Г. нові суспільно-економічні процеси в Україні у 20-х рр. нашого століття. Під час святкування Українською Академією наук його 60-літнього ювілею (Київ, 3 жовтня 1926 р.) М. Г. відповів своїм гратулянтам наступною візією: "Українська культурна робота для українського села ще не закінчена, і робота української історіографії в сім аспекті ще не сказала свого останнього слова Завдання сформування української робітничої верстви, ще має завершити будову української національности, веде нас шляхом сієї роботи - лицем до села.Тільки коли вповні свідомі сільські верстви увіллються в робітничі верстви кіста фабрики, шахти, та понесуть туди українську свідомість, українізуючи цю робітничу верству, замість самим підлягати її русифікаційному процесові, тільки тоді наша, фактично селянська Україна дійсно стане вповні робітниче селянською країною. Ми, що стали на сей шлях, ми разом ставимо свідомо перед собою се завдання - закінчити формацію української національности утворенням свідомої української робітничої верстви, через повне завершення культурного циклю роботи села. Повсякчас ми мусимо пам'ятати, що українська історична робота під аспектом всебічного досліду селянської верстви, поруч з новими завданнями досліду індустріалізації України, є ще не закінченим завданням, поставленим попереднім покілінням наших робітників. Ми його ще не вичерпали і не закінчили. Розуміється, великі революційні переживання останнього десятиліття навчили нас звертати увагу на ті сторони історичного процесу, на котрі раніш ми менше вважали" (передрук у Праці, 230)82.

* * *

Тільки у третьому виданні першого тому ІУР (6, 64, 65) подає М. Г. дефініцію терміну "нарід". Це вже було після його паризького соціологічного захоплення (див. вище). В той же час йому здавалось, що для новозредагованої частини тому, що займалася пращурами українського населення, найкраще підходила дефініція антропо-расової селекціоністичної школи соціології 83. На жаль, він не цитує джерел повністю, але називає поіменно праці француза J. Dеnіkеr-а, англійця W. Z. Rірlеу-а, а також німецького археолога-антрополога О. Коssinа.

Дефініція Грушевського, до якої він ніколи не мав нагоди повернутися і застосувати її, така: "Так само відріжняється українська людність від своїх найблизших сусідів прикметами антропологічними - в будові тіла, і психофізичними - в складі індивідуальної вдачі, в відносинах родинних і суспільних, в побуті й культурі матеріальній і духовній. Сі психофізичні і культурні прикмети, що мають за собою більше або менше поважну історичну давність - довгий процес розвою, зовсім виразно зв'язують в національну цілість поодинокі групи української людности супроти інших таких цілостей і роблять з неї живу національну індивідуальність "н а р і д", з довгою історією його розвою" (ІУР, І, 3 вид., 6).