"Історія україни-руси" та історіософія її перших томів

"Написання суцільної історії України, - писав М, Г. у своїй "Автобіографії" (1906 р), - рано ще в київських часах (мабуть 1891 - 1894), стало моєю задушевною гадкою, до певної міри питанням честі своєї і свого покоління" 50. Тоді йому здавалося, що українська "історія є вже зарисована в загальних контурах на своєму протязі працями попередніх поколінь, те що треба - це провірити і доповнити деталі окремими розвідками, а теж застосувати порівняльний метод" 51.

Спочатку він планував "написання історії короткої й загальноприступної, в трьох невеликих томиках, які б обіймали старий, литовсько-польський і новий періоди", до початків 19 ст. 52 Реалізація цієї ідеї почалася осінню 1894 р., коли М. Г. обійняв у Львові кафедру історії України. Тепер М. Г. "сім семестрів з ряду (1894 - 1897) читав загальний курс історії України; повторений потім вдруге ще весною в 1898 - 1901 рр., курс сей мав послужити мов би скелетом тої задуманої Історії". Але "курс сей слідив лише провідну нитку політичної історії, не вдаючися в історію культурну, огляди устрою, економічного життя. що потім зайняли таке важне місце в остаточній реалізації плану. Ближче входячи в сей плян, прийшов я скоро до переконання, що розпочати треба не такою популярною й короткою, а ширшою й строго науковою історією України, яку б потім можна переробити в коротшу й популярнійшу".

Ми не маємо запису оригінального курсу, читаного у Львові. Але із даних "Автобіографії" (1906) можна його приблизно зреконструювати. М. Г. зміг вносити матеріали свого курсу тільки до томів І - IV своєї "Історії У країни - Руси", що доходили до кінця 16-го ст.

Від учня В. Антоновича можна було сподіватися, що він до приїзду до Львова матиме найкраще опрацьований період литовсько-польський. І дійсно, том IV ІУР був повністю побудований на матеріалах курсу і написаний в 1901 р. 53

Також томи II і III не справляли великих труднощів для автора історії Київської землі від Ярослава до кінця 14 ст. 54 Треба було доробити політичну історію Галичини і Волині 11 - 14 ст., зредагувати на базі названої дисертації огляд політичного і суспільного устрою та додати розділи про побут і культуру. Тому обидва томи могли вийти друком уже в 1899 р., на третьому році праці над ІУР.

Також з точки зору історіософії та методології були легкі та приємні для М. Г-го обидві частини тому п'ятого, що одначе виросли на окремі томи V та VI. Вони були розпочаті в 1902 р. і закінчені в 1905 / 190655.

Оці два томи, найкращі з цілої ІУР, присвячені основній і улюбленій ділянці М. Г-го - суспільній та економічній історії 15 - 16 ст. Ось що пише про них добрий знавець справи Ілля Витанович56: "Вони [томи V - VI] найкраще вводять нас в методичну лабораторію історичного досліду Грушевського; від тих монографій починав він свою наукову діяльність. У дослідах над тією добою української історії шукав він, молодий, потвердження своїх історіософічних концепцій, удосконалював методу позитивної аналізи джерельного матеріалу, який "набігав", як каже Грушевський, щораз обильніше від XV ст,: а для XVI ст. було його вже стільки, що він давав можливість розглянутися досить докладно не тільки в еволюції життя XVI - XVII ст., але й освітлював ретроспективне й попередні стадії, особливо суспільно-економічного процесу".

Обидва томи були побудовані переважно на базі нового архівного матеріалу (головне описи королівщин XVI ст.), які М. Г. перший ввів в науковий обіг, видавши їх у своїй серії "Жерела до історії України-Руси", томи І - III, VII. У своїх вступах до видаваних джерел М. Г. був справжній позитивіст. На закид, чому він не робить загальніших висновків із досліджуваного ним матеріалу, він відповідав, що ще заскоро на генералізації57. Але М. Г. посував свій творчий скептицизм - як оцінює згадуваний Ілля Витанович - "деколи й задалеко, вистерігаючись синтези. Тому й у V і VI томах ІУР досліди над суспільно-економічною еволюцією залишаються швидше зведеними й хронологічно-територіально упорядкованими матеріалами"58. Також дуже некорисно відбилася на цих томах штучна компартментизація оглядів: аналіз суспільних і економічних факторів поданий в окремих томах без встановлення зв'язку між ними.

Але найбільше труду завдав М. Г-му том І, який він три рази переробляв. У своєму курсі він мав лише три розділи, що могли увійти до ІУР: слов'янська колонізація (у 3. виданні розділ четвертий), початки руської держави (розділи сьомий-восьмий) та часи Володимира (розділ дев'ятий), а також екскурс про "Повість временних літ". Треба було ще додати фізіографічний опис України (до географічного чинника М. Г., згідно з вимогами Бокля, завжди прив'язував дуже велику увагу), а також зібрати доісторичний матеріал на базі даних "молодих наук", в перших двох виданнях з археології та мовознавства. У третьому виданні ІУР (як теж в томі І IУЛ (1923) ( "Історія української літератури". - Львів, 1923 - 1927. - Т. 1 - 5; далі - ІУЛ, том і сторінка через кому), яка виросла на супутника ІУР, використовується ще порівняльна соціологія, з якою М. Г. зустрінеться в Парижі у 1903 р. (про що див. нижче).

В основу історіософічної концепції своєї ІУР поклав М. Г. три чинники: населення, територію і державу. Він починає ІУР так: "Ся праця має подати образ історичного розвою життя українського народу, або тих етнографічно-політичних груп, з яких формується те, що ми тепер мислимо під назвою українського народу, інакше званого "малоруським", "південно-руським", просто "руським" або "русинським". Ріжнородність цих назв не має особливого значіння, бо покриває поняття само по собі ясне; вона цікава тільки як характеристичний прояв тих історичних перемін, які прийшося пережити сьому народові" (ІУР, 1, 3 вид., 6).

Український нарід відрізняється своєю окремою мовою та окремими прикметами антропологічними, психофізичними і культурними (ІУР, І, 3 вид., 18). Протягом історичних часів для українського народу можемо прийняти IV вік по Христі, коли починаємо дещо знати вже спеціально про нього; М. Г. має на увазі антів візантійських джерел, яких він ідентифікує з предками українців (ІУР, І, 3 вид., 172-176).

Територія - це сучасна М. Г-му етнографічна територія українського народу, на якому в минулому проходило два основних процеси: колонізація її українськими племенами і відвічна боротьба зі степовими тюрко-татарськими руїнниками, що ослаблювала українські політичні організації (ІУР, І, 3 вид., 13 - 15). Київська держава є державою українського народу, і тому схема московських книжників побудована на середньовічній генеалогічній ідеї, яка робить Київську державу попередницею Московського царства, є безпідставною, хоч цю "звичайну схему руської історії" засвоїла собі російська державна історіографія 59

Співвідношення населення до території і визначило специфічний хід української історії: "Боротьба з степом протягом віків адсорбувала енергію народу, його вищих верств і правительств. Колонізаційні і економічні флюктуації не давали стверднути ні суспільним, ні політичним відносинам. Маючи небезпечного ворога на цілій полуднево-східній граничній лінії, українські політичні організації на спроможні були удержатися, коли з тилу на лінії північно-західній сформувалися якісь міцнійші політичні організми. Політичний упадок потягнув за собою остаточне адсорбовання чужеродними суспільними верствами всього, що становило ще національні засоби, а народні маси в кінці відповіли на се масовою реакцією, народніми війнами [козацькі повстання. - О. П.] що ще на кілька століть забирають усі сили, всю енергію народу, поки обезсилений він не спускає байдуже рук.

Коли, отже, взагалі в новійшій історичній науці [позитивізм. - О. П.] головна вага все більше переноситься на історію культурного й суспільно-економічного життя, і зверхня політична історія набирає більшого значення остільки, оскільки має безпосередні лише впливи на нього, то в нашій історії такий принцип має особливі оправдання.

Самостійним політичним життям українсько-руський нарід жив лише в давнім періоді своєї історії. Почавши від XIV в., він входить в склад інших, чужих держав, то становлячи пасивний об'єкт чужої управи, то стоячи в більш або менше виразній та гострій опозиції до сієї чужої управи. Коли й за самостійного політичного життя українсько-руського народу політика звичайно лежала в руках правительственної меншости, що правила народом часто і проти його волі, то тепер на політику не мали впливу ані вищі, ані низші верстви української суспільности" (ІУР, І, 2 вид., 12 - 13).

Характеризуючи загальний розвиток української історії, М. Г. вживає гегелівської тріади: "Уживши старої історіософічної термінології, сі дві доби політичного українського життя - стару княжу, і новійшу - народню (козацьку), можна б назвати тезою і антитезою, що доходить до синтезу в століттю українського відродження" (ІУР, І, 3 вид., 20).

VI