3.6. Класифікація вибухо- та пожежонебезпечних зон

Виділення енергії при вибуху є істотно більш швидким, ніж інші форми виділення енергії в подібних умовах, наприклад, виділення енергії при вибуху є значно швидшим, ніж виділення енергії при горінні. До моменту вибуху звичайної вибухової речовини енергія вибуху міститься в прихованій, потенційній формі в його молекулах, точніше, в електронних оболонках цих молекул. Однак просте виділення енергії ще не означає, що відбувся вибух. Поняття вибуху пов'язане із сильною механічною дією, тобто з появою механічних сил, прикладених до середовища та окремих тіл, що оточують місце вибуху. Процес виділення чи передачі енергії поширюється зі швидкістю, що помітно перевищує швидкість розширення вибухових газів. Звичайно при вибуху початкова швидкість розширення газів сягає близько одного кілометра за секунду.

Для більшості газів температура вибуху коливається в межах 1200°С – 1700°С, а тиск у нормальних умовах не перевищує 1,2 МПа, але при збільшенні концентрації кисню тиск вибуху може досягати 2 Мпа.

Хімічна природа вибуху і пожежі є однаковою. Але якщо в процесі пожежі людина може захищати своє життя, то при вибуху блискавичність цього процесу зводить можливість захисту до мінімуму. Вибух, як правило, є наслідком пожежі, хоча існує один різновид вибуху, який минає фазу пожежі – це так званий об’ємний вибух.

Об’ємний вибух виникає при наявності вибухонебезпечної концентрації пальних газів чи випарів легкозаймистих речовин у всьому об'ємі, що займають газ (випари) і джерела запалювання. Таке може відбутися при витоку газу в замкнутому просторі чи на відкритій місцевості у безвітряну погоду в балках, при тривалих випарах легкозаймистих речовин.

Розрізняють наступні види вибухів:

• спалах;

• детонація;

• об’ємний вибух;

• газопилові хмари у замкнутому і відкритому просторі;

• киплячих рідин, що виділяють пар.

Детонація – згоряння вибухової речовини зі швидкістю переміщення фронту полум'я з ударною хвилею, яка перевищує 2000 – 3000 м/с.

Вибух у замкнутому просторі – вибух, що відбувається усередині герметичної ємності з піковим тиском у сотні кПа. Вибух у замкнутому просторі розповсюджений, насамперед, на промислових об'єктах. До вибухонебезпечного устаткування та установок за цим видом вибухів відносять:

• установки, що працюють під тиском (газгольдер, ректифікаційна колона, балони зі стиснутим і зрідженим газом);

• компресорні установки;

• повітропроводи, аспіраційні системи;

• газове устаткування;

• парові казани.

Головною ознакою вибуху є миттєва зміна тиску, що залежить від температури та об’єму продуктів горіння. Завдання попередження вибуху у виробничих будівлях та спорудах вирішують на стадії їх проектування з урахуванням не тільки економічної ефективності технологічного процесу, але й безпеки. Навантаження, яке виникає при вибуху, на огороджувальні будівельні конструкції може досягати сотень тисяч паскалів, що значно перевищує допустимий тиск, при якому такі конструкції зберігають несучу здатність й цілісність.

До вибухонебезпечних речовин відносяться: нітротолуол, динітротолуол, тринітротолуол, нітробензол, динітробензол, тринітробензол, нітрогліцерин, динітрогліцерин, тринітроглицерін, тринітроцелулоза, пікринова кислота, гексаметилентрипероксиддіамін, діперекис ацетону, пластит, амонід, гексоген, тетра-зен, тетріл, гримуча ртуть, гримуче срібло і т.д. Найбільш розповсюдженою вибуховою речовиною є тротил (тринітротолуол). У зв’язку з його частим використанням силу вибуху різних вибухонебезпечних речовин порівнюють із силою вибуху тротилу.

Вибухонебезпечна зона – це простір, у якому знаходиться чи може знаходитись вибухонебезпечна суміш.

Вибух поєднує в собі комплекс небезпек, смертельних для незахищеної і ненавченої людини: 

• ударна хвиля, шум; 

• теплове випромінювання; 

• газоподібні продукти вибуху;

• осколки і фрагменти будинку, ґрунту, що летять і т.д.; 

• яскраве світло.

Способи і засоби захисту від ударної хвилі: 

• захист відстанню; 

• захист перешкодою;

• зменшення площі впливу ударної хвилі на людину. 

До заходів гарантування вибухобезпеки відносять:

• використання запобіжних конструкцій (легкоскидні конструкції, захисні приміщення, укриття);

• використання сигналізації про накопичення вибухонебезпечних газів і парів; 

• локалізаці вибуху;

• усунення джерел запалення і детонації; 

• флегматизація джерел запалення; 

• влаштування вогнеперешкод; 

• вибухопридушення.

Пожежо та вибухонебезпечними є об'єкти, на яких виробляються, зберігаються, транспортуються вибухонебезпечні матеріали та речовини, що за певних умов здатні до спалаху або вибуху.

За ступенем вибухової, вибухо-пожежної і пожежної небезпеки всі об'єкти поділяють на шість категорій: А, Б, В, Г, Д і Е. Особливо небезпечними вважаються такі, яким присвоєні категорії А, Б і В.

• До категорії А належать нафтопереробні заводи, хімічні підприємства, трубопроводи та склади нафтопродуктів.

• Категорія Б обіймає цехи виробництва і засоби транспортування вугільного пилу, пилу деревини, цукрової пудри, борошна.

• Категорія В − це деревообробні, столярні та лісопильні виробництва.

Виникнення пожеж залежить від ступеня вогнестійкості будівель і споруд, яка поділяється на п'ять груп.

Таблиця 3.1.

Категорії пожежної небезпеки виробництв

Категорія	Приклади виробництв
А	Цехи обробки металевого натрію і калію, водневі станції, склади балонів з горючими газами, склади бензину, приміщення стаціонарних кислотних і лужних акумуляторів та ін.
Б	Цехи по виготовленню вугільного пилу, цехи обробки синтетичного каучуку, мазутні господарства електростанції та ін.
В	Деревообробні цехи, цехи текстильної та паперової промисловості, склади паливно-мастильних матеріалів, закриті склади вугілля, гаражі та ін.
Г	Ливарні цехи, кузні, зварювальні цехи, цехи гарячої прокатки металів, цехи термічної обробки металів, головні корпуси електростанцій та ін.
Д	Механічні цехи холодної обробки металів, інструментальні цехи, цехи холодної переробки м’ясо-молочної продукції, насосні та водоприймальні пристрої електростанцій та ін.

Ступінь вогнестійкості будівель і споруд визначається мінімальними межами вогнестійкості будівельних конструкцій і займистістю матеріалів, з яких вони виготовлені, а також часом незаймистості.

Всі будівельні матеріали, а отже, і конструкції з них діляться на три групи: такі, що не згоряють, важко спалимі і такі, що згоряють.

Такі, що не згоряють − це матеріали, які під впливом вогню або високої температури не спалахують, не тліють і не обвуглюються.

Важко спалимі − матеріали, що під впливом вогню або високої температури важко спалахують, тліють або обвуглюються і продовжують горіти за наявності джерела вогню.

Такі, що згоряють − це матеріали, які під впливом вогню або високої температури спалахують або тліють і продовжують горіти і тліти після видалення джерела вогню.

Пожежі на великих промислових підприємствах і в населених пунктах поділяються на окремі, масові та вогняний шторм. Окремі пожежі мають місце при горінні поодинокої будівлі або споруди. Масові пожежі − це сукупність окремих пожеж, що охопили більше 25% будинків або споруд. Масові пожежі за певних умов можуть перейти у вогняний шторм, коли під впливом потужного вітру або за інших причин вогонь швидко передається від об’єкту до об’єкту.

На вибухонебезпечному об’єкті можливі такі види вибухів:

• неконтрольоване різке вивільнення енергії за короткий проміжок часу і в обмеженому просторі (вибухові процеси);

• утворення хмар паливо-повітряних сумішей або інших хімічних газоподібних і порохоподібних речовин, їх швидкі вибухові перетворення (об'ємний вибух);

• вибухи трубопроводів, ємностей, що знаходяться під великим тиском або з перегрітою рідиною, перш за все резервуарів із краплинним вуглеводневим газом.

В результаті вибуху утворюються такі фактори ураження: детонаційна та повітряна ударні хвилі, потік продуктів вибуху, осколкові поля, що утворюються в наслідок руйнування об'єктів. Основними параметрами факторів ураження вибуху є: для детонаційної та повітряної ударної хвиль – надмірний тиск у їх фронті (ΔР_ф), швидкісний натиск повітря (ΔР_шнп) і час їх дії; осколкового поля – кількість осколків на одиницю площі, їх кінетична енергія і радіус розльоту. За одиницю вимірювання ΔР_ф в системі  СІ прийнятий Паскаль (Па), позасистемна одиниця – кгс/см² : 1 Па = 1 Н/м² = 0,102 кгс/см²; 1 кгс/см²= 98,1 кПа ≈ 100 кПа.

Досвід ліквідації наслідків аварій в нашій країні і за кордоном, пов’язаних з вибухом, свідчить про те, що найскладніша обстановка утворюється в зонах вибуху газо- і порохоповітряних сумішей, парових хмар нафтопродуктів, мастил і інших небезпечних речовин. При виникненні таких аварій можливі два варіанти розвитку події: детонаційний вибух і дефлаграційне (або вибухове) горіння.

В зоні детонаційного вибуху швидкість поширення полум'я значно перевищує швидкість звуку. При цьому ΔР_ф  в детонаційній хвилі досягає 1000 − 2000 кПа, а температура продуктів вибуху становить 1500 − 3000 ⁰C. В таких умовах можливе повне зруйнування будівель і споруд, загибель людей, виникнення суцільних пожеж. Повітряна ударна хвиля, що формується в зоні детонації, може поширюватися на десятки, сотні і навіть тисячі метрів від центру вибуху.

При дефлаграційному (або вибуховому) горінні швидкість розповсюдження полум'я не перевищує 100 − 200 м/с, а тиск – 20 − 100 кПа. При такому горінні утворюється небезпечна пожежна обстановка.

З метою отримання даних щодо розмірів зони надзвичайної ситуації, перед проведенням інженерної розвідки здійснюється її прогнозування з використанням методик, розроблених для таких умов:

• вибуху конденсованих вибухових речовин (тротилу, гексогену, димного пороху, піроксиліну і ін.);

• вибуху газо- і пароповітряних сумішей вуглеводних речовин;

• вибуху порохоповітряних сумішей і аерозолів.

Оскільки для вибухонебезпечних об’єктів найбільш характерні викиди газо- і пароповітряних сумішей вуглеводних речовин з утворенням умов детонаційних вибухів, то й розглянемо методики виявлення та оцінки параметрів зон зруйнувань саме для цих випадків.

Прийнята в Україні система категорування виробничих приміщень і будинків за вибухопожежною і пожежною небезпекою визначає комплекс пожежно-технічних заходів, спрямованих на убезпечення людей і збереження матеріальних цінностей. Встановлення тієї або іншої категорії формує протипожежні вимоги до планування і забудови території промислових підприємств, поверховості виробничих будівель, вогнестійкості будівельних конструкцій, величини площ пожежних відсіків, розташування і протяжності шляхів евакуації, застосування легкоскидних конструкцій, протипожежного інженерного обладнання тощо. Приведений перелік заходів свідчить про важливість правильного визначення категорії, оскільки помилки в цій області на багато років вперед визначають недостатність або надмірність заходів щодо запобігання пожеж і пожежного захисту.

На даний час методика визначення категорій приміщень, будинків і зовнішніх установок виробничого та складського призначення за вибухопожежною і пожежною небезпекою визначається згідно з НАПБ Б.03.002-2007 “Норми визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою” в залежності від кількості і вибухопожежонебезпечних властивостей речовин та матеріалів, які в них знаходяться, а також особливостей технологічних процесів розташованих в них виробництв. Вказані норми не поширюються на приміщення і будівлі для виробництва та зберігання вибухових речовин, засобів ініціювання вибухових речовин, будівлі і споруди, що проектуються за спеціальними нормами і правилами.

Згідно з ДБН В.1.1-7-2002: категорія за вибухопожежною та пожежною небезпекою будинку чи приміщення – класифікаційна характеристика вибухопожежної та пожежної небезпеки будинку чи приміщення, що визначається кількістю та вибухонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, що знаходяться (обертаються) в них, з урахуванням особливостей технологічних процесів розміщених у них виробництв.

Категорії приміщень і будівель підвідомчих підприємств і закладів визначаються міністерствами і відомствами, а також технологами проектних організацій на стадії проектування будівель і споруд у відповідності з даними нормами, відомчими нормами технологічного проектування чи спеціальними, що затверджені у встановленому порядку.

Категорії будівель і приміщень встановлюються в технологічній частині проекту.

Категорії, а також клас зони (за ДНАОП 0.00-1.32-01 “Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок”) позначають на вхідних дверях до приміщення, а також у межах зон усередині приміщень та зовні, що вказується в Правилах пожежної безпеки. Для всіх будівель та приміщень виробничого, складського призначення і лабораторій повинна бути визначена категорія щодо вибухопожежної та пожежної небезпеки, а також клас зони, у тому числі для зовнішніх виробничих і складських дільниць, які необхідно позначати на вхідних дверях до приміщення, а також у межах зон усередині приміщень та зовні).

Регламентація виробничих приміщень і будівель на категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою базується на оцінці вибухопожежонебезпеки застосовуваних технологічних процесів. Відомі два підходи в оцінці вибухопожежонебезпеки технологічних процесів: ймовірністний і детермінований.

Ймовірністний підхід базується на розрахунку можливості досягнення певного рівня вибухопожежонебезпеки об'єкта. Прикладом такого підходу є положення ГОСТ 12.1.004-91 “Пожарная безопасность” у якому, на підставі заданого рівня вибухопожежонебезпеки регламентується рівень пожежної безпеки об'єкта, тобто рівень систем запобігання пожежі і протипожежного захисту, що у сукупності повинні виключати вплив на людей небезпечних чинників пожежі. Можливість впливу зазначених чинників не повинна перевищувати нормативну, що дорівнює _10-6 в рік у розрахунку на кожну людину, можливість виникнення пожежі також не повинна перевищувати _10-6 в рік в одиничному виробі.

Оскільки, вибухопожежонебезпека будь-якого об'єкта визначається вибухопожежонебезпекою його складових частин (технологічних апаратів, установок, приміщень) дана система оцінки не знайшла застосування в практиці визначення рівня небезпеки об’єкта через "громіздкість".

Детермінований метод базується на певній кількісній диференціації приміщень і будівель на категорії.

Методи категорування приміщень і будівель за вибухопожежною пожежною небезпекою з часу їх початкового введення в 1939 р. постійно розвиваються і удосконалюються. Нормативи, розроблені в 1939 р. (ОСТ 90 015-39 “Общесоюзные нормы строительного проектирования промышленных предприятий”), враховували деякі пожежонебезпечні властивості речовин і матеріалів (агрегатний стан, горючість, температуру спалаху) і деякі особливості технологічних процесів. Незважаючи на наближеність такого підходу, введення системи категорування було позитивним.

Перша спроба удосконалення методики категорування була здійснена в 1952 р. при виданні Н 102-51 “Протипожарные нормы строительного проектирования промышленных предприятий и населенных мест”. У цих нормах шляхом введення нової характеристики пожежної небезпеки – нижньої концентраційної межі поширення полум’я – більш повно враховувалися пожежонебезпечні властивості речовин. Це давало можливість більш диференційовано підійти до оцінки пожежної небезпеки виробничих приміщень. Аналогічний підхід реалізований і в нормативному документі 1962 р. (СНиП II-M. 2-62 “Производственные здания промышленных предприятий. Нормы проектирования”).

Зазначені вище нормативні документи, хоча і враховували найбільш важливі показники вибухопожежонебезпеки речовин, що знаходяться у виробництві, практично не містили кількісних критеріїв рівня небезпеки виробничих приміщень. У зв'язку з тим, за формальними ознаками приміщення, у яких знаходилися горючі речовини у незначній кількості, повинні були відноситися до вибухопожежонебезпечних і пожежонебезпечних категорій А, Б, В. Виняток було зроблено лише для електророзподільних пристроїв із вимикачами і апаратурою, що містить не більш ніж 60 кг масла в одиниці обладнання.

Безумовним кроком вперед було створення у 1972 р. норм СНиП II-M. 2-72 “Производственные здания промышленных предприятий. Нормы проектирования”, у яких був введений кількісний критерій вибухопожежонебезпеки виробництв. Виробництво відносилося до вибухопожежонебезпечних категорій А або Б, якщо кількість горючих речовин, що виходять у результаті аварії в приміщення, здатні утворити вибухонебезпечну суміш із повітрям в об’ємі, що перевищує 5% вільного об’єму приміщення. Це давало можливість не відносити до вибухопожежонебезпечних виробництва, у яких знаходилися горючі гази, пари і пил у невеликій кількості. Була знижена з 120^оС до 61^оС величина температури спалаху рідин, що поділяє вибухопожежонебезпечну (Б) і пожежонебезпечну (В) категорії.

Черговий перегляд будівельних норм і правил відбувся в 1981р. (СНиП II-90-81 “Производственные здания промышленных предприятий. Нормы проектирования”) і не супроводжувався істотними змінами в системі категорування. Водночас, у результаті наукових досліджень, що проводилися, і на основі практики використання нормативних документів виявилася необхідність удосконалення категорування. Було встановлено, що при згорянні однакових локальних вибухонебезпечних об’ємів різних речовин, величини яких розраховувалися у відповідності зі СНиП II-90-81 “Производственные здания промышленных предприятий. Нормы проектирования” і СН 463-74 “Указаниями по определению категорий производств по взрыво-, взрывопожарной и пожарной безопасности”, надлишковий тиск вибуху може відрізнятися в два і більше разів і, таким чином, впливи вибуху на будівельні конструкції будуть зовсім різними. Вивчення вибухопожежонебезпеки промислового пилу показало, що аерозолі речовин із НКМПП, що перевищує _{65 г/м3}, найчастіше є не менш небезпечними, ніж аерозолі речовин із НКМРП менш ніж _{65 г/м3}. Крім того, було встановлено, що не вся маса горючих газів, парів і пилу, що виходять в об’єм виробничих приміщень, бере участь у вибуху.

Зазначені недоліки були усунуті в Загальносоюзних норм технологічного проектування ОНТП 24-86 “Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности”. Найбільше важливим положенням ОНТП 24-86 було використання в якості критерію вибухопожежної небезпеки розрахункового надлишкового тиску вибуху локальних вибухонебезпечних газо-, паро- або пилоповітряних сумішей, що утворяться в об’ємі виробничих приміщень у результаті нормальної роботи технологічного обладнання або аварійної ситуації. Величина , на відміну від локального вибухонебезпечного об’єму, вказує, наскільки велика небезпека вибуху. Співставляючи розрахункове значення з допустимою величиною, яка встановлена з умови безпеки людей, незруйнованості основних будівельних конструкцій і технологічного устаткування, можна однозначно визначити, чи є приміщення вибухонебезпечним, чи тільки пожежонебезпечним. У якості допустимої величини надлишкового тиску прийнято значення 5 кПа. За даними результатів численних досліджень, цей тиск не призводить до руйнування основних будівельних конструкцій і технологічного обладнання. Такий тиск безпечний для людини. Для порівняння при тиску в діапазоні 5,9…8,3 кПа ураження людини можливе тільки осколками скла й іншими уламками, вказується у нормах США (1980 р.), а при тиску в ударній хвилі 16 кПа відбувається тимчасова втрата слуху.

Проте, незважаючи на свої безсумнівні переваги, в ОНТП 24-86 були і певні недоліки, основними з яких відсутність кількісної оцінки пожежної небезпеки приміщень, яка б враховувала пожежне навантаження, відсутність методики визначення категорії для зовнішніх установок, а також трудомісткість при визначенні окремих показників при розрахунку .

Усунення зазначених недоліків призвело до створення нового нормативного документа з категорування – НАПБ Б.03.002-2007 “Норми визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою”, який чинний на даний час в Україні.

Висновок: Таким чином, регламентація виробничих приміщень, будинків та зовнішніх установок на категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою базується на оцінці вибухопожежонебезпеки застосовуваних технологічних процесів. Методики категорування приміщень, будинків та зовнішніх установок постійно розвиваються і удосконалюються.