Історія клонів

З усіх протезів, якими позначена історія тіла, копія, без сумніву, найдавніша. Але копія як раз і не протез: це уявна фігура, така як душа, тінь, зображення в дзеркалі, яка невідступно йде слідом за суб’єктом як його друге «я», яка робить так, що він одночасно є самим собою і анітрохи не подібним до себе, яка невідступно йде за ним, як невловна смерть, що її постійно заклинають. Однак не завжди: коли копія матеріалізується, коли вона стає видимою, вона означає неминучу смерть.

Власне кажучи, сила та уявне багатство копії, що в них задіяно незвичайність і водночас близькість суб’єкта щодо себе самого, базуються на її нематеріальності, на тому факті, що вона є лише і лишається фантазмом. Кожен може мріяти, і мав мріяти все своє життя про подвоєння чи розмноження один до одного своєї істоти, однак таке може бути лише мрією і руйнується при намаганні таки втілити мірю в реальність. те саме відбувається з «примітивною» сценою спокуси: вона розгортається лише для того, щоб бути предметом фантазій, спогадів, щоб ніколи не бути реальною. Для нашої епохи було властивим бажання прогнати цей фантазм, так само як інші за допомогою заклинання, тобто бажання реалізувати його у плоті і, рухаючись в абсолютно протилежному напрямку, змінити функціонування копії за допомогою витонченого обміну смерті з Іншим «Я» на вічність Того Самого.

Клони. Клонування. Живцювання людей до безконечності, коли кожна клітина індивідуального організму може стати матрицею для тотожного індивіда.

Мрію про вічну повно подобу, яка підмінила статеве розмноження, пов’язане із смертю. Клітинна мрія розмноження поділом, найчистіша форма батьківства, адже вона дає змогу нарешті обійтися без іншого і рухатися від тотожного до тотожного. Одноклітинна утопія, яка за допомогою генетики відкриває складним істотам доступ до долі, призначеної для найпростіших.

Чи це не імпульс смерті, який ніби штовхає статеві істоти повернутися до форми розмноження, попередньої щодо статевої – і який одночасно ніби штовхає їх у метафізичному плані до заперечення будь-якої відмінності, будь-якої зміни Того Самого, щоб бути спрямованим лише на увічнення тотожності, ясності самого генетичного запису, такого, що вже не покликаний забезпечувати перипетії породження? […].

Батько і матір зникли, тане на користь свободи суб’єкта – на користь матриці під назвою код. Немає ані матері, ані батька, лише матриця. І саме вона, матриця генетичного коду, віднині «породжує» безконечне потомство, використовуючи операційний спосіб, ощирений від будь-якої алеаторної сексуальності.[…].

Не дитина, не близнюк, не нарцисичний відбиток, клон – це матеріалізація копії генетичним шляхом, тобто скасування будь-якої відмінності, будь-якого уявного. Матеріалізація, яку помилково мають за економію сексуальності. Маячний апофеоз виробничої технології. […].

Отже, клонування є останньою стадією моделювання тіла, стадією, на якій індивід, зведений до своєї абстрактно-генетичної формули, приречений на серійний поділ…Ми з вами живемо в епоху м’яких технологій, генетичного і ментального програмування.[…].