Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Виділіть ті положення із тверджень Геракліта, що характеризують найважливіші особливості його розуміння світу, космосу. Як прийнято називати ту позицію, що її дотримується філософ?

2. Уважно опрацювавши фрагменти, поясніть, яких сфер філософського пізнання вони торкаються. Чи можна назвати міркування Геракліта достатньо повною філософською концепцією?

3. Які ідеї, що фігурують у наведених фрагментах, можна вважати наскрізними для філософських поглядів Геракліта? Подайте перелік цих ідей та спробуйте оцінити їх важливість і актуальність.

4. Спробуйте визначити загальну тональність висловів Геракліта щодо людини; на підставі яких висловів можна зрозуміти, чому сучасники називали Геракліта темним, а також зануреним у плач?

5. Які твердження Геракліта набули характеру крилатих висловів?

Література до опрацювання розділу

1. Кессиди Ф. Философские и эстетические взгляды Гераклита Эфесского. М., 1963

2. Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. Львів, 1993.

3. Фрагменты ранних греческих философов. Часть 1: От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики — М.: Наука, 1989.

Піфагор (прибл. 559 – 477 до н.Е.)

Біографічна довідка

За даними давніх хронік, Піфагор – син Мнесарха та Партенії – народився у 559 р. до н.е. у місті Сідон, зростав, здобув освіту та виховувався на о.Самос. Біля 24 років подорожував різними країнами, ніби-то навідувався до Фалеса Мілетського, Зороастра, Анаксимандра, побував у Вавилоні та Єгипті. Врешті перебрався в Італію у м.Кротон (та місцевість, колонізована греками, мала назву “Велика Греція”), де організував свою філософську школу, яка поєднувала навчання із суворим вихованням в дусі релігійної патетики (інколи її характеризують як прообраз чернечого ордену). За даними давніх джерел, школа була знищена через її втручання у політичні справи. Помер Піфагор орієнтовно у 477 році (за іншими даними роки життя Піфагора: 570 – 500 до н.е.). В історичних джерелах та в культурній традиції образ Піфагора оповитий численними легендами як позитивного, так і негативного плану. Частіше за все він постає мудрецем, що володів не аби якою харизмою, релігійним пророком, що був здатний на магічні та містичні дійства, але також високо цінував знання, науку, освіченість. Джерела свідчать: “Коли він знайшов, що у прямокутному трикутнику квадрат гіпотенузи дорівнює квадрату катетів, то приніс богам гекатомбу” (найвищий вид жертвопринесення у сто биків – Діоген Лаерцій). У філософському плані Піфагор постає засновником універсального математичного погляду на світ, згідно якому числові начала та закономірності пронизують собою все у світі, визначають його порядок та гармонію; такий погляд мав в подальшому численних послідовників. Окрім того саме Піфагор визначив умови застосування математичного обчислення у пізнанні дійсності.

Фрагменти творів

1. Кажуть, що Піфагор першим почав називати себе філософом, не лише вигадавши нове слово, а й чудово навчаючи тому, що воно означає. Він казав, що… в житті найрізноманітніші люди часто збираються в одному місці і що при тому ними рухають різні інтереси: певні з них охоплені бажанням грошей та розкошів, інших приваблює влада, лідерство, суперництво та честолюбство. Алей найчистіший спосіб життя в тої людини, яка займається спогляданням прекрасного; такий спосіб життя називається філософським… Ясно, що це можливо лише через причетність до першого та розумоосяжного. А першим є природа числа та пропорції, яка пронизує все та у відповідності із якою все гармонійно поєднане і належним чином прикрашене… Філософія і є ревне прагнення до такого споглядання (Ямвліх. Про піфагорійське життя, гл. ХІІ, 58-59).

2. Піфагор вперше назвав філософію (любомудріє) цим ім’ям, а себе філософом… За його словами, ніхто не є мудрим, крім Бога (Гераклід Понтійський).

3. Піфагор першим назвав Всесвіт “космосом” через порядок, який тому притаманний (Діоген Лаертій. Погляди філософів, ІХ, 23).

4. Що казав Піфагор своїм учням, ніхто не може сказати напевно, бо ж мовчання вони дотримувались із виключною суворістю. Проте найбільшого поширення серед всіх набули такі положення: по-перше, що душа безсмертна; по-друге, що вона втілюється в інші види тварин; по-третє, що все, що колись відбулось, через певні періоди часу відбувається знову, а нового немає зовсім нічого; і, по-четверте, що всі живі істоти слід вважати спорідненими між собою” (Порфірій. Життя Піфагора, фр.39).

5. Після (своїх попередників) Піфагор перетворив заняття геометрією у вільне мистецтво, вивчаючи її вищі засади, та розглядав теореми, абстрагуючись від матерії… (Прокл. Історія геометрії, фр.133).

6. Піфагорійці були першими математиками, а оскільки числа за своєю природою є першими началами в математиці, то в них вони бачили й начала усіх речей більше, ніж у вогні, воді, землі… Більше того, бачили, що ноти та акорди виражаються в числах, і також багато інших речей, і уся реальність видається образом чисел. Звідси то вони й виводили, що елементи чисел повинні бути елементами речей, а весь універсум повинен бути гармонією та числом (Аристотель. Метафізика, XIV).

7. Піфагорійці вважають, що існує лише математичне число, але не відокремлене від речей; напроти, вони стверджують, що із нього складаються чуттєві субстанції (Аристотель. Метафізика, М6, 1080, b16).

8. [Еврит – піфагорієць] копіював камінчиками форми тварин та рослин… [Намазавши стіну сажею та намалювавши на ній контур, наприклад, людини,] він втикав одні камінчики на силуеті обличчя, інші – на зображеннях рук, треті – на інших частинах… (Олександр Афродізійський)

9. Саме в числах вони (піфагорійці) вбачали, як їм здавалось, багато схожих рис із тим, що існує та відбувається… Наприклад, ось така властивість чисел є справедливість, а ось така – душа та розум, а інша – вдача… (Аристотель. Метафізика, І 5, 985 в 28).

10. Піфагор, син Мнесарха, самосець, вперше назвавши філософію цим ім’ям, покладав началами (архе) числа та числові пропорції, які він називав гармоніями… Із чисел він вважав началами одиницю (монаду) та невизначену двійку (діаду). Із цих начал переш відповідає творчій формальній причині, тобто розуму бога, а друге – сприйнятливому та матеріальному, тобто видимому космосу. Природою ж числа він покладав десятку (декаду), оскільки рахують до десяти, а потім знову повертаються до одиниці… (Прокл. Коментар до “Парменіда” Платона).

11. Піфагорійці вважали, що крапка відповідає одиниці, лінія – двійці, площина – трійці, тіло – четвірці… (Псевдо-Олександр Афродізійський).

12. Повернемося до з’ясування того, які начала буття покладають піфагорійці… Судячи із усього, вони вважають число началом і як матерію речей, і як їх мінливі та сталі властивості, а елементами числа вони вважають парне та непарне, при тому одне з них вони вважають обмеженим, інше – безмежним, а одиницю такою, що складається з обох цих елементів (оскільки вона і парна, і непарна водночас). Отже, число вони вважали таким, що складається із одиниці, а із чисел – увесь Всесвіт. Інші ж піфагорійці покладають десять начал, поєднаних попарно: границя та безграничне; парне та непарне; одне та множина; праве й ліве; чоловіче та жіноче; спокій та рух; пряме й криве; світло й темрява; добро і зло; квадрат та рівносторонній трикутник… Судячи з усього, це вчення перейняли у Піфагора, оскільки Алкмеон Кротонський, який дотримувався цього вчення, був у розквіті сил, коли Піфагор був старий, а Піфагор висловлювався подібним же чином (Аристотель. Метафізика, М6, 1080, b16).

13. Вони доводили, що Небо (всесвіт) складається із чисел та згідно гармонії… Гармонійним же вони вважали порядок цих тіл, виходячи із того, що десять рухомих тіл, з яких складається космос, відокремлені одне від одного гармонійними інтервалами… При тому ті тіла, що рухаються швидше, творять більш високі звуки, а ті, що рухаються повільніше – більш низки. Ці звуки, оскільки вони підпорядковані гармонійним пропорціям, зливaються в музично-гармонійне звучання, але ми не сприймаємо його на слух, оскільки звикли до нього від народження (Олександр Афродізійський).

14. Деякі піфагорійці співвідносять із душею число як таке: Ксенократ – оскільки число є саморухомим, Модерат – оскільки воно містить в собі гармонійне співзвучання, а Гіппас – оскільки воно є засобом розрізняння або органом судження бога – творця (Ямвліх).

15. Сократ і Платон, так само як і Піфагор, бачили вищу моральність в уподібненні Богу. На це натякав і Гомер, а Піфагор сказав узгоджуючись із ним: “Наслідуй Богові” (Стобей, ІІ, 7).

16. Я хочу викласти найвищі принципи шанування богів, які Піфагор та його послідовники поставили на чільне місце. Всі їх настанови відносно того, чого слід, а чого не слід робити, мають на меті спілкування із божеством. Це є принцип, в якому полягає сенс піфагорійської філософії, а мета, якій було підпорядковане усе життя, полягає в тому, щоби “наслідувати богу (Ямвліх).

17. Так вчили піфагорійці: за їх словами, ті ж самі речі повторюються знову і знову. Але, напевне, краще послухати цитату із книги Евдема: “Чи повторюється той же самий час, чи ні – ось питання. Те ж саме на вигляд повторюється з очевидністю, наприклад, літо й зима, а також інші пори року… А якщо повірити піфагорійцям, що ніби повторюється те ж саме періодично, то й я буду розповідати вам із паличкою в руках, як от сьогодні, і ви сидітиме так само, і все інше буде таким само… Отже, повторюється все те ж саме, а, значить, і час (Сімпікій).

18. Одного разу він перебував у напруженому міркуванні над проблемою, чи не можна вигадати для слуху який-небудь допоміжний інструмент, надійний та непомильний, яким для очей постають циркуль та підвіс, а для дотику – вага та винайдення мір. За щасливим збігом обставин, проходячи повз кузню, Піфагор почув, як на наковальні виковували залізо, і одначасні удари молотів породжували гармонійні звуки… Радіючи, ніби він отримав цю ідею від богів, він вбіг у кузню і методом спроб з’ясував, що звук залежить від ваги молоту, а не сили удару або форми молоту… Прийшовши додому, він підвісив до стіни чотири струни, причепив до них різні ваги та знайшов співзвуччя в різних поєднаннях струн… (Ямвліх, ХХVI, 115-117).

19. Так звані піфагорійці, зайнявшись математичними науками, вперше висунули їх на перше місце у вихованні і стали вважати їх основами всіх речей. Але… в числах вони вбачали, як їм здавалось, багато рис, схожих з тим, що існує і відбувається - більше, ніж у вогні, землі і воді; наприклад, така-то властивість чисел є справедливість, а така-то - душа і розум, інша - вдача… Все останнє вочевидь уподібнювалося числам за своєю суттю, а числа посідали чільне місце у всій природі; елементи чисел вони вважали елементами всіх речей і увесь Всесвіт (визнали) гармонією і числом” (Аристотель. Метафізика).

20. Тих, кого він… екзаменував, він тримав в очікуванні ще три роки, перевіряючи, чи вистачає в них твердих намірів та істинної любові до навчання, чи достатньо вони нехтують загальною думкою, щоби відкидати пошану. Після того він наказував тим, хто приходив до нього, п’ятирічне мовчання, випробовуючи їх здатність до самоконтролю, оскільки володіння мовою – найбільш складний вид самоконтролю; це відкрито нам тими, хто запровадив містерії. В той же час все те, що було в кожного, тобто майно, переходило у спільну власність і передавалося спеціально призначеним учням, яких називали “політиками”, які мали досвід у веденні господарства та були законодавцями. Якщо їх визнавали гідними бути причетними до вчення на основі їх способу життя та інших моральних якостей та після п’ятирічного мовчання, то вони, нарешті, ставали езотериками та, допущені за завісу, слухали Піфагора, знаходячись поруч із ним і бачачи його… Існувало два різновиди піфагорійської філософії, тому що було два різновиди тих, хто нею займався: одні називалися акусматиками, інші – математиками… Філософія акусматиків являє собою висловлювання без доведень та без пояснень… (Ямвліх, ХVIІ-ХVIІІ).

21. Він звик у коротких висловах передавати своїм учням складні та об’ємні думки… Таким є висловлювання самого Піфагора “Начало є половиною всього”. І не лише в цьому вислові, а й в інших, схожих із ним, приховав Піфагор іскру істини для тих, хто здатний розуміти її, сховавши за короткістю неозору та невиміряну глибину умоспоглядання, як, наприклад, у вислові “все є подібним до числа”, який глибокодумно пояснює все інше (Ямвліх, гл. ХХІХ, 162).

22. Піфагор постійно виголошував усюди, звертаючись чи до багатьох, чи то до не багатьох слухачів, вислів, схожий на умовляння Аполлона, - свого роду екстракт, увібравший в себе найцінніше, що було в його думках: “У будь-який спосіб слід уникати та відсікати вогнем, залізом та усіма іншими засобами: від тіла – хворобу, від душі – невігластво, від шлунку – надлишок, від поліса (держави) – розбрат, від дому – незгоду, від усього в цілому – надмірність” (Ямвліх, VII, 33).

Знайомлячись із змістом наведених фрагментів, спробуйте з’ясувати для себе коло найперших інтересів Піфагора, наприклад, інтерес до точної науки, до містики, релігії, до філософських досліджень. Підкріпіть свої висновки посиланнями на конкретні фрагменти. Зверніть увагу на нововведення Піфагора, на особливості його розуміння способів прилучення до філософії. Варто осмислити й те, що числові та математичні уподобання піфагорійців не носили надто абстрактного характеру, а біли прив’язані до речей, космічних явищ, процесів життя. Осмислюючи ці моменти, використайте те, що Платон та Гегель називали число сутністю, яка перебуває на межі чуттєвого та розумового.

Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Вивчивши наведені фрагменти, спробуйте зібрати разом уявлення Піфагора та піфагорійців про число як начало буття усього існуючого. Якими якостями наділялись при цьому числа?

2. Виділіть елементи містики у твердженнях піфагорійців про число як начало буття. Чим ви можете їх пояснити?

3. Спираючись на наведені фрагменти, охарактеризуйте справжні новації та досягнення Піфагора та його послідовників, поясніть їх сучасне значення.

4. Опрацюйте ті фрагменти, де йдеться не лише про вчення Піфагора, а й про його школу, систему освіти та виховання. Чому вважається, що піфагорійський союз був закритою організацією?

5. Спробуйте пояснити, чому вчення про числа та математичне знання постало у Піфагора в онтологічному плані – як начало буття всього існуючого, наведіть свої аргументи „за” або „проти” такого тлумачення.